Пошук по сайту

Медіа Партнери

 

Червоноградський деканат

Храм св. Йосафата м. Червоноград
Червоноградські партноменклатурники змушені були мовчати, коли багатотисячні Богослужіння греко-католиків відбувалися під стінами монастиря отців Василіян, які незабаром вони змушені були передати церкві. Радості віруючих не було меж, коли вперше відправлялися Богослужіння в монастирському храмі. Цей невеликий храм не міг вміщати всіх віруючих і в середині літа 1990 року патріарх Мирослав Любачівський освятив наріжний камінь і місце під будівництво нового храму святого Йосафата. Спочатку Богослужіння відправляли в маленькій капличці о. Мар’ян Чернега і о. Ієронім Кокоцький. Згодом громада святого Йосафата укріпилася кількісно і фінансово, огородила територію і побудувала велику каплицю.
Почали зводити новий храм у травні 1993 року. Перший священик новоствореної парафії був призначений у квітні 1992 року. Ним був священик Михайло Нискогуз. Влітку 1993 року був призначений другий священик – Мирослав Банах. У 1994 році – третій священик Іван Банах, на жаль, покійний. У 1999 році на парафію призначили отця Дмитра Дмитраша. У 2005 році розпочав своє служіння у храмі ще один священик – о. Роман Сковорон. Отримавши свободу, УГКЦ все більше розправляла свої крила і обіймала своїх духовних дітей. З самого початку заснування парафії в храмі організували церковний хор, дитячий хор, почала діяти недільна школа, створили братство тверезості, Матері Божої Неустанної Помочі, “Апостольства Молитви”. Пригадую середину 90-х років, коли до Першого Святого Причастя приступали сотні дітей. Це викликало (і тепер викликає) сльози радості. Але тоді це було вперше! На парафії минулого року за благословенням Преосвященного Михаїла почала діяти катехитична школа ім. о. Йосафата Воротняка, де задіяна покласова система освіти. Вихованці школи під керівництвом своїх провідників багаторазово здійснювали духовні прощі по Святих і історичних місцях нашої Батьківщини, неодноразово покоряли найвищі точки Карпат. На храмове свято св. Йосафата (25 листопада 2007 р.) єпископ освятив новий храм. У недільні і святкові дні відправляються чотири Божественних Літургії, а в будні – дві. Надзвичайно активно діє в парафії Братство Матерів в Молитві. Наймолодшою організованою духовною спільнотою в парафії є “Кришталеві дзвіночки” – діти від 3 до 7 років під керівництвом п. Ірини Пашкуцької і п. Оксани Гейко, яка також є керівником дитячого церковного хору. Марійська і Вівтарна дружини діють з початку заснування парафії. Спорудження храму велося найбільше за пожертви вірних. Хоч нерідко пропонували пожертви і багаті люди, в чесності яких ми сумнівалися, що дивувало багатьох.

Храм Пресвятої Богородиці Владичиці України м. Червоноград
У 2002 році Божому, отець Володимир Ващук отримав благословення від Владики Михаїла Колтуна, Єпископа Сокальсько-Жовківського на будівництво нового храму в місті Червонограді.
Парафія “Пресвятої Богородиці Владичиці України” була зареєстрована 5 лютого 2002 р. Б. у Червоноградській міській раді, реєстрація парафії йде під № 374 від 19 квітня 2002 року.
24 жовтня 2003 р. Б. закладено камінь під будівництво храму. Службу Божу відправив Єпископ Сокальсько-Жовківський Михаїл Колтун. Співслужили йому отці Червоноградського деканату: о. Михайло Нискогуз, о. Володимир Ващук, о. Мирослав Банах, о. Іван Цінцірук, о. Тарас Гнатів.
15 березня 2004 р. Б., Владика Михаїл Колтун вже посвячував капличку, яку збудували за 5 місяців. У цій новозбудованій каплиці о. Роман Сковрон отримав священичі свячення. Каплицю збудувала бригада братів Котів.
Люди допомагали, хто чим міг. Одні жертовно давали гроші, інші образи, килими, вишиті рушники. З часом закупили квіти, старалися в одному кольорі прибирати церковцю, вишиваючи рушники. Десь за рік у церкві вже було 2 пари вишитих хоругов. Отець Володимир Ващук старався, щоб не тільки всередині храму було чисто, охайно, приємно, а й навкруги церковці.
Парафіяни на Різдвяні свята збиралися групами і колядували, збираючи пожертви на будівництво церкви. Майже одразу після посвяти каплиці був розроблений проект галицької церкви XVII– XVIII ст. Церква буде дерев’яною. Отож, дерево привозили з гірської місцевості, з м. Яремче. Цю церкву також будували майстри з Яремча. На початку діяв тільки молодіжний хор, яким керує Любов Степанівна Хляка. З часом утворився і старший хор під керівництвом Любові Орестівни Лопатюк. Відразу заснувалася Марійська Дружина під керівництвом п. Ірини Пашкуцької, яка працювала з дітьми один рік. Згодом з дітьми починають працювати сестри Йосифітки. Проводиться катехизація дітей, свята Миколая, День матері. Щороку організовуються поїздки в Карпати з дітьми та з дорослими: взимку – на лижі, а влітку – сходження на гори.    
У вересні-жовтні 2008 р. Б. при парафії організувано недільну катехитичну школу св. Софії, яку поблагословив владика Михаїл Колтун. На даний час діє 4 класи (вік дітей від 6 до 16 років). Із дітьми працюють катехити: п. Оксана Гумен, п. Світлана Гринишин , п. Наталія Ващук, Любов Бучак, Тетяна Горбатко, Олеся Мткита, бр. Василь Палчинський. Катехитична школа налічує 120 дітей.
Влітку 2009 року засновується дитячий церковний хор, у якому співають діти віком 5-8 років, керівник хору п. Світлана Голосна.
6 вересня 2009 р. Б., Владика Михаїл Колтун посвятив новозбудований храм “Пресвятої Богородиці Владичиці України”. Зусиллями трьох хорів був організований святковий концерт. У храмі кожної неділі відправляються чотири Святі Літургії.
1 листопада 2009 р. Б. на допомогу о. Володимиру Ващуку сотрудником призначається о. Михайло Микита.
При парафії заснована Марійська Дружина, членами Марійської Дружини стали 40 дітей. Діти моляться на вервиці, дізнаються про життя Святих, розважають про виклики сучасного християнського життя. Кожен учасник отримав галстук синього кольору із знаменним символом. Освячений прапор Марійської Дружини. Керівником Марійської Дружини є їмость Наталія Ващук. Наша парафія активно співпрацює із парафією св. Теклі м. Броди. Молодь нашої парафії часто відвідує і спілкується з молоддю із Бродів.
На парафії організовуються: катехитичні ігри, конкурси; прощі до святих та чудотворних місць; театралізовані Хресні Дороги; канікули з Богом; фестиваль “Парафія має талант”.
5 вересня 2010 року празничну Літургію очолив Преосвященний Владика Михаїл Колтун, який цього дня ще освятив дзвіницю та дзвони і був присутній на святковому концерті.
13 липня 2010 р. Б. розпочалося будівництво церковно-адміністративного будинку.

Храм Покрови Пресвятої Богородиці с. Бендюга
Парафія Покрову Пресвятої Богородиці є молодою, оскільки була заснована та почала свою діяльність у 1994 році за стараннями оо. Василіян. У 1996 р. було закінчено побудову церкви та розпочато інтенсивний розвиток парафіяльного життя.
Постійно опікуються парафією оо. Василіяни з монастиря св. Юрія м. Червонограда. Організовано братства “Апостольство Молитви”, Матері у молитві, Вівтарна дружина. Також проводяться зібрання та катехизи для молоді.
У літній період для дітей та молоді організовуються літні табори.
На даний час парафія Покрову Пресвятої Богородиці продовжує розвиватися та зростати у духовному житті.
Храм св. Василія Великого с. Межиріччя
За архівними документами у 1820 році церква в Межиріччі (до 1947 р. – Пархач) стала “дочірньою” церквою Кристинопільського монастиря. А новий храм св. Василія був збудований у 1886 р.
У 1933 році село відвідав і відправив Святу Літургію Кир Андрей Шептицький.
Під час підпілля на цій парафії проживали отці василіяни: Мар’ян Чернега, Дам’ян Богун, Ігнатій Тимчук, Йосиф Кушнір та ін.
Офіційно церква була закрита з березня 1946 року. Але людей у селі аж до 90-х років підпільно хрестили, вінчали, сповідали греко-католицькі священики – василіяни.
У 1962 році члени партійного осередку остаточно закрили церкву, зробили з неї склад, а церковні речі забрали до клубу в с. Сілець. Частину речей мешканці Межиріччя забрали вночі у своє село і поховали по хатах. У цей час нараховувалось 1437 греко-католиків. Кожну неділю відправлялись Служби Божі в каплиці на цвинтарі або по хатах.
Сьогодні можемо подивляти героїчну відданість та вірність Христові та Його Церкві отців, братів, сестер та мирян у часи переслідування Церкви.
На даний час при парафії св. Василія Великого організовано три хори: старший, молодіжний та дитячий. Також засновані братства: “Апостольство Молитви” та Матері у Молитві. Регулярно проводяться катехизи та зустрічі для дітей та молоді

Храм св. Миколая с. Борятин
Перші записи, в яких згадується про храм с. Борятин знаходимо в книзі “Белз і Белзька земля”, автор Теофіл Коструба. З цих джерел дізнаємося, що він існував вже в 1531 р., за 65 літ до прийняття Берестейської Унії. Очевидно, що в цю пору він, як і всі інші храми нашої місцевості, був православним. Храм і парохія с. Борятин тоді належав до Перемишльської єпархії, Львівської митрополії. Пізніше, 1771 р. був збудований і освячений новий дерев’яний храм, в якому служилося до 1906 р. У 1906 р. закінчли будівництво і освятили храм св. Миколая, який існує до наших днів. Є достовірні історичні докази, що під час Першої світової війни 1914-1918 років,. на парафію с. Борятин було прислано із Сходу православного батюшку, якого люди ігнорували і в абсолютній більшості прибігали до греко-католицьких чи римо-католицьких священиків, навіть з інших сіл чи міст. Після закінчення війни, 1918 р. у храмі знову почав служити греко-католицький священик. З цього часу, аж по 1946 р. у с. Борятин панував мир і спокій, хоча в селі була польська громада приблизно 50 сімей (з хуторами), які мали свій костел. У 1946 р. всі жителі с. Борятин, разом із священиком о. Юрієм Метиком, були переселені на Схід у різні області України. У 1952 р. у село переселили людей зі Сколівщини і Самбірщини, які стали добиватися, разом із вже поверненими помаленьку місцевими мешканцями, відкриття храму. У 1956 р. на Різдв’яні свята було дозволено служити в храмі св. Миколая, щоправда православним священикам, спочатку о. Федоренко, пізніше о. Шуміка, о. Богдан Хомин, о. Максим Телішевський греко-католицький священик, о. Ярослав Збитковський, о. Іван Івасилко. З 1990 року служили о. Тарас Венерин, о. Михайло Блистів, який служить там і по нині. У 2006 р. парафія урочисто відзначила 100-річчя освячення храму св. Миколая. На парафії існує церковний хор, заснований дяком і місцевим композитором Іваном Лукашем. На парафії трудяться спільноти “Матері в молитві”, “Апостольство молитви”.

Храм Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього  с. Волсвин
Парафія села Волсвин майже постійно була монастирською парафією, але й були часи коли цю парафію обслуговував парох Яструбецький. Зокрема і перебудова церкви відбувалась під керівництвом пароха Яструбецького.
Парафія села Волсвин завжди була греко-католицькою. До 1946 року парафію обслуговували отці-василіяни. Після псевдособору 1946 року церква офіційно була закрита до 1988 року. До середини 50-х років, незважаючи на те, що церква була закрита вірні збирались на Богослужіння в свята і неділі до церковці, відправу провадив місцевий дяк, а всі духовні потреби відправляли підпільні греко-католицькі священики в приватних оселях вірних за закритими фіранками і вартою надворі.
Найбільше потрудився в часи підпілля отець Мар’ян Чернега і сестра Пахомія, уродженка села Волсвин, яка і проживала тут в селі до смерті. Вона була зв’язковою між вірними парафії та священником.
Громада постійно старалася відкрити церковцю, яка на той час була радгоспним складом. 25 грудня 1988 року церква була відкрита, як російська православна церква і була відправлена перша Служба Божа священником РПЦ села Волиця Ярославом Біленським. 26 лютого 1989 року старанням вірних до села переїхав священик Василій Дубецький, який є парохом села до цього часу. В селі було дві громади УГКЦ і УАПЦ. На Різдво 2000 року громади з’єднались в одну греко-католицьку церкву.
Парохом залишився отець-мітрат Василій Дубецький.
На сьогоднішній час парафія живе повноцінним життям. В церкві провадяться Богослужіння щоденно. При церкві під керівництвом пароха діють:
– “Апостольство молитви”;
–  Марійська дружина;
– Братство “Матері Божої неустаючої помочі”;
– Братство вервиці;
– Братство Божого милосердя і святого Юди Тадея;
– Спільнота матерів молитви;
– Вівтарна дружина;
– Християнська молодіжна організація.
Помічниками отця пароха у провадженні духовного життя парафії є:
церковний уряд, сестринство, катехитка п.Стефанія Гнатів.
На даний час старанням і коштом громади села Волсвин ведеться будівництво нової церкви.

Храм Введення в храм Пресвятої Богородиці смт Гірник
Рішенням XX сесії Гірницької селищної ради №88 від 4. 09. 2001 р. передано церкві смт Гірник капітальні вкладення незавершеного будівництва школи в селищі Гірник на суму 551 тис гривень. У січні 2001 року проведено збір мешканців селища, за участю отця Івана Квітковського, декана отця П. Якимця, отця В. Дубецького, де вирішено що головою церковного братства буде настоятель церкви отець Іван Квітковський. Після обрання отець Іван призначив своїм першим помічником Василя Остапчука.
Владика Михаїл Колтун відправив 28. 04. 2002 р. Архиєрейську Службу Божу, посвятив хрест, камінь і місце під будову нової церкви в честь Блаженного священномученика Миколая Чернецького. З весни 2003 року Церковний комітет займається виготовленням технічної документації на будівництво нової церкви. Першим помічником о. Івана у будівництві храму став Петро Степанович Кіщак. У липні 2004 року за участю декана о. Петра Якимця, о. В. Дубецького і о. Івана Квітковського заклали і освятили камінь у фундаменті нової церкви. Велику допомогу в будівництві церкви надали жителі селища: Курівчак Андрій, Курівчак Володимир, Гоменюк Юрій, Гурніцький Йосип, Галунка Зеновій, Димарчук Григорій. Значну матеріальну допомогу надавали Криштопа Микола, Криштопа Юрій, Грабінський Ігор, Штокаль Теофіл.
При парафії діє церковний хор, керівник Горбатська Ірина Іванівна. Хор зайняв друге місце на конкурсі церковних хорів деканату. Ведеться співпраця із школою. Під час Великого Посту, проводяться духовні навчання. Організовуються прощі і відпусти до Жовкви, Зарваниці, Крехова, Страдча, Джублика (Закарпатська обл.). Парафія бере участь у відзначенні знаменних дат. Величною подією для всіх вірних була зустріч із Папою Римським Іваном Павлом II у Львові, у якій взяли учась наші парафіяни.

Храм свв. апп. Петра і Павла м. Соснівка
З нагоди ювілейного 2000-го року від Різдва Христового в парафії відбулося свято під гаслом “Ісус Христос – вчора, і сьогодні, і повіки, той самий”.
У 2005 р. було розписано храм за участю Богдана Петровича Балицького, а іконостас на шклі розписала парафіянка Оксана Смеречинська.
На особливу увагу заслуговує Святий вечір у колі шахтарських родин, який відбувся напередодні Свят-Вечора у 2004 р. З ініціативи Преосвященнішого єпископа Михаїла Колтуна та підтримки директора шахти “Надія” відбувся Святий вечір шахтарських родин. Владика разом зі священиками о. Михайлом Ткачівим, о. Володимиром Коткевичем, о. Ярославом Малишем, о. Зеновієм Колтуном, деканом Червоноградським о. Петром Якимцем, настоятелем о. Зеновієм Буньом, о. Мирославом Банахом здійснили освячення приміщення шахти, фігури св. Варвари, покровительки шахтарів, а також опустився в шахту на глибину 500 м, щоб там помолитися за шахтарів і поблагословив їхню працю освяченою водою. А на поверхні, у колі шахтарських родин третього покоління відбувся свят-вечір за столом з колядками і пісними стравами.
У 2007 р. з ініціативи о. декана і священиків Червоноградського деканату, з благословення Вл. Михаїла Колтуна було започатковано фестиваль “Різдвяна зірка” за участю церковних хорів деканату. 12 липня 2007 року Вл. Михаїл Колтун освятив дзвони і кивот.
Під час Архиєрейської Літургії було освячено кивот – філігранну роботу виконав відомий на Львівщині та за її межами різьбяр-художник Ігор Косик. А жертводавцем кивоту став парафіянин Володимир Стисько. По завершені Служби Божої відбулося посвячення дзвонів: найбільший – 800 кг.; середній – 500 кг.; менший – 250 кг. Щоб помазати дзвони святим миром знадобилася драбина. Яким же було здивування і захоплення усіх, коли до дзвона Покрови Пресвятої Богородиці по драбині піднявся сам Владика. За мить рознісся звук мелодійних дзвонів, які кожної неділі і свята скликають люд Божий до храму.
Служіння за часів підпілля здійснював ієромонах о. Мар’ян Чернега, ЧСВВ з монастиря м. Червонограда. Покликання до священичого сану з парафії УГКЦ: о. Віталій Кужельний; о. Юрій Дрізд. Семінаристи: Йосип Скоробогатий та Юрій Стасюк.

Церква св. Арх. Михаїла с. Острів
Новий історичний період на парафії розпочався з 1951 року після заселення села переселенцями з Надсяння. Місцевих людей після “операції Вісла” 1946 року переселили на Тернопільщину, а повертатись в рідне село почали в 1955-56 роках.
У цей час і відкрилась Греко-католицька Церква у підпіллі, основу якої складало п’ять родин місцевих жителів. Збиралися на богослужіння в хаті родини Очкусів, а також біля каплички, на чудотворному джерелі недалеко від траси на Раву-Руську.
КДБ знало про капличку, тому руками комуністів і комсомольців часто нищило її. Вивозили її в Угнівський і Витківський ліси, але люди знову і знову відновляли святиню. Коли проголосили незалежність України, почалася боротьба за повернення храму греко-католицькій громаді. Церква св. Архистратига Михаїла була півроку закрита через непоступливість православної громади. Богослужіння відбувались на церковному подвір’ї. Першим греко-католицьким священиком був призначений о. Василь Білецький. Коли настали морози обидві громади (перші в Сокальському районі) погодилися на почергове богослужіння. З 1992 по 2000 рік парафією опікувався о. Михайло Левицький, о. Володимир Вітт, о. Михайло Блистів.
Діють спільноти: “Апостольства молитви” і Марійська дружина, налагоджена співпраця зі школою. З 2000 року духовним наставником є о. Андрій Тимчак. Вдалося добитися повного примирення між громадами. На празник Пресвятої Євхаристії у каплиці відбувається місцева проща. Збираються священики не тільки нашого деканату, але й інших деканатів разом зі своїми громадами в подяку Господу Богу за те, що власне з цього святого місця почалося відродження греко-католицьких громад району.
Гордістю є священики, вихідці села Острів: о. Ярослав Малиш – референт владики Михаїла Колтуна, о. Андрій Тимчак – парох рідного села, о. Михайло Микита – голова катехитичної комісії при єпархії, о. Володимир Пустельник – декан Судової Вишні, о. Ігор Суходольський – декан Олеський, о. Богдан Гринда – парох с. Карів і м. Угнів, о. Ігор Малиш – парохія Реклинець і Стремінь, блаженної пам’яті о. Зеновій Горак, а також дві монахині блаженної пам’яті сестри Теодора і Флавіана, які певний час були в Червоноградському монастирі.
Проведено зовнішній ремонт церкви та облаштовано територію навколо храму.

Храм Собору Пресвятої Богородиці с. Сілець
У с. Сілець з 1946 по 1979 роки служив священик бл. п. о. Михаїл Олійник, який завжди вважав себе греко-католицьким душпастирем. Декілька людей: двоє колишніх церковних братчиків свідчать, що о. Михаїл неодноразово заявляв, що ніколи на російське православіє не переходив, а підпис замість нього у відповідних документах у 1946 р. за 700 карбованців поставив капітан НКВС Евдокімов. Церковні братчики, а також теперішній дяк п. Степан Гупало стверджують, що о. Олійник завжди згадував на проскомидії і на великому вході під час св. Літургії католицьку ієрархію. У приватних розмовах о. Михаїл теж завжди заявляв про те, що він є греко-католицьким священиком і відповідно всі парафіяни с. Сілець є греко-католиками. У 70-і роки минулого століття до с. Сілець були переселені декілька родин із сусіднього с. Межиріччя. Вони опікувалися людьми зі с. Межиріччя, куди із м. Соснівка часто приїжав підпільний греко-католицький священик-монах Мар’ян Чернега, ЧСВВ. Після смерті о. Михаїла Олійника, 1979 р. у с. Сілець служили священики: о. Іван Банах, о. Михайло Лотиш, о. Ярослав Пиріг, о. Михайло Комбель, о. Богдан Хомин, о. Степан Потюк, о. Михайло Нискогуз, із 14 жовтня 1987 р. по нині – священик Петро Якимець, який 11 лютого 1990 р. з ласки Божої із благословенням в Бозі спочилого великого митрополита Володимира Стернюка став греко-католицьким священиком.
Парафіяни с. Сілець завжди усвідомлювали себе греко-католиками і тому якогось урочистого повернення в лоно Католицької Церкви не було. У с. Сілець ніколи не було православних, були лише греко-католики. Зрештою, як і у всіх селах Галичини.
Перейшовши до Греко-Католицької Церкви, о Петро Якимець надалі опікував вірних с. Сілець і м. Соснівки, смт Гірник, м. Великих Мостів, с. Куличків, с. Городище. Незабаром у м. Соснівці і в смт Гірник були збудовані і освячені преосвященнішим єпископом Юліаном каплиці, в яких регулярно треба було відправляти богослужіння. Доводилось відправляти в неділі і свята по чотири служби Божі. У великі свята, Різдво, Йордан і Великдень, отець відправляв без перепочинку по 17 годин в день.
На парафії с. Сілець добудована церква, прикрашена вітражами, також була збудована дерев’яна каплиця, де літом відправляється Служба Божа. На цвинтарі реставрували муровану каплицю. Також збудувати двоповерхову плебанію і всі господарські приміщення. Парафіяни спорудили пам’ятник національному герою, землякові Івану Климову (Легенді). При церкві діє братство “Апостольство молитви”, вівтарна дружина і УМХ. За сприянням і благословенням церкви в селі є два хори: церковний “Дзвін” і народний “Галичина”, три футбольні команди, які в 2008 р. під час освячення стадіону отримали архіпастирське-благословення від нашого Владики Преосвященного Михаїла, Єпископа Сокальсько-Жовківського. Владика зробив перший удар по м’ячу перед початком турніру на першість району.
Кожного року християнська молодь с. Сілець організовує і масово проводить Різдвяні вертепи, гаївки, фестивалі релігійної і патріотичної пісні, конкурс вишиванок.
У с. Сілець проводились з’їзди християнської молоді с. Сілець, м. Соснівка, смт Гірник, м. Червоноград, м. Великі-Мости, с. Волсвин. З’їзди проводили сестри Служебниці і отці Василіяни, разом із парафіяльними священиками. У храмі відправляли богослужіння від 1990 по 1993 р.: митрополит Іван Мартиняк, єпископи Юліан Вороновський, Филимон Курчаба, Іван Прачило. Владика Михаїл брав участь у великодніх гаївках, 2006 р. нагородив о. пароха мітрою. Святкування року християнського покликання відбулось за участю всіх священиків Червоноградського деканату, о. деканів Новояричівського, Підкамінського, Дублянського, Белзького, Кам’янсько-Бузького. Очолював святкування преосвященніший владика Михаїл. Кожного року багато вірних парафії с. Сілець беруть участь у прощах до Крехова, Зарваниці, Страдча, Заглиної, Гошева, Глинян.

Храм Преображення Господнього с. Волиця
На горбочку, біля річки Білий Стік у тіні старезних, розлогих лип стоїть старенька дерев’яна церковця, яка була збудована ще 1774 року. Вона була і є свідком релігійного життя як наших предків, так і сучасників.
До 1946 року в нашій церкві душпастирювали: о. Симеон Лонцький, о. Іван Йосип Камінський, о. Михайло Була. Разом із духовно-душпастирською опікою, вони виконували велику і благородну
роботу, організовуючи народне шкільництво, братства тверезості, вели активну просвітницьку роботу.
Після сумнозвісного псевдособору у Львові 1946 року, наша сільська церква не перестала функціонувати, але вже мусила підпорядковуватися російській православній церкві. У сусідніх селах – Комареві, Зубкові, Переспі храми були закриті. І тому багато людей з нашого села і з сусідніх сіл, незважаючи на підпорядкування російській православній церкві, на ті зміни, яких зазнав інтер’єр (перероблено хрести, тетрапод, хоругви), ходили далі до своєї рідної церкви і раділи з того, що їх храм не закрили.
Проте, були в нашому селі люди, які все ж залишилися вірними греко-католицькій церкві. Хоч їх було мало, але вони не зреклися своєї віри і молилися таємно. Свою душпастирську працю ревно і таємно виконували: о. Мар’ян Чернега, ЧСВВ, о. Дем’ян Богун, ЧСВВ, о. Янтух, ЧСВВ по хатах наших односельців: Ничай Ганни, Марущак Стефанії, Гуменюк Катерини, сестер Манчур. Понад 40 років священики і вірні УГКЦ були змушені таємно дотримуватись обрядів і свят своєї церкви, наражаючись на переслідування та репресії з боку органів влади. Після легалізації УГКЦ, 17 вересня 1991р. була зареєстрована наша релігійна громада, проте до Богослужінь у церкві Преображення ГНІХ вона допущена не була. Почалася релігійна міжконфесійна ворожнеча.
25 травня 1992 р. було споруджено і освячено хрест на честь першої річниці Незалежності України. І біля цього хреста відправляли Богослужіння священики УГКЦ упродовж 13 років. І в холод, і в спеку ми молилися до Бога фактично на дорозі. Неодноразово наша громада зверталася як до районної, так і обласної адміністрацій з проханням встановлення почерговості у користуванні храмом.
21 березня 1994 року ми отримали Розпорядження представника президента України про почергове користування церквою. Проте православна громада не допустила нас навіть на церковне подвір’я.
25 березня 1995 р. Сокальський районний суд прийняв рішення про припинення діяльності громади УАПЦ. Та незважаючи на це, православна громада на чолі з о. І ваном Бігуном і далі відправляли в церкві.
22 травня 1995 р. районний суд прийняв рішення про передачу майна церкви Господа Нашого Ісуса Христа греко-католицькій громаді. У присутності представників районного суду і правоохоронних органів було описано все майно і передано на користування громаді УГКЦ. Але зразу ж на наступний день активісти православної громади зірвали замки до церкви і встановили другі.
З січня 1996 р представники районної ради в присутності сільського голови проводили бесіду з о. Іваном, про те, щоб він дав дозвіл нашій громаді відправити Богослужіння в церкві, проте і ця бесіда була безрезультатною.
26 грудня 1996 р. церкву закрили, замки опломбували, але “православні” знову самовільно зірвали ці пломби і продовжували свої Богослужіння. Нашу громаду далі не пускали на церковне подвір’я. І таких примусових і безрезультатних передач церкви нашій громаді було 3.
Ми пережили суди від Районного до Верховного Суду України, проте міжконфесійна ворожнеча не припинялася і згоди між односельчанами не було, наша старенька греко-католицька церква стала незалежною автокефальною.
У цей тяжкий для нашої громади час з нами були священики: о. Михайло Нискогуз, о. Дмитро Дмитраш, блаж.пам’яті о. Іван Банах, о. Мирослав Банах, о. Андрій Пенюк, о. Тарас Гнатів.
У червні 2003 року до нас на парафію був призначений о. Тарас Гнатів. Проводиться катехізації дітей, свято Миколая, вертепи, Хресні Дороги. Кожного року о. Тарас організовує поїздки на прощу до Крехівського монастиря, куди їдуть діти і дорослі, незважаючи на те, до якої громади вони належать.
При церкві було відновлене братство “Апостольство Молитви”, ревнительками якого є Ольга Бик і Любов Охрим. Саме вони в люті зимові місяці запрошували священиків і нас, вірних до своєї домівки, щоб відправляти Богослужіння впродовж 5 років.
7 листопада 2004 року з участю Преосвященнішого Єпископа Сокальсько-Жовківського Михаїла Колтуна був освячений наріжний камінь на побудову нової церкви.
Для того, щоб тимчасово було де проводити Богослужіння, ми збудували і 19 серпня 2005 року освятили капличку. В ній правиться по сьогоднішній день.

Храм Введення в Храм Пресвятої Богородиці с. Зубків
Після ліквідації УГКЦ 1946 року, церква у с. Зубків була закрита. У часі підпілля в селі для духовних потреб вірних служили отці ЧСВВ: Мар’ян Чернега та Меланій Пристанський. Усі Богослужіння відбувались у помешканях парохіян. Старші за віком люди села слухали Богослужіння, які транслювались по “Радіо Ватикан”. Полум’я любові, святої віри посилювались завдяки відданій праці підпільних священиків. Одним із визначних вихідців із села Зубків – о. Микола Мацюк, який сформував свій світогляд у Сокальській гімназії, а потім у Перемиській семінарії. У травні 1999 р., у журналі “Патріархат” було поміщено опис українського духовенства, яке потерпіло мученицьку смерть у Закерзонні в період 1943-1948 років. У тому списку і о. Микола Мацюк, парох села Миротин повіт Переводськ, який був закатований поляками у с. Закоцелє 28 липня 1944 року. У 1994 році був перепохований у с. Зубків. Церква в селі Зубків була закрита на 26 років. Богослужіння відбувались у помешканнях парохіян: Ярослави Ващук, Магди Мельник, Марії Градюк, Катерини Курдибан, Марії Ващук, Параскевії Ващук, Анастасії Башук, Марії Тарадахи, Михайлини Чоп, Ольги Горпинко. Частина мешканців села відвідували Богослужіння в селі Волиця.
З жовтня 1988 року порохіяни активно почали ремонтні роботи навколо і в середині храму. У січні 1990 р. 280 мешканців села визнали себе вірними УГКЦ, після чого почались сутички із православною громадою. Незважаючи на рішення судів, православна громада не погодилась на почергове служіння у храмі. Греко-католицька громада була змушена 19 років здійснювати Богослужіння біля хреста під відкритим небом.
На парафії душпастирювали: о. Павло Кремінець, о. Дмитро, о. Андрій Пенюк, о. Андрій Палюх, о. Микола, о. Михайло Ментух, о Тарас Гнатів. Щорічно проводяться благодійні заходи в день святого Миколая. У 2003 році було проведено свято родини “Вогонь Віри, Надії, Любові”. 7 листопада 2004 року Владика Михаїл Колтун освятив наріжний камінь для будівництва дерев’яної каплички. При церкві діє братство “Апостольство Молитви”.

Молитва з Архиєреєм