«Я теж включений у цей план Божого спасіння людства»: роздуми над єпископським служінням владики Михаїла

21 листопада Церква молитовно вшановує св. Архистратига Михаїла і всіх небесних сил безтілесних, тих, які у період випробування довели свою вірність Богові і стали на захист Його величі. У нашому народі ім’я «Михаїл» є дуже поширеним: християнські батьки, маючи набожність до святого Архистратига, часто просять його бути опікуном і небесним провідником їхньої дитини, надаючи їй саме це ім’я.

У цей день вся Сокальсько-Жовківська єпархія вітає з іменинами свого Правлячого Архиєрея – Владику Михаїла, який вже більше 27 років ревно служить Церкві як єпископ. Це свято спонукає поглянути і застановитися над його архипастирським служінням, роздумати над тим, що він зробив і продовжує робити для Церкви. Зокрема, це важливо для молодої генерації духовенства, адже для семінариста, священика, та й зрештою – для кожного християнина, є дуже корисною у житті присутність людини, приклад якої можна наслідувати.

Єпископському служінню Владики Михаїла передував довгий і нелегкий період духовної формації у час комуністичного безбожницького режиму. Незважаючи на гоніння Церкви, 1974 року Михаїл Колтун у віці 25 років вступає до монастиря Чину Найсвятішого Ізбавителя у Львові, де у 1981 році складає вічні обіти. Я пригадую, як під час однієї з прощ до Зарваниці декілька років тому, Владика заохочував молодь молитися за своє покликання. Кир Михаїл розповідав, що будучи молодим хлопцем, він сам кожного дня молився три рази «Богородице Діво», і в результаті – відчув бажання присвятити своє життя Богові як монах та священник, відповівши Богові: «Так».

У 1975–1981 роках монах-редемпторист Михаїл Колтун навчався у підпільній семінарії. У лютому 1981 року прийняв піддияконські свячення з рук Владики Володимира Стернюка, а 21 листопада цього ж року – дияконські. 13 грудня 1981 року був висвячений на священника з рук владики Володимира Стернюка. Після виходу Церкви з підпілля, у 1989-1993 роках виконує священниче служіння на парафії Вознесіння Господнього у Львові.

Синод єпископів УГКЦ, що відбувся 16 – 31 травня 1992 р. в м. Львові, прийняв рішення створити чотири нові єпархії: Тернопільську, Зборівську, Коломийсько-Чернівецьку та Самбірсько-Дрогобицьку. Тому, з 1993 року у житті нашого Архиєрея розпочався період нового служіння – 12 липня о. Михаїл був призначений єпископом новоствореної Зборівської єпархії УГКЦ, яка охоплювала 10 деканатів і територіально була досить розлогою. Єпископська хіротонія відбулася 19 вересня 1993 року. Головним святителем був Блаженніший Мирослав Іван, Кардинал Любачівський, а співсвятителями – митрополит Володимир Стернюк і Владика Софрон Дмитерко.

Особисте бачення майбутнього архиєрейського служіння Владика виразив у символах єпископського герба, значення якого він пояснив в інтерв’ю 1993 року:

«Я вмістив у своєму гербі всі свої духовні переживання. Відкрита мантія, у якій є вміщений герб, символізує моє відкрите серце, відкрите нутро, з яким я іду до своїх людей. І що там видно на цьому гербі? У центрі уваги є трикутник, який символізує Триєдиного Бога. У трикутнику є вміщений образ «Оранта» – Пресвята Богородиця. Пов’язуючи одне з другим: провидінням Триєдиного Бога було через Пресвяту Богородицю дане нам спасіння. І це спасіння здійснилося через прихід Спасителя за посередництвом Пресвятої Богородиці. Нижче трикутника є вміщений хрест з оруддями мук Спасителя. Це спасення довершилося в такий спосіб на хресті. І тепер це спасення довершується в нас, для нас і для грядучих поколінь. Я теж включений у цей план Божого спасіння людства»[1].

Сучасному читачеві, напевно, буде цікаво, якими були перші кроки молодого 44-річного єпископа? Він, як добрий пастир, насамперед, звернув свою увагу на духовенство, адже розумів, що для успішної праці на Христовій ниві є необхідною присутність добрих працівників. Тому, в одному з інтерв’ю, Владика Михаїл згадує, що коли він став єпископом, у першу чергу зайнявся формацією єпархіальних священників:

«У першій мірі це формація духовенства. Священики, які працювали в підпіллі – це є певний формат в якому вони себе бачили. Священики, які служили в Православній церкві – це також інша модель. І треба було все духовенство об’єднати і дати напрямок формації, яке має бути духовенство Греко-Католицької Церкви. Велику роль у цьому зіграла семінарія, але також курси, які ми організовували кожного року. Я запрошував митрополита Максима Германюка (з Канади), бо він був діяльним членом Другого Ватиканського собору, і він розказував священикам, яка роль нашої Церкви і її завдання у теперішній час. Запрошував також досвідчених Редемптористів та інших знавців із за кордону[2].

Будучи адміністратором Зборівської єпархії, Кир Михаїл у 1996-1997 роках виконує ще й обов’язки екзарха Києво-Вишгородського: 22 грудня 1996 року його було інтронізовано на престіл даного екзархату. З цього ж року владика Михаїл Колтун стає членом Постійного Синоду та очолює Синодальну комісію з питань екуменізму. Упродовж 1996–1999 років він є членом комісії з питань сім’ї, комісії із творення нових єпархій, пасторальної комісії. У 1997 році рішенням Синоду Єпископів знову стає єпархом Зборівським[3].

З 1997 року розпочалося ще одне служіння Владики, яке стало одним із пріоритетних у його житті – він став уповноваженим від єпископату УГКЦ у справах капеланства і духовної опіки військовослужбовців усіх родів військ України. Владика дотепер здійснює це служіння для військовослужбовців (тепер як керівник Департаменту Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України). Хочеться відзначити, що споглядаючи душпастирську працю Владики для військових, одразу привертає увагу його ревність і самопосвята у цій справі. Є справді дуже багато речей, які Кир Михаїл робив і продовжує робити для них: це незліченні богослужіння, духовні науки, прощі до Люрду, Зарваниці та інших відпустових місць, відвідування військових на Сході України, Пастирські листи та багато іншого. На мою думку, Господь наділив його особливим покликанням служіння цим людям, про що сам Архиєрей згадує наступним чином:

«Свого часу служив на флоті. Знаю суворі будні солдата. Знаю, що таке грітись біля атомного реактора, коли холодно (владика служив на підводних атомних човнах). Але не можна сказати, що лише служба в армії дозволила мені стати військовим капеланом. На це прийшов час. Я був першим висвяченим єпископом після виходу Церкви з підпілля. На той час я був наймолодшим єпископом в Україні. Кому потрібно було йти до війська — 80-90-річним отцям чи мені? Відчув, що це моє покликання і відгукнувся на нього. Жодного разу не пожалів про своє рішення. Хоча не так легко спілкуватись з людьми із війська. Теперішнім військовим потрібно пояснювати та прививати християнські засади, християнський патріотизм. Пояснюю їм, що не лише сухим статутним правилом повинна жити людина»[4].

Після виходу з підпілля наша Церква почала активно розвиватися, для душпастирської опіки вірних були створені нові адміністративні одиниці – єпархії та екзархати. Так, 16 липня 2000 року, шляхом відділення від Львівської Архієпархії та Зборівської єпархії було створено Сокальську єпархію, яку Синод єпископів доручив проводу Владики Михаїла. Тепер, перед Архиєреєм стояло непросте завдання створення єпархіальних структур, курії, забезпечення необхідними людськими і матеріальними ресурсами. Як розповідають найближчі співпрацівники Владики, у той час їм доводилося до пізньої ночі працювати в єпархіальному управлінні, оскільки потрібно було вирішити багато важливих адміністративних справ.

18 вересня 2007 року Сокальська єпархія, відповідно до декрету Глави Церкви Блаженнішого Любомира Гузара, була перейменована на Сокальсько-Жовківську. Таким чином, владика Михаїл Колтун став і продовжує бути Правлячим Архиєреєм Сокальсько-Жовківської єпархії.

Здійснюючи єпископське служіння, Кир Михаїл насамперед дбає про добро повірених йому людей – як мирян, так і священників. Як і на початку єпископства, так і тепер, він ставить великий акцент на формації єпархійного духовенства. З цією метою, щороку проводяться реколекції для священників, а також різноманітні зустрічі на єпархійному чи деканальному рівні для обговорення поточних питань, обміну досвідом. Окрім того, єпархія має багатьох семінаристів, які здобувають богословську освіту і готуються до священства у різних семінаріях та вищих навчальних закладах в Україні, а також поза її межами: 32 семінаристи навчаються у Франківській, 17 – у Львівській, 7 – у Тернопільській Духовній семінарії, а також 11 студентів перебувають на вищих студіях за кордоном (4 у Німеччині, 4 в Італії, 2 у Франції та 1 в Австрії). Очевидно, що такі старання про якість єпархійного духовенства є спрямовані на те, щоб вірні мали добрих пастирів, які будуть вести їх до Бога.

Необхідно підкреслити, що Владика також і безпосередньо здійснює візитації парафій, зустрічається із людьми у єпархійному управлінні, очолює різноманітні паломництва, молитовні акції, скеровує своє батьківське слово через пастирські послання чи відео-звернення, закликаючи всіх до щораз більшого поступу у християнському житті. Від імені єпископа в єпархії діють різноманітні комісії, які займаються діяльністю у різних ділянках церковного служіння, наприклад, молодіжна комісія зосереджена на праці з молоддю та молодіжними організаціями на території єпархії; катехитична комісія скеровує свої зусилля для організації та координування катехизації на парафіях і навчальних закладах, заснуванні катехитичних шкіл; комісія богословської освіти займається формацією молодої генерації духовенства.

Не можна оминути увагою діяльність єпархії у медіа-просторі. З благословення Архиєрея вже багато років працює офіційний сайт єпархії та фейсбук сторінка, які висвітлюють її діяльність та поширюють найактуальнішу інформацію про Церкву, щоб християни мали можливість «бути в курсі» того, що відбувається в єпархії та цілому католицькому світі. Попри популярність інтернет-ресурсів, не втрачає актуальності серед вірних також і друковане слово: з цієї причини у єпархії раз на три місяці видається часопис «Джерело життя».

21 грудня 2017 року Преосвященного Михаїла Колтуна було вдруге обрано (перший раз у 2011 році) головою Ради душпастирської опіки при Міністерстві оборони України. Варто зазначити, що голова Ради у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України стає радником Міністра оборони на громадських засадах. Про роль військового душпастирства Владика навчає так: «Як в мирний час, так і під час війни греко-католицькі священики були і є ревними ініціаторами душпастирського служіння військовим. Ми й самі бачимо, яким необхідним є військовий капелан, котрий би духовно супроводжував військових. Адже їм потрібен священик, який допоміг би їм бути відважними, особливо тоді, коли життя знаходиться на межі. Теперішній час важливий для того, щоб зрозуміти, як священики і військовики одні одному потрібні. Склалася така ситуація, що промовляє про це. Священики заявляють, що смерть не страшна для тих, хто прагне свободи»[5].

Можливо, це стане для когось несподіванкою, але наш Владика є капеланом не лише серед військовослужбовців, але і серед мисливців. У 2010 році він отримав благословення Блаженнішого Любомира Гузара впроваджувати капеланство серед мисливців. Це капеланство є дуже важливим, адже за словами начальника Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства Анатолія Дейнеки, лише у Львівській області є понад 36 тисяч зареєстрованих мисливців і 69 мисливських угідь, що безумовно вимагає уваги і супроводу зі сторони Церкви. Сам Архиєрей пояснює, що суть такого служіння полягає у тому, щоб «цивільні люди, які носять зброю, відчули присутність Церкви і Боже благословення… Господь дав нам цю землю, щоб ми на ній господарювали, але по-Божому. Це розуміння Божого господарювання на цій землі приходиться до нас, щоб ми своєю присутністю могли вливатися у цю природу, оберігати її, опікуватися нею, розивати її, а найперше любити її. Бо коли ми любимо природу, то вона буде прихильною до нас і те, що ми вполюємо, розмножимо – це буде радувати наше серце». Необхідно зауважити, що Кир Михаїл є також головою Синодального Комітету УГКЦ з питань екології, докладаючи у цьому уряді багато зусиль у справі збереження сотвореного Богом світу.

Споглядаючи на єпископське служіння Владики Михаїла, можемо помітити, що воно є дуже плідним і багатогранним, охоплюючи різноманітні виміри церковного життя: це і душпастирювання у різних єпархіях, багатолітня праця для військовослужбовців та мисливців, робота у складі різних комісій, тисячі подоланих кілометрів на візитації парафій і паломництва, сотні сторінок пастирських послань до духовенства і вірних. Тому, у день Вашого небесного покровителя св. Архистратига Михаїла, висловлюємо вдячність Богові, дорогий Владико, за дар Вашого життя і служіння. Прийміть від нас найщиріші вітання. Нехай Господь додає Вам ще більше сил і наснаги у щоденній праці для добра святої Церкви і спасіння людських душ.