Пошук по сайту

Медіа Партнери

 

Підкамінський деканат

Храм Успення Пресвятої Богородиці смт Підкамінь
Першими пробудниками національної свідомості серед мешканців Підкаменя були священики.
З 1932 року парохом Підкаменя був о. Андрій Іздрик, 1901 року народження, родом зі с. Кути на Львівщині. Рукоположений у сан священика 1928 року. Парафія налічувала тоді 1005 греко-католиків. Діяли братсва: Найсвятіших Тайн – 155 осіб, Український Католицький Союз – 20 осіб. Парафія володіла 36,25 га землі і мала мурований будинок, який був побудований 1872 року.
Отець Андрій Іздрик зорганізував церковний хор, був членом товариств “Просвіта” та “Сільський господар”.
У травні 1943 року грамотою Митрополита Андрея Шептицького о. А. Іздрик був призначений містодеканом Підкамінського деканату. У березні 1945 року його заарештували енкаведисти і перевезли до Львівської, а тоді до Золочівської тюрми. У січні 1947 року його було засуджено до 10 років таборів. Влітку 1958 року о. Андрій повернувся на рідну землю. Спочатку працював на шахті в с. Магерові, а згодом у Брюховицькому Будинку відпочинку. Помер 20 липня 1991 року.
Підпілля, як такого в Підкамені не було. Православні священики Каленик Галій, Микола Чудовець, Степан Пиріг проводили богослужіння в храмі св. Великомучениці Параскеви, який з 1746 року належав греко-католицькій громаді. Греко-католицька і православні громади понад 10 років почергово молилися у храмі св. великомучениці Параскеви.
У 1989-1991 рр. служив греко-католицький священик о. Михайло Макаруха. З 1991 о. Володимир Дмитерко. У 1992 році був закладений перший камінь нового греко-католицького храму.
З 1994 року прийшов о. Богдан Жук, а 2009 р. – о. Михайло Бакай.
28 серпня 1999 року в селищі було освячено новозбудований храм Успіння Пресвятої Богородиці, урочисту літургію очолював єпископ Михаїл Колтун. Церкву св. великомучениці Параскеви передано громаді УАПЦ.
Відкрито молитовні куточки у середній школі і школі-інтернаті для дітей з вадами слуху, відкрито капличку в лікарні. Організовано церковний хор. У Підкамені часто проводяться різні семінари та конференції, присвячені визначним особистостям УГКЦ, семінари катехитів, молодіжні табори та інше. Відбуваються величні святкування урочистих подій, які пов’язані з життям церкви: 2000-ліття Різдва Христового, 20-річчя виходу УГКЦ з підпілля.
Важливим напрямком є катехизація дітей, робота з молоддю, організація екскурсій, поїздок на прощі до Богопосвячених місць, а також праця над добудовою та впорядкуванням храму.
На парафії діють братство “Апостольства молитви” та вівтарна дружина.

Храм Собору Пресвятої Богородиці с. Стиборівка
Від 1937 року парафію очолював о. І. Прокопчук. Після нього на парафії перебували наступні отці: о. С. Пиріг, о. С. Пасічник, о. Оришкевич. Після о. Оришкевича церква була закритою, але в ній служили о. Б. Олексюк, о. Сухомлина. Від 1962 по 1989 роки священиків на парафії не було. Щонеділі проводилася відправа у старенькій церкві під орудою дячихи Катерини Смаль. Похорони та хрещення проводилися священиком Підкамінської парафії РПЦ. У 1989 р. після відкриття служив о. С. Пиріг.
У 1990 році на зборах села більшістю голосів проголосували, щоб церква була греко-католицька. Тоді утворилося дві громади: УГКЦ і УАПЦ. Богослужіння почали відправляти почергово.
У 1990 році було відрито нову церкву, яку впорядковували в часі підпілля, проводячи роботи таємно від влади. На парафії служили о. Михайло Макаруха, о. В. Дмитерко, о. Богдан Жук, о. Михайло Бакай.
Завдяки старанням парафіян збудували нову дзвіницю і придбали нові дзвони, які сьогодні скликають на богослужіння обидві громади. При парафії діють братства “Апостольства молитви” та вівтарна дружина.

Храм Христового Воскресіння с. Вербівчик
Церква Христового Воскресіння побудована 1879 року. Церкву, як і людей, спіткало чимало лихоліть. Із 1944 р. у селі не було священика. З 1945 р. в село приїжджав о. Олександр Оришкевич, який запечатував гроби, сповідав людей, навчав катехизму. Він проводив Богослужіння до свого ув’язнення у 1951 р. У 1951-1952 роках приїжджав до села о. декан Федорук, який служив у церкві і на криничці, де посвячували воду до закриття церкви. У 1958 р. приїжджав сповідати о. Євстахій Смаль, ЧНІ, якого привів у село Михайло Горбаль, що спільно з ним відбував ув’язнення у Підкамені. Перша відправа відбувалась у хаті Миколи Липки, потім Петра Сарахмана. У 1959 р. приїжджав хрестити дітей у хаті Василя Сагана о. Іван Пасічник. У 1965 р. проводив сповіді о. Галій. Після звільнення з тюрми о. Оришкевича люди їздили за духовною опікою в смт Олесько.
Шлюби і хрестини люди користали від о. Пасічника у с. Попівці. У 1979 р. через сильний буревій церква була пошкоджена.
Від 1981 р. приїжджав із Підкаменя о. Чудовець, який відправляв похорони. З 1987 р. селом опікувався о. Степан Пиріг. У 1988 р. о. Степан Пиріг посвятив церкву.
24 червня 1990 р. громада одноголосно перейшла до УГКЦ. У 1991 р. з благословення Вл. Володимира Стернюка у Вербівчик прийшов служити о. Роман Луковський, згодом служили: о. Микола Бобровський, о. Володимир Явтушенко, о. Юрій Мазепа, о. Ярослав Войтів.
Визначними місцями парафії є криниця, де освячуюється вода, місійний хрест і могила січового стрільця.
На даний час при церкві діють товариство св. Філомени, вівтарна дружина, Апостольство молитви. Проводиться катехизація, праця над впровадженням дитячої Літургії. Зроблено ремонт церкви і проборства.

Храм св. вмч. Димитрія с. Орихівчик
При дорозі посеред села стоїть стара церковця св. влкмч. Димитрія, збудована 1775 р. Вона є однією із трьох найстаріших церков Бродівщини. Під час війни і повоєнний час, вона була закритою. У 1980 р. на церкву повісили вивіску, що це архів колгоспу “Україна”. Люди приходили молитись коло церкви. Окремої душпастирської опіки в часи підпілля село не мало. Користали із служіння священиків, де були відкриті церкви, їздили до о. Оришкевича.
З травня 1990 р. приїхав на служіння о. Микола Бобровський. В часі його служіння на парафії відбувався розкол громади, але завдяки мудрості і наполегливості духовного пастиря, село залишилось неподіленим.
З 1999 р. служили о. Григорій Зозуляк, Богдан Жук, о. Володимир Явтушенко, о. Юрій Мазепа, о. Ярослав Войтів.
У 2002 р. Владика Михаїл Колтун освятив нову церкву, будівництво якої було розпочате ще 1992 р. На парафії ведеться катехизація дітей.

Храм св. Анни с. Яснище
На окраїні села поруч з кладовищем нині знаходиться церква св. Анни, яку відвідують вірні УГКЦ.
У довоєнні роки в селі проживали люди різних конфесій і віровизнань. Громада УГКЦ (160 дворів)
була приналежна до парафії с. Кутнище. Громадою РКЦ (60-80 дворів) опікувались оо. Домінікани. До єврейської громади (40 дворів) приїздив рабин з Підкаменя.
За ініціативи і спонсорування пана, який проживав у селі, 1904 р. була збудована каплиця. У воєнний час каплиця була лікарнею, бо в цьому місці стояв фронт. Після війни в каплиці була ткальня льону. Догляду за спорудою не було і це привело її до руйнування. Вірні не мали можливості відвідувати храм. В часи підпілля користали духовної опіки в довколишніх селах, де церкви були відкриті (с. Серетець, с. Попівці, смт Підкамінь, смт Олесько). У 1989 р. громада села узгодила питання ремонту каплиці, пристосовуючи її до церкви східного обряду. Богослужіння у храмі розпочав о. Ярослав Домінський, продовжили о. Степан Сирота, о. Василь Чайківський, о. Володимир Бойко, о. Ярослав Войтів.
На місці, звідки походить родом мати Колумба Білецька, засновниця згромадження сестер Домініканок, встановлено фігуру Матері Божої.

Храм св. вмч. Параскевії П’ятниці с. Черниця
З моменту ліквідації УГКЦ у с. Черниця почала діяти РПЦ і діяла до виходу УГКЦ з підпілля.
Громада цілісно виявила своє бажання і перейшла до УГКЦ.
Першим греко-католицьким священиком з моменту легалізації церкви був о. Богдан Рибак, а з 1994 року о. Юрій Гром’як, який служить Богові і людям по сьогоднішній день.
На парафії проводяться різні святкування: 2000-літній ювілей Різдва Христового, а також до різних релігійних і національних свят.
З ініціативи та старання о. Юрія Гром’яка і підримки та жертвенності парафіян було відновлено парафіяльний будинок, відреставрований храм як ззовні, так і всередині, також упорядкована територія прилегла до храму.
На парафії діють такі братсва, як вівтарна дружина, УМХ, Марійська дружина, “Апостольство молитви”. Діє недільна школа.

Храм св. Юрія с. Літовище
З 1946 року священиком на парафії був о. Микола Рихлецький. Служіння провадив на парафії до йорданських свят 1947 року, після чого його зарештували і вивезли в Сибір. До 1949 р. на парафії не було священика, з парафіянами молилися дяки. Багато на той час допомагав о. Степан Пасічник.
З 1949 року на парафії служили о. Борис Олексюк, о. Володимир Ревега.
У 1964 році церкву закрили. І хоча церква була закрита, вірні ніколи не полишали її. Часто потай збирались на молитву, робили ремонти під орудою Гавришка Б. І.
В 1990 р. церкву відкрили, служив православний священник о. Богдан Чурило.
У 1992 році парафія повернулася до католицької церкви і нею опікувались: о. Ведмідь, о. Микола Бобровський, з 1996 року – о. Юрій Гром’як .
У 1995 р. був закладений камінь під будівництво нової церкви, а 2004 року благословенням Правлячого Архиєрея єпископа Михаїла Колтуна вона була освячена.

Храм Різдва Пресвятої Богородиці с. Маркопіль
Церква побудована 1896 р., відбудована 1926 р. Автор проекту відомий архітектор Юліан Захаревич. Перед Першою світовою війною стіни храму розписав художник Антон Монастирський. У 1904 р. с. Маркопіль відвідав у своїй візитації Митрополит Андрей Шептицький. Під час війни стіни храму були пошкоджені. У 1926 р. відновив стінопис маляр Теодор Луків. Запрестольну ікону намалював маляр Осип Курилас. Душпастирями були: о. Николай Богдан Ковальський, о. Андрій Євстахій Град.
У 1946-1986 р. служилися молебні, акафісти, похорони під проводом дяка Григорія Дзвінника. Із 1960 р. опікувався вірними о. Гончар. Служіння відбувалося і по домах окремих осіб.
З 1988 року служили православні о. Степан Кіндрат, о. Володимир Школярчук.
З 1991 р. – священики УГКЦ о. Григорій Кутник, о. Микола Бобровський, о. Григорій Зозуляк. У 2001 р. в с. Маркопіль було освячено Хресну дорогу і капличку Вознесенської Матері Божої. Відреставрували чудотворну ікону Вознесенської Матері Божої і виготовили копію ікони для каплички. Ведуться ремонтно-реставраційні роботи Вознесенської церкви, яка розташована на цвинтарі біля села.
При парафії діє братство Матері Божої Неустанної помочі, Серця Христового.

Храм Пресвятої Трійці с. Межигори
Церква Пресвятої Трійці в с. Межигори була збудована 1994 р. і посвячена генеральним вікарієм Зборівської Єпархії о. Василем Івасюком, до того мешканці села ходили до церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Макропіль і брали активну участь у релігійному житті парафії.
У селі Межигори з 1993 р. служив о. Микола Бобровський, з 1999 р. – о. Григорій Зозуляк.

Храм Різдва Пресвятої Богородиці с. Нем’яч
Церква побудована і освячена 1935 р. З липня 1944 р. служив тут о. Михайло Бутринський. Після псевдособору 1946 р. о. Михайло Бутринський пішов у підпілля. Він з родиною проживав на плебанії в с. Нем’яч. На богослужіння до о. Михайла приходили парафіяни із Стоборівки, Кутищ, Заболотців та інших сіл.
Під час виходу УГКЦ з підпілля жодних конфліктів не було.
Греко-католицьку громаду с. Нем’яч було зареєстровано 27 грудня 1991 р. В тому часі служив тут о. Володимир Ковалевський. З 1992 р. – о. Зеновій Яремко.
В церкві діє церковний хор. У храмі ведуться ремонтно-реставраційні роботи.

Храм свв. апп. Петра і Павла с. Дудин
За розповідями старожилів на місці теперішнього храму приблизно 400 років тому стояла церква. Все стерли з лиця землі татарські орди, але пам’ять про це переходила з покоління в покоління.
Довго село не мало своєї церкви. Люди ходили до церкви у с. Попівці. У квітні 1995 р. на зібранні села у Народному домі парафіяни підтримали пропозицію о. Зеновія Яремка і вирішили будувати свою церкву. Владика Михаїл Колтун 12 липня 1996 р. посвятив фундамент під будівництво церкви.
За два роки церква в с. Дудин була побудована. Освячення храму здійснив вікарій о. мітрат Василь Івасюк, нині екзарх Одесько-Кримський 12 липня 1998 р. у День свв. апп. Петра і Павла.
Старші люди розповідали, що під лісом як їхати до с. Дудин, колись давно стояла капличка. Вона була зруйнована. У цьому місці було багато жертв, а за радянських часів сталось багато аварій. Священик закликав парафіян спільними зусиллями відновити цю капличку. 4 грудня 2008 р. на свято Введення в храм Пресвятої Богородиці парафіяни сіл Попівці, Нем’яч, Дудин зібралися біля відбудованої каплички. Чин освячення здійснив священик сіл Нем’яч та Дудин о. Зеновій Яремко, який був ініціатором і першим жертводавцем будівництва, та о. Григорій Федчишин, священик с. Попівці.

Храм Пресвятої Трійці с. Попівці
Останнім священиком греко-католицької парафії с. Попівці був о. Бутинський. У квітні 1946 року церкву Пресвятої Трійці в с. Попівцях переведено на православ’я.
За рішенням виконкомів обласної та районної Рад народних депутатів 5 лютого 1992 року церква в Попівцях була офіційно передана зареєстрованій греко-католицькій громаді. Разом із членами парафії до греко-католицької церкви перейшов і священик – о. Володимир Ковалевський.
З 1993 року духовне життя громади очолили о. Зеновій Яремко, о. Василь Корендій, о. Григорій Федчишин.
У селі було відновлено і встановлено багато пам’ятних хрестів, а також побудовано каплицю. На даний час в церкві проводяться ремонтно-реставраційні роботи.
У парафії засноване марійське братство, відкрита недільна школа, в якій навчають дітей катехизму, готують їх до Святої Сповіді і прийняття Святого Причастя. З дітьми і молоддю проводяться різні сарепти. Парафіяни села Попівці беруть участь у прощах до Чудотворних місць (3арваниця, Унів, Підгірці, Підкамінь, Почаїв і багато інших).
На парафії проводились святкування 2000 ювілею Різдва Христового, 70-ліття церкви Пресвятої Трійці. Парафіяни брали участь у зустрічі зі Святішим Отцем Іваном Павлом ІІ та інших заходах.

Храм Покрови Пресвятої Богородиці с. Тетильківці
Церква Покрова Пресвятої Богородиці побудована 1909 року. З 1946 по 1990 роки церква була закрита. У 1990 р. храм був відкритий і офіційно переданий зареєстрованій греко-католицькій громаді. Священнослужителями були: о. Ярослав Думінський, о. Іван Іванчук, о. Василь Жданянчин, о. Василь Корендій, о. Григорій Федчишин.
Відзначено 100-літній ювілей церкви. У селі встановлено і відновлено багато пам’ятних хрестів.
На даний час в церкві проводяться ремонтно-реставраційні роботи. При при парафії відкрита недільна школа, де навчають дітей катехизму, підготовляють їх до Святої Сповіді і прийняття Святого Причастя. З дітьми і молоддю проводяться різні сарепти. Парафіяни села Тетильківці беруть участь у прощах до Чудотворних місць.
На парафії відзначено 2000 ювілей Різдва Христового, 100-літній ювілей церкви Покрови Пресвятої Богородиці та інші святкування.

Храм Покрови Пресвятої Богородиці с. Пеняки
З давніх часів село не мало своєї церкви, тому люди ходили до с. Голубиці, хоча фундамент на церкву був уже закладений. У часи переслідування люди потайки ходили на відправи, сповідь, хрещення, шлюби до Голубиці і Попівців до о. Пасічника, до Олеська до о. Оришкевича (богослужіння велося по хатах).
Коли Україна стала незалежною державою, парафіяни почали на вже існуючому фундаменті будувати свою церкву. Одразу поставили невелике накриття, щоб відправляти Служби Божі. Служив о. Володимир Дітчик.
Через деякий час з накриття перейшли до школи, де мали уже велике приміщення, яке з часом облаштували як церковцю (там був кивот, хоругви і т.д.). Хто як міг допомагав: хто коштами, хто дарував рушники, обруси.
За кошти парафіян придбано дзвони, завершено будівництво та облаштування церкви.
Душпастирями були: о. Микола Віновський, о. Григорій, о. Богдан Жук. З 2006 р. – о. Ярослав Бордюг.

Храм перенесення мощів св. Миколая с. Чепелі
Життя УГКЦ с. Чепелі тісно пов’язане з о. Володимиром Гончарем. Сюди він прибув 1942 р. Тут, у маленькій церковці, збудованій на швидкоруч з каменю-опоки, адже Перша світова війна зруйнувала вщент гарний та величавий храм, о. Володимир і виконував свої священичі обов’язки. У 1952 р. його зарештували, церкву закрили. Після арешту о. Гончар проживав у Тернополі, але протягом усього свого священичого життя не залишав без душпастирської опіки колишніх своїх парафіян. На Літургію люди таємно сходилися до домівок односельчан.
Із закриттям церкви, 1952 р., церковне майно люди позабирали по хатах і таємно його переховували. З церкви партійне начальство зробило колгоспний архів. На цвинтарі люди зробили невелику капличку з шиферу (3х4 метри), куди і сходились на молитву. У неділю і свята людей у цій, так званій, капличці було чимало. Партійне начальство, звичайно ж, переслідувало християн – штрафували, казали, що звільнять з роботи, затримають пенсію, але віра в Бога перемагала всякі залякування. На Різдво завжди звучала коляда, з хати до хати ходив вертеп, на Богоявлення ходили по домівках із щедрівками, на Великдень співали гаївок, а церковний дзвін зливався із дзвонами сусідніх сіл. У Страсну П’ятницю на цвинтарі для поклоніння виставляли плащаницю, виставляли без священика, всім цим керувала старенька дячиха Парасковея Галушка. Колгоспний архів у приміщені церкви проіснував недовго, тому парафіяни інколи знаходили спосіб зайти і провести молитву в церкві (але нечасто). З 1987 р. до села доїжджав з Підкаменя о. Степан Пиріг. Люди почали таємно відновлювати церкву.
У 1988 р. після письмових звернень парафіян у різні державні інстанції громада отримала дозвіл на офіційне відкриття церкви, але Московського патріархату. У січні 1989 р. на парафії служив о. Богдан Чурило. З ініціативи голови військового сільсько-господарського підприємства “Земля і Воля” Михайла Паталія, 1990 р. відновили старий фундамент церкви, яка стояла на цьому місці з 1868 р. до Першої Світової Війни і розпочали будівництво нової церкви. Підприємство “Земля і Воля” стало генеральним спонсором будівництва, багато жертвували парафіяни, жертвувала також і українська діаспора, о. Богдан Чурило пожертвував свою однорічну зарплату.
Після виходу УГКЦ з підпілля майже всі парафіяни залишалися при своєму православному священику о. Богдану, лишень приблизно 5-7 сімей ходили на Богослуження УГКЦ у с. Пеняки до о. Володимира Дітчика. У 1992 р. о. Богдан Чурило перейшов до УГКЦ. Село цей перехід прийняло спокійно. З 1993 р. на парафії служать о. Володимир Дмитерко, о. Ярослав Думінський, о. Микола-Захарій Віновський. У 1997 р. храм Перенесення мощей св. Миколая був освячений Владикою Михаїлом Колтуном. У 2009 р. адміністратором на Чепелівську парафію призначений о. Богдан Цінцірук. При церкві діє братство “Найсвятішого Серця Христового”, яке є великим мотором у духовно-релігійному житті церкви.
В с. Чепелі народився один з основоположників “Руської Трійці” Яків Головацький. На місцевому цвинтарі похований його батько о. Тарас Головацький.

Храм Покрови Пресвятої Богородиці с. Лукавець
Під час перебування УГКЦ в підпіллі з 1946 року до 1951 року,  парафією опікувався о. Володимир Гончар. Церква остаточно була закрита у 1951 році і з цього часу люди самі сходилися до Божого Храму, щоб помолитися. Після повернення о. Володимира Гончара з заслання, він відправляв богослужіння, сповідав, хрестив дітей, вінчав та виконував інші потреби вірних у окремих родинах, які це все тримали у великій таємниці.
Після реєстрації громади УГКЦ на парафії служили  священики: о. Михайло Медвідь, о. Богдан Мурований, о. Ярослав Бордюг, о. Михайло Бакай, а на даний час служить о. Павло Пащук.
Громада УГКЦ в селі зареєстрована 17 вересня 1991 року, але до церкви ми зразу не увійшли, через конфлікт із громадою УАПЦ, яка не впускала вірних УГКЦ до церкви. Таке діялося більше року, після певних переговорів дві громади погодилися на почергове служіння у храмі.
У часи підпілля, коли церква була закрита, вдалося перекрити церкву бляхою та перемалювати стіни церкви зсередини. Минулого року провели ремонт церкви ззовні, обшалювали нижню частину церкви, а згодом обшалювали дзвіницю.

Храм Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього с. Звижень
У часі переслідування УГКЦ парафіяни збиралися на підпільні богослужіння в будинках родин: Романа Паськіва, Романа Холода, Ганни Кусяк, Богдана Дениса
В часи підпілля парафією опікувалися: о. Володимир Гончар, о. Василь, о. Роман, о. Григорій Кутний, о. Володимир Дітчик, о. Йосиф Холод.
У 1995 році за рішення арбітражного суду громада УГКЦ стала рівноправним власником храму Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього.
На території с. Звижень побудована капличка в честь святого священномученика Йосафата.
Після виходу УГКЦ з підпілля проводиться ремонт храму. На церковному подвір’ї встановлено фігури Матері Божої та Ісуса Христа.

Храм св. Івана Хрестителя с. Батьків
Під час перебування УГКЦ в підпіллі, вірними опікувався о. Володимир Гончар (був заарештований і засланий у Сибір. Коли повернувся із заслання, знову приїжджав у село, де таємно служив в домівках деяких родин.)
У часи виходу УГКЦ з підпілля, в селі була зареєстрована греко-католицька громада, але до церкви, де на той час був о. Василь Осінчук УАПЦ, людей не пускали. У 1994 році до нас був скерований о. Михайло Медвідь, який служив в будинках Євгена Шрама і Богдана Дитюка, де практично здійснювалися усі богослужіння.
Оскільки богослужіння відбувалися під хрестом у центрі села, то 2003 року було побудовано капличку, в якій ведуться богослужіння. До старенької церковці громаду УГКЦ так і не впустили, тому вирішили будувати нову церкву. 14 січня 2002 року Преосвященніший Владика кир Михаїл Колтун освятив хрест та місце під будівництво нової церкви. З Божою допомогою церква вже збудована і накрита.
На парафії служили: о. Богдан Жук, о. Юрій Гром’як, о. Микола Бобровський, о. Богдан Мурований, о. Ярослав Бордюг, о. Михайло Бакай, о. Павло Пащук.
На парафії відбувалось багато святкувань, проходили нічні чування, посвята купольних хрестів на новозбудовану церкву. 8 липня 2012 рокі освячено новозбудований храм Різдва св. Івана Хрестителя.

Храм Різдва Пресвятої Богородиці с. Суховоля
Греко-католицька громада з 1946 року існувала на території с. Суховоля в підпіллі. Старші люди розповідають, що збиралися на молитву в неділі і свята в помешканні родини Ярослава Крука, бо храм в час війни був зруйнований від розриву бомби. Священик о. Столяр переховувався від переслідування радянської влади. Провадити богослужіння приїжджав священик зі села Черниці (прізвища його не знають).
У 1946 р. радянська влада повідомила (після довгих намагань людей), що дозволить відбудувати і відкрити церкву в приміщенні плебанії, але за умови, що громада села добровільно перейде на православ’я. Саме тому церква Різдва Пресвятої Богородиці стала православною.
З 1981 р. на парафії служив о. Богдан Рибак. 18 січня 1992 року після Служби Божої о. Богдан мав проповідь про те, що з давніх-давен церква у с. Суховоля була греко-католицька, і зараз час усією громадою відновити прадідівську віру. Всі парафіяни погодилися з такою думкою священика і з цього часу в Суховільському храмі не було ні конфліктів, ні суперечок. Громада повернулася до віри батьків.
У 1993 році церковна громада вирішила будувати нову церкву і 23 травня 1993 року було освячено камінь під цю споруду.
Громада доклала багато зусиль, було зібрано чимало коштів, пожертв і 3 листопада 2003 року з ласки Божої і благословення Правлячого Архиєрея Сокальсько-Жовківського кир Михаїла Колтуна храм св. Миколая був освячений. При церкві розвинула свою діяльність оганізація УМХ, діє вівтарна дружина, відбувається навчання дітей катехизму, діє “Апостольство Молитви”, відбуваються прощі до чудотворних місць, а також різні паломництва. На парафії перебувала чудотвораї ікона Матері Божої Зарваницької.
На парафії душпастирювали о. Володимир Когут, о. Ярослав Біль.

Храм Успення Пресвятої Богородиці с. Бучино
Церква Успення Пресвятої Богородиці с. Бучино збудована і освячена у 1851 р. Під час перебування УГКЦ в підпіллі церква офіційно була 27 років закрита, але таємно – діяла. Вечорами і ночами люди відкривали церкву та молились. Відправи проводив дяк Іван Чорній, бо священика не було.
У 1989 р. церкву відкрили. В 1990 р. ініціатори села зібрали підписи за те, щоб церкві повернули статус УГКЦ. Лише один чоловік був проти. Конфліктів не було.
На парафії Успіння Пресвятої Богородиці служили о. Богдан Рибак, о. Петро Чаплюк, о. Володимир Когут, о. Ярослав Біль.
У 2001 р. отці ЧСВВ проводили на парафії реколекції, які були присвячені 150-літтю церкви. На це святкування приїжджали гості зі Швейцарії.На парафії проводяться реколекції, “Свято урожаю”.

Храм св. Юрія с. Накваша
Від 1946 по 1991 р. в парафії с. Накваша храм був відкритий для служіння РПЦ. Греко-католицький священик Антон Федорук повернувся із в’язниці у 1953 р. і служив до 1958 р. як священик РПЦ. Далі служили: о. Мезенський, о. Володимир Ревага, о. Іван Шевчук. У 1991 р. парафія повернулася до лона УГКЦ. Православний священик о. Іван Шевчук не хотів переходити і покинув парафію. З 1991 на парафії служили о. Володимир Макаруха, о. Ярослав Думінський, о. Іван Іванчук. З 1996 р. – о. Василь Жданянчин. У 1995 р. відзначено 100-ліття храму.
У с. Микити біля джерела було поставлено капличку Матері Божої.
У 1997 р. громада с. Лукаші побудувала свій храм св. Миколая, який був освячений 2005 р.
На парафії збудовано Хресну Дорогу. Також відремонтовано храм, відреставровано іконостас, зроблена дорога до храму.
При церкві засновано братство Матері Божої Неустанної помочі (80 чл.), недільна школа
У 1994 р. місійні науки виголошував о. Василь Вороновський, проводяться Різдвяні та Великопосні реколекції.

Храм св. Арх. Михаїла с. Шишківці
Під час перебування УГКЦ в підпіллі в церкві відправлялися Служби Божі під орудою о. Володимира Реваги і о. Бориса.
У липні 1989 р. відбулося урочисте відкриття церкви. Церкву було зареєстровано як УАПЦ, в якій служили о. Степан Кіндрат, о. Володимир Школярчук, о. Богдан Чурило.
У 1993-1994 роках відбувалися конфлікти між парафіянами. Село було поділене на дві конфесії. Православний священик о. Богдан Чурило і греко-католицький о. Микола Бобровський служили почергово. У 1994 р. на парафію прийшов о. Михайло Медвідь і люди об’єдналися. В 1998 р. було побудовано і освячено дзвіницю, придбано три дзвони. У 1996 р. на парафії служив о. Степан Собків, а з 2001 о. – Ярослав Бордюг.

Храм Різдва Пресвятої Богородиці с. Голубиця
У храмі перебуває Чудотворна ікона Матері Божої. Її принесли з Підгорецького монастиря. Легенда каже, що давним-давно, коли на нашу землю нападали турки і татари, які руйнували святині, села і міста, вороги прийшли до Голубиці. Страждали і плакали люди. І сталося так, що їхнє страждання розділила Мати Божа. Раптом на церковній іконі Богородиці, саме на обличчі з’явився шрам, якого не було від того часу, коли образ був намальований на цитрусовому дереві художником Частоховським.
У 1692 р. сталося чудо в голубицькій церкві. Синопсиси повідомляють, що тут зібралося багато людей, бо свічки в церкві самі від себе запалилися, а на іконі із зображенням Богородиці з’явилися сльози, які ревно котилися з очей Матері Божої. Це тривало від 21 квітня до 24 вересня 1692 р. Побачити Боже чудо приходили багато людей, священиків та паломників. Мала церква с. Голубиці ніяк не вміщала щоденні напливи охочих побачити сльози Богородиці. Тоді було вирішено, що образ забрати до Підгорець, а в Голубиці закласти кутові камені для нової церкви.
У 1933-1973 роках на парафії служив о. Микола Рихлецький, 1896 року народження. У 1942 р. була побудована дерев’яна церква, а 1944 р., на свято Благовіщення вона згоріла. Священик о. Микола Рихлецький відправляв служби в плебанії. За російської влади в 1939 р. о. Миколу змушували “червоні” до праці на каменоломнях. Після другого “визволення”, 1944 р. о. Миколу переслідували, вимагали перейти на православ’я, а коли він відмовився, то йому заборонили відправляти служби. Господарські будівлі розібрали, стіну в плебанії завалили (вона мала тріщину). Ікони забрали до Підкамінської церкви. Отця Рихлецького репресували і вислали в Харків, а згодом – у Чернігів. Після повернення він поселився з родиною в хаті старої тітки Олександри Троянівської і там таємно відправляв служби. Потім якийсь час Богослужіння відправлялися в хаті Якуба Гарасимчука. У 70-х роках люди збудували на цвинтарі невеличку капличку і там молилися. Потайки їхали до Попівців, Олеська, де були свої священники – там вони сповідалися, причащалися, брали шлюби, хрестили дітей. Так тривало аж до 1989 р.
У 1989 р. дали до с. Пеняк православного священика Богдана Чурила. Він приїжджав до Голубиці. Весною він зареєстрував РПЦ і дістав дозвіл будувати церкву. Будівництво дерев’яної церкви громада почала на тому місці, де була стара дерев’яна церква, розібрана 1942 р. У 1989 р. церква була збудована і в ній почав відправляти о. Богдан Чурило. Літом 1990 р. мешканці поділились на греко-католиків і православних. В 1990 р. у Великодню П’ятницю громада православних перебили замки у дверях церкви і не впустили до неї греко-католиків. Після клопотань до львівських уповноважених у справах релігії, дві громади користувалися храмом почергово. Служив тоді о. Володимир Дітчик (до 1994 р.). Часто православні не відкривали двері, тоді служили під відкритим небом. Так продовжувалося до 1993 р. У 1992-1993 роках православна громада побудувала церкву на фундаменті, який був закладений 1935 р. при о. Миколі Рихлецькому. Отець Богдан Чурило згодом перейшов до УГКЦ, але православна громада його не підтримала. У 1994–2005 роках на парафії служив о. Микола Віновський. У 2002 р. була збудована і освячена дзвіниця. На ній висить дзвін, який ще за часів переслідування, був закопаний у землю. Цей дзвін мав і має велику чудотворну силу, тому що в негоду, під час грози він розганяв хмари. Дзвін був відреставрований, тому що мав тріщину, звук дзвона вже не той, а сила та сама. Мешканці с. Голубиця замовили ще один дзвін, який привезли з Польщі. Священики о. Микола Віновський та о. Тарас Дудар разом з громадою освятили цей дзвін 2002 р. З 2006 р. на парафію прийшов о. Ярослав Бордюг. У 2009 р. відновлено капличку.
При церкві проводяться святкування визначних подій. У серпні 2009 р. Церква святкувала 20-річчя виходу УГКЦ з підпілля. У церкві проводяться прощі, нічні чування. Створено братство жінок, які кожного місяця першої п’ятниці моляться до Матері Божої, читають адорації, моляться на вервиці.

Храм св. Арх. Михаїла с. Паликорови
Парафія села Паликорови віддавна була дочірньою від Підкамінської, тому її обслуговували священики зі смт Підкамінь.
Як оповідають свідки, на час проведення у Львові Псевдособору 1946 р., у Підкамені вже з 1945 року служив священик Калинік Галій, який належав до РПЦ. Проте парафію в с. Паликорови в цих роках з невідомих причин обслуговував греко-католицький священик Олександр Оришкевич із сусіднього села Кутище. Так було впродовж кількох років, а можливо і до 1950 року, в якому о. Олександра було ув’язнено.
Опісля парафію в с. Паликорови аж до її закриття у 1960 р. обслуговував о. Калинік.
Про те, що в селі проводили богослужіння підпільні священики УГКЦ, свідчень немає. Існують лише згадки про поодинокі відвідини підпільного священика УГКЦ в с. Попівці.
У 1989 році відбулося відкриття храму, о. Степан Пиріг став парохом дочірньої церкви.
Згодом частина парафіян почали ініціювати перехід парафії до УГКЦ. Це створило певне замішання, яке було врегульоване загальносільським голосуванням. За результатами цього голосування, лише одна людина бажала залишитися в РПЦ та троє – УАПЦ, решта – 238 дорослих мешканців села проголосували за перереєстрацію громади, як парафії УГКЦ. Служили: Володимир Макаруха і о. Степан Пиріг. У такий спосіб стався поділ парафії, а потім почалися конфлікти. Найгостріше стояло питання користування храмом. Вірні УГКЦ звернулися до владних структур з проханням надати православній громаді колишній костел, що на той час не функціонував. Але рішенням виконкому облради від 17.09.1991 р. храм св. Михаїла було надано обом громадам на безоплатне почергове користування. А в костелі з 1997 року збираються на молитву римо-католики. З того часу співіснують три релігійні громади.
Після о. Макарухи служили о. Володимир Дмитерко, о. Степан Сирота, о. Василь Чайківський, о. Володимир Бойко, о. Ярослав Войтів, о. д-н Богдан Жук, о. Василь Городецький. Розпочато капітальний ремонт храму. Ведуться приготування до відзначення 100-ліття. При парафії започатковано братство Матері Божої Неустанної Помочі.

Храм св. Миколая с. Кутище
На час проведення Львівського псевдособору 1946 р. парохом с. Кутищ та с. Яснище, які творили єдину парафію був о. Олександр Оришкевич, 1910 р. народження, висвячений в Римі по закінченні студій в Папській Семінарії Св. Йосафата, 1936 року. Не підписавшись під рішенням даного Собору, він залишився вірним Католицькій Церкві та прослужив на цій парафії аж до 1950 року, коли був ув’язнений та засланий до Сибіру на 10 років.
Його місце зайняли служителі РПЦ, а 1961 р. храм в с. Кутище був закритий владою.
В часі між 1961 та 1989 роками, мешканці с. Кутище зверталися в духовних потребах до різних священиків. Одні ходили до сіл Загір’я та Серетець, що на Тернопільщині, де церкви ще не були закритими. Інші їздили до с. Попівці, де проживав підпільний греко-католицький священик о. Пасічник, їздили до с. Голубиці, де підпільно служив о. Рахлецький, або до Олеська, до колишнього пароха о. Оришкевича, який 1955 р. повернувся з заслання та оселився в Олеську, звідки був родом. Він дожив до виходу УГКЦ з підпілля та помер в кінці 90-х. На великі свята, переважно вночі, люди сходилися на молитву до церкви, яку провадив дяк. Такі зібрання бували інколи дуже чисельними, хоча й небезпечними. Для конспірації завжди змінювали години зібрань.
У 1988 р. церква Св. Миколая знову вікрила свої двері, але вже офіційно, хоча й як православна. На зборах села вирішили передати в користування православній громаді стареньку церкву на кладовищі. Греко-католицька громада залишилася в новій церкві, а в с. Яснище вірні дістали в користування колишній костел та стали окремою парафією.
Священичу діяльність вели о. Ігор Сорока, о. Володимир Макаруха, о. Ярослав Думінський, о. Володимир Дмитерко, о. Степан Сирота, о. Василь Чайківський, о. Володимир Бойко, о. Ярослав Войтів, о. Василь Жданянчин. З 2007 р. – о. Василь Городецький. Останнім часом проводиться ремонт храму та підготовка до його 100-літнього ювілею.

Молитва з Архиєреєм