Пошук по сайту

Тартаківський деканат

Храм Різдва Пресвятої Богородиці с. Тартаків
У 1874 році стараннями парафіян та пароха о. Михайла Левицького збудовано цегляну церкву, в якій і нині відправляються богослужіння.
Під час перебування УГКЦ у підпіллі, церковне служіння відбувалося у храмі, який був переданий православній Церкві.
На парафії служили такі отці: о. Михайло Левицького, 1830 р. (за його стараннями 21 вересня 1875 року була освячена церква Різдва Пресвятої Богородиці); о. Еміліан Левицький, 1879 р.; о. Тома Бортняк, 1930 р.; о. Дем’янчук; о. Еміліан Давидович; о. Мирон Кохалевич, о. Василь Олексин служив у 1934 р., організував товариство “Лицарство Христове”, яке мало свій прапор біло-голубий, Марійську дружину, викладав у школі релігію (помер у 1938 році у Великодну п’ятницю). о. Рибалт (1938–1939) (целібат) піклувався про молодь, організовував з хлопцями “відбиванку”, а по закінченні гри разом йшли на Вечірню до церкви. Голова читальні “Просвіта” у селі Тартакові. Отець був капеланом УПА. Загинув у бою; о. Гринишин (1939-1948) не підписав “православіє” і переїхав у м. Львів, до своєї родини. Працював як світська особа і підпільно служив як греко-католицький священик.
За православія служили священики: о. Мирон Кохалевич, який “підписав” “православіє”, щоб не закрили храм, о. Степан Домашовець.
У 1989 році в селі Тартакові назрів конфлікт між громадою, яка розділилася на православну (Московського патріархату) та греко-католицьку. Храм був опечатаний 1 листопада 1989 р. Греко-католицька громада відправляла Святу літургію перед вхідними дверима в храм, а православна громада – перед капличкою на церковному подвір’ї.
У 1990 р. УГКЦ була легалізована і 22 квітня в селі було освячено державний прапор України. Обряд освячення здійснив о. Теодозій Крецул, ЧСВВ, з монастиря м. Кристинополя, який і здійснював пастирське служіння протягом 1990 року. Опісля служили: о. Володимир Вітт, декан Сокальського деканату, обслуговував парафію на початку 1991 р., о. Іван Іванчук (1991-1993). о. Михайло Вітт (1993-1997); о. Богдан Лилик, з 19 жовтня 1997 р. – настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці, який служить по нині.
З 2001 р. о. Богдан Лилик – декан Тартаківського деканату. 3 14 квітня 2000 році у селі тривали святі місії, які проводили о. Рафаїл Стефурак, ЧСВВ та о. Йосафат Воротняк,ЧСВВ, їм допомагали брати Іриней та Атаназій і сестри-служебниці Григорія і Єроніма.
Окрім щоденних богослужінь та наук у церкві, проводились місійні науки для учнів та молоді у Тартаківській школі. Був посвячений місійний хрест, який поставили і посвятили біля храму після подячної Літургії. З приходом служіння на парафію о. Богдана Лилика було обрано церковне братство, так як тривала конфліктна ситуація у громаді. Храм був занедбаний і довелося докласти багато зусиль, провести ремонтно-реставраційні роботи. Збудовано капличку на місцевому цвинтарі. У 1999 році повернуто церковний будинок, який використовувала Сільська рада і проведено капітальний ремонт приміщення. Реставровано чудотворну ікону Матері Божої Тартаківської.
На парафії відбувалися святкування ювілею 2000-ліття християнства, “Року родини”, “Покликання до священичого стану”. Щорічно проводяться прощі до святих місць: Зарваниця, Крехів, Заглинне, Почаїв, Страдч. На належному рівні ведеться співпраця Церкви та місцевої школи. Проводиться катехизація дітей у дитячому садочку та початковій школі. До різних релігійних свят приурочені духовні вечори, реколекції для молоді, батьків та дітей. Утворено і діють братства “Апостольство молитви”, “Молитва матерів”, вівтарна дружина.

Храм Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці та св. Анни с. Копитів
Церква збудована у 1882 році. Отець Володимир Ярко відправляв богослужіння до 1946 р., а о. Мирон Кохалевич до 1961 року. У 1961 році церкву закрили і на 26 років замовкли церковні дзвони, які скликали людей на Богослужіння, але в людських серцях горіла любов до Бога і рідної церковці.
З 1988 р. храм відкрито і продовжено служіння православним священиком о. Степаном Домашівцем. У 1990 році громада повернулася в лоно УГКЦ. Це здійснили о. Теодозій Крецул, ЧСВВ з монастиря м. Кристинополя.
Парафія с. Копитів була дочірною церквою с. Боб’ятин. Тут служили: о. Атаназій, ЧСВВ, о. Іван Іванчук, о. Степан Марцинковський .
З 2001 року парафія с. Копитів є дочірною церквою с. Тартаків. Протягом служіння отця-декана Богдана Лилика проведено внутрішні ремонтно-реставраційні роботи храму.
Щорічно проводяться прощі до святих місць: Зарваниця, Крехів, Заглина, Почаїв, Страдч.
Проводиться катехизація дітей. Молодь бере активну участь у церковному житті села. Діє братство “Апостольство молитви”, вівтарна дружина.

Храм Успення Пресвятої Богородиці с. Романівка
Село Романівка підпорядковане Тартаківській сільській раді. Оскільки в селі церкви не було, то Романівка і Тартаків були однією церковною громадою. У 1991 році, за старанням громади с. Романівка збудовано церкву Успення Пресвятої Богородиці. Саме побудова церкви об’єднала людей у селі, які стояли на межі міжконфесійного конфлікту. Освятив храм правлячий Архиєрей Сокальської Єпархії – Михаїл Колтун. Служіння здійснювали отці: о. Іван Іванчук, о. Михайло Вітт, з 1997 року о. Богдан Лилик, який служить до нині. У храмі проведено ремонтно-реставраційні роботи. Щорічно проводяться прощі до святих місць: Зарваниця, Крехів, Заглина, Почаїв, Страдч. На належному рівні ведеться співпраця церкви та місцевої школи. Проводиться катехизація дітей у дитячому садочку та початковій школі. До різних релігійних свят приурочені духовні вечори, реколекції для молоді, батьків, дітей. Діють братства “Апостольство молитви”, “Молитва матерів”, вівтарна дружина.

Храм Пресвятої Трійці c. Боб’ятин
1881–1916 роки – роки служіння о. Омеляна Криницького, за якого збудовано муровану церкву. У храмі служили о. Матвій Павлюк, о. Василь Фартух, о. Володимир Ярко, о. Федоренко, о. Свистун і о. Жеребецький (їхніх імен люди не пам’ятають). За служіння останнього священика закрито церкву.
У 1950 р. родини пішли в підпілля, залишаючись вірними УГКЦ. Добродій Григорій Сіть приїжджав зі Львова у с. Перв’ятичі перед великими святами і повідомляв про приїзд священика. У Боб’ятині всі люди збиралися у домі Ганни Семенюк. Завжди ввечері, закриваючи вікна і двері, очікували священика. У 1952 р. приїжджав о. Богун, котрий уділяв Святі Тайни вірним. У час підпілля найбільше захищали свою віру родини: Мирослави Стасюк, Стефанії Шарко, Теклі Шиш, Євгенії Адамчук, Марії Сопотух, Євдокії Оленчук, Євдокії Семенюк, Катерини Хомари, Єфросинії Оленчук, Ілька Хмари, Ольги Вікарчук, Марії Стасюк, Марії Демчук. Також за час підпілля приїжджали священики Василіяни: о. Юрій Янтух, о. Маркіян Когут, о. Мар’ян Чернега, о. Володимир Палчинський, о. Назарій Лех, о. Ігнатій Янтух.
8 січня 1988 р. відбулася перша Свята Літургія, яку служив о. Мирон Кохалевич. Обслуговували парафію отці Василіяни з монастиря св. Юрія (м. Червоноград), а також о. Теодозій Крецул, о. Іван Іванчук, за якого ззовні реставровано церкву, о. Степан Марцинковський, о. Роман Рокецький.
З грудня 2000 р. пастирське служіння звершує о. Петро Палюх. У червні 2002 р. відбулося святкування Столітнього ювілею храму за участю владики Михаїла Колтуна.

Храм св. Юрія c. Лещатів
Церкву св. великомученика Юрія закрили у 1960 р. на 30 років, тому що люди не прийняли обрядових змін, які принесло православ’я (повішання занавіси на царських вратах та ін.) До Теофіла Дмитришина люди передали на збереження чашу, Євангеліє і монстранцію. Царські врата і деякі образи таємно рознесли по людях. За кілька років представники музею Історії релігії та атеїзму зі Львова забрали велику ікону “Страшного суду” та “Благовіщення”. Багато людей зі села пішли в підпілля, а тому таємно збиралися в домі Олени Марцинюк, Ганни Павлюк і її сестри Ксенії Олесько. Отців супроводжував і повідомляв про їх приїзд добродій Григорій Сіть з с. Перв’ятичі.
З 1960 року обслуговували вірних о. Юрій Янтух, ЧСВВ, о. Володимир Палчинський, ЧСВВ, о. Назарій Лех, ЧСВВ, о. Йосип Будай, ЧСВВ.
На Різдвяні свята 1988 році церкву відкрили і обслуговав її о. Омелян Нюня. 1990 року, на другий день Великодніх свят громада села вирішує повернутись до своєї Церкви. За служіння о. Теодозія Крецула, був відреставрований церковний іконостас. Потім служили о. Іван Іванчук, о. Степан Марцинковський, за якого у 1996 р. відновлено фасад церкви: о. Роман Рокецький. З грудня 2000 р. – о. Петро Палюх. У 2005 р. здійснено перекриття церкви і будівництво захристії.

Храм Преображення Господнього с. Поториця
Релігійна громада с. Поториця почала будувати храм Преображення Господнього у 1901-1909 роках. Крім громади села величезну допомогу в будові храму надавав граф Дідушицький, який на цей час мав маєток у с. Поториця. Розписувати церкву розпочали десь приблизно в 1932-1934 роках, за розписами мистця Осінчука. Закінчили розпис перед війною.
Першим настоятелем храму був отець Вергун із м. Сокаля. Потім настоятелем був о. Микола Панас (приблизно 1936 р.). При церкві працювала захоронка, де сестри монахині опікувались дітьми і навчали релігії: сестра Касіяна і сестра настоятелька. У війну 1941 р. під час бомбардування було пошкоджено два куполи. В часі війни і до 1946 р. богослуження проводились літом біля церкви, а зимою у читальні-клубі. Коли прийшло насильне православ’я, то громада збиралась на подвір’ї біля церкви з дяком Петром Бабським і відправляли Молебні. На богослужіння ходили в м. Сокаль. За радянських часів, коли секретарем комуністичної партії у Сокальському районі був товариш Тимофій Махоньок, а головою колгоспу “Дружба” у селі Поториця став колишній партизан “З’єднання Медведєва” товариш Михайло Федотов, то вони удвох вирішили зруйнувати храм, а на його місці збудувати будинок культури. Довели своє рішення до голови С/р п. Петра Шклянки і примусили дати рішення від Сільради. Одного літнього дня 1964 року, загнали трактор під церкву, то тільки одна п. Параня Новосад впала перед трактором, щоб не їхав валити церкву, але він її об’їхав і стали робити страшну справу. Підривники розповідали,
що за цей час, що потрачено на підривання церкви, вони були б розмінували половину м. Червонограда. Такою міцною і якісною була споруда. Багато людей плачучи побігли до найстарішого односельчанина Івана Козири, якому на цей час було 90 років. Люди плакали, просили поради. Дядько Іван сказав: “Не
плачте діти, на це місце буде дві церкви”. Чи в такий час вимовив, чи так Бог покарав наше село Поториця за зруйнований храм, адже ні в одному селі району так по-варварськи не було знищено храм.
У 1989 р., коли греко-католицька церква почала виходити з підпілля, зібралися мешканці села і вирішили будувати церкву таку, як була колись. Першим каменем зіткнення в громаді став вибір місця. Другим каменем зіткнення у громаді стало те, що люди дізналися у райраді у п. Бобровича О. К. про те, що двадцятка на чолі п. Щеп’яка взяла дозвіл у Москві на будову РПЦ. У зв’язку з тим утворилося дві громади. Однак, громада яка брала дозвіл на будівництво православного храму вирішила перейти в лоно Греко-Католицької Церкви. В результаті цих непорозумінь і одна і друга громада розпочали будівництво храмів.
З 1990 р. по 20. 08. 1992 р. парохію обслуговували отці Василіяни – о. Мар’ян Чернега і о. Єронім Кокоцький. Отці вміли згуртувати молодь і малих дітей. У великі свята приїжджали молоді монахи, які своїми співами зворушували парафіян. У розвитку нашої парохії велику допомогу надавав отець Йосафат Воротняк. Для катехизації і підготовки дітей до Першого причастя приїжджали сестри-монахині. 20. 08. 1992 р. Блаженніший Мирослав Кардинал Іван Кардинал Любачівський поручив духовну опіку нашої церкви о. Богдану Гою. Згодом парафію обслуговували інші священики деканату.
Літом 1996 р. нашу парафію очолив о. Петро Фецюх. Після трагічної смерті отця нашу парафію обслуговували отці із Сокальської церкви Петра і Павла, о. Михайло та о. Володимир Августовський. 27. 03. 2005 р. у парафію прийшов о. Андрій Палюх. З вересня 2010 року настоятелем храму є о. Роман Синицький, канцлер Сокальсько-Жовківської єпархії.

Храм Преображення Господнього с. Поториця та храм Воздвиження Чесного Хреста с. Горбків
Під час перебування УГКЦ у підпіллі в парафії с. Поториці і с. Горбкова, які належали до Cокальської парафії, Богослужіння не відправлялися греко-католицьким священиком.
З 1946 по 1990 роки парафії с. Поториці і с. Горбкова обслуговували православні священики із Сокаля. У с. Поториці в цей час церква не діяла, так як була зруйнована, а у с. Горбкові – була закрита і передана школі під склад.
У 1990 парафії с. Поториці і с. Горбкова одностайно перейшли в лоно УГКЦ. У селі Поториці розпочалося будівництво храму, так як стара Церква була знищена. У селі Горбкові розпочалося відновлення храму. Парафію с. Поториці з 1990-92 років обслуговував о. Володимир Вітт, а з 1992 по сьогодні о. Богдан Гой. Парафію с. Горбкова з 1990-92 провадив о. Василь Лепех, у 1993 – о. Володимир Вітт, і з 1993 по сьогодні о. Богдан Гой. На парафіях с. Поториці і с. Горбкова діє вівтарна дружина і братство Неустанної помочі Пречистої Діви Марії. Ці спільноти піклуються про храм та територію церкви, допомагають потребуючим. На парафіях проводяться реколекції, організовуються прощі на відпустові місця, зокрема до Собору св. Юра у Львові, щоб поклонитися Туринській плащаниці. Щороку проводиться підготовка дітей до Першої сповіді та Урочистого святого Причастя. У с. Поториці 3 червня 1990 було освячено камінь під будівництво храму. 19 серпня 1995 року було освячено храм Преображення ГНІХ владикою Юліаном Вороновським. 1999 року відвідав с. Горбків владика Михаїл Колтун і там висвятив двох дияконів. 19 серпня 2004 р. було відслужено
спільний молебен і освячено воду в центрі села Поториця біля могили “скасування кріпацтва”, яке очолив владика Михаїл Колтун. А у Горбкові у 2004 році відсвяткували 140-річчя церкви.

Храм св. Йосафата с. Спасів
У часі підпілля в с. Спасові люди молились по хатах. У будинках Ганни Палиги та Анастасії Панас були обладнані кімнати, в яких проводились богослужіння. Такі богослужіння як молебні, Хресну Дорогу, Святу Годину проводили Ганна Палига, Текля Дещиця, Анастасія Панас (дружина районного провідника УПА Михайла Панаса на псевдо Жест, який загинув у бункері неподалік Спасова). Не забували про своїх вірних і підпільні священики: о. Юрій та о. Ігнатій Янтухи,ЧСВВ о. Дам’ян Богун, ЧСВВ та інші. З 1975 року підпільними священиками у с. Спасові були о. Володимир Палчинський,ЧСВВ, о. Назарій Лех, ЧСВВ. Багато допомагав їм брат Гавриїл (Григорій Сідь зі с. Перв’ятичі). Священики не повідомляли заздалегідь про свій приїзд, а тому часто серед ночі люди будили один одного на Службу Божу.
У 1941–1953 роках у Спасові служив о. Степан Кошіль, родом із Хлівчан. У 1953 році отця заарештували. Забрали просто з церкви. Звинувачували у співпраці з УПА. Отця засудили на 25 років та з часом
оправдали і відпустили. Відтак спасівці пам’ятали про свого наставника і зверталися до нього у своїх духовних потребах. Отець лікував не тільки душі людські, але й тіла, бо знався на травах, робив сам лікарства і лікував людей.
Чотири роки після отця Кошеля в селі не було пароха. При потребі привозили отців із Скоморох, Боб’ятина, Стенятина, Розжалова.
У 1957 році село став обслуговувати о. Мирон Кохалевич, який, щоб не закрили церкву перейшов на православіє. Проте, з 1962 року церква була закрита.
Тодішній голова колгоспу Богдан Чепіль домігся ремонту церкви під “Дім урочистих подій”. У 1988 році спасівці просять у влади дозволу на відкриття церкви. Та хоч влада відмовила, люди самовільно відкрили церкву і вперше за 26 років на храмовий празник св. Йосафата була відправлена Служба Божа в церкві. Парафію обслуговував православний священик о. Степан Домашівець. Та спасівці були не задоволені, бо хотіли католицької віри.
У лютому 1990 року храм повернувся в лоно УГКЦ. Це здійснили о. Антоній Масюк, ЧСВВ, о. Володимир Сокирко, ЧСВВ і о. Іван Дацишків. Потім служили: о. Віктор Батіг, ЧСВВ, о. Мирон і диякон Атаназій Кулинич, о. Мар’ян Чернега, ЧСВВ, о. Мирон, о. Григорій Бардак, о. Микола Кук, о. Назарій Лех, ЧСВВ, о. Єронім Кокоцький, о. Дмитро Дмитраш, о. Теодозій Крещак, о. Григорій Планчак, ЧСВВ, о. Йосафат Воротняк, ЧСВВ, о. Атаназій Кулинич, ЧСВВ, відновив братство “Апостольства молитви”. Також з процесією їздила наша молодь на Перший з’їзд “Українська молодь – Христові” у м. Львів. Молодь приїхала з великими враженнями. Кожному учаснику з’їзду подарували молитовники, в яких Служба Божа була українською мовою.
З 1993 року на парафії відправляв о. Павло Кремінець. З перших днів свого служіння умів згуртувати біля себе всю молодь, починаючи зі шкільного віку і старших. Щовечора молодь поспішала до школи, де на них чекав отець. Допомагав і співпрацював з Народним домом “Просвіта” с. Спасів. Під керівництвом священика було поставлено виставу “Марія”, “Вертеп”. Молоді люди їздили з виставами та концертами по селах. За пожертвування від концертів обладнали собі кімнату в школі. Отець організував поїздку на з’їзд “УМХ” у м. Львів. У 1995 році отець організував фестини біля ставка на честь братів із Франції, які привезли до нас фігуру Фатімської Матері Божої. Відбувся концерт гурту “Шукаю Христа”. У тому ж 1995 році на парафії перебувала ікона Зарваницької Матері Божої. Було відновлено пам’ятник “Свобода”, встановлений 1948 р. на честь скасування панщини. У 1996 р. відновлено образ “Розп’яття Христа”, який майже сто років прикрашав церкву. Проводилися Великопісні реколекції. Відбулося Водосвяття разом з парафією с. Перв’ятичі на річці Спасівка, що і спричинило примирення християн різних конфесій. За часу служіння о. Павла побудовано капличку біля церкви, де зберігаються церковні речі і побудовано плебанію. Сестри Пресвятої Родини проводили катехізацію дітей.
З 2000 року на парохію сіл Спасів і Перв’ятичі призначений отець Андрій Палюх. Спільно з сестрами-монахинями монастиря Пресвятої Родини м. Львова, проводить науки та катехизацію і Великопісні реколекції, вервицю для дітей, поїздки в відпустові місця для молоді і старших, постановку вистави “Осанна, Сину Давидів” і страсне дійство “Під Хрест Твій стаю” за участю жінок, молоді і дітей. Без участі отця, а також дружини і дітей пароха не відбувається жодне свято релігійного чи патріотичного змісту. У роботі “Просвіти” допомагає дружина отця пані Мирослава. Вона організовує з молоддю молитовні розважання біля гробу Спасителя, вчить дітей страсних пісень. На парафії діє братство “Апостольства молитви” і “Живої вервиці”.
Разом з тим постійно ведеться робота над оновленням храму, на подвір’ї школи споруджено капличку.

Храм свв. мчч. Бориса і Гліба с. Лучиці
Під час перебування УГКЦ в підпіллі на парафії здійснювалося богослужіння у храмі, так як церква була діюча і входила в лоно РПЦ. Відомостей про те, що греко-католицькі священики служили під час підпілля немає. Останній греко-католицький священик був о. Яків Фігар, який був вивезений в 1949-50 рр. до Сибіру. Потім служили о. Корнесюк, о. Галонько, о. Дацишин, о. Омелян Нюня. У 1991 році на парафію прийшов греко-католицький священик о. Іван Ткачук. У 1991 р. громада захотіла повернутися в лоно Греко-Католицької Церкви. У цих роках відновлювалась церква, будували каплички, поставили пам’ятний хрест на місці де в 1941 р. розстріляли священика, його двох синів і паламаря. З 2003 року відправляли о. Володимир Євтушенко, о. Володимир Мартинюк. Велика увага приділяється приверненню молоді до храму. На богослужіннях раніше не було жодного причасника, тепер кожної неділі є 20-30 причасників. Триває молитва за потребуючих, а особливо за тих які залежні від пияцтва чи наркоманії. На парафії організоване братство “Апостольства молитви”, вівтарна дружина. Вірні парафії беруть участь у прощах до Зарваниі, Крехова, Страдча. Проводиться катехизація дорослих і дітей. Відбулося святкування Року християнських родин. З 2005 року парафіяни ведуть ремонтні роботи з відновлення храму.

Храм Покрови Пресвятої Богородиці с. Шарпанці
З 1961 по 1989 роки церква була закрита і богослужіння не проводилися. Після виходу з підпілля, парафію обслуговували ті самі священики, що в с. Лучицях. Вихід з підпілля відбувся без конфліктів. У 2006 р. була утворена молодіжна організація “Марійська дружина”. Щороку відбуваються реколекції, вишкіл молодіжних лідерів у літніх таборах.
Був зроблений ремонт храму: фасад церкви, заміна вікон, малювання покриття церкви.
Відбувалися святкування Року християнської родини, Року священичого покликання.

Храм Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього с. Переспа
Храм Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста збудований 1866 р. місцевими мешканцями. До 1999 р. це була дочірня церква, яку обслуговували священики зі с. Комарів, Сокальського району, а також священики з парафій с. Тартаків та с. Розжалів. Кожної четвертої неділі місяця в храмі служилася св. Літургія. При парафії діяли такі організації: Просвіта, Братство тверезості, театральний гурток, якими керував священик о. Радьо, який загинув, будучи капеланом у лавах УПА.
У 1960 р. храм закрили. Вірні їздили до с. Тартакова, с. Бишева, а також до підпільного священика о. Меланія Паремського (Пристаньського) до с. Рожалів, Радехівського району. До цього священика приходило близько 30 родин зі с. Переспа.
При цій парафії був церковний і народний хор під керівництвом регента Василя Гоя. Сьогодні цю справу продовжує його дочка Катерина Олійник.
У 1988 р. храм відкрили та відреставрували. У цьому селі служили священики: о. Степан Домашовець, о. Михаїл Копровський, о. Михало Вітт, о. Богдан Лилик, о. Іван Пігура, служить на парафії з 1999 р. по сьогоднішній день. За цей час побудовано парафіяльний будинок, оновлено зовнішні стіни храму. При церкві діє “Марійська дружина”, братство “Апостольства молитви”, “Братство Молитви батьків за дітей” та УМХ. Проводиться катехизація у школі.

Храм Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього  с. Стенятин
Храм у селі Стенятин збудований у 1903 році. В тім величавім храмі першим служив о. Йосиф Яюсь. На час перебування УГКЦ у підпіллі служіння не було, оскільки храм був діючим і використовувався православною громадою.
За православ’я служили: о. Миколай Гарана, о. Роман Сологуб, о. Миколай Дуда, о. Чайківський, о. Вдовин, о. Микола Капустянський, о. Грабовий, о. Степан Диркач, о. Ярослав Латош. Після виходу УГКЦ з підпілля служили: о. Василь Партика, о. Мирослав Медвідь, о. Ярослав Валюх , о. Володимир Августовський. У селі відновилася греко-католицька громада. 13 жовтня 1992 року згідно рішення суду відбулася передача їй храму в присутності судового виконавця, міліції та представників районної влади.
18 жовтня 1992 року першу Святу Літургію відслужив о. Василь Партика. Незважаючи на те, що лунали образи, летіли сторонні предмети на священика, громада відстояла свій храм. Багато було конфліктів, однак парафія відроджувалась та зростала.
При парафіяльному храмі діє катехитична школа для дітей та молоді. До храму горнеться молодь, проводяться прощі до відпустових місць: Зарваниця, Крехів, Заглина, Страдч. Також поступово проводяться ремонтно-реставраційні роботи.
У 2003 році відбулося святкування сторіччя храму. Урочисту Літургію очолив Кир Михаїл Колтун у співслужінні духовенства Тартаківського та Сокальського деканатів.
Молимося, надіємося і віримо що храм об’єднає усіх жителів села Стенятин.

Храм Покрови Пресвятої Богородиці с. Свитазів
У селі Свитазів 1892 року побудовано дерев’яну греко-католицьку церкву. Вона була побудована на місці згорілої церкви. Церква була великою, з трьома куполами. До закриття церкви служили священики: о. Супрун; о. Грузіцький; о. Ябковський.
У 1961 році церкву закрили комуністи. Навіть біля церкви не можна було відправляти. У липні 1989 року церкву відновлено, відправляв священик о. Ярослав Лотош. Також у цьому році освятили національний прапор України. Того ж року громада поділилась на УГКЦ і УПЦ МП, служіння в церкві було почергове. В греко-католицької громади священиком був о. Іван Пиріг, Василь Партика.
На свято Вознесіння, 2 червня 1995 року, згоріла греко-католицька дерев’яна церква. Все церковне майно згоріло, нічого не можна було зберегти. До пізньої осені богослужіння відбувалося на церковному подвір’ї.
15 жовтня 1997 року Владика Михаїл Колтун посвятив місце під будову нової церкви. А вже до зими богослужіння відбувалося в побудованій каплиці. З липня по листопад 1997 року в каплиці відправляли Службу Божу отці ЧСВВ з м. Червонограда. У кінці листопада 1997 року на парафію призначений о. Мирослав Медвідь. 18 січня 1998 року на другу Святу вечерю згоріла й каплиця. Коли каплиця горіла, люди встигли дещо винести: фелони, хоругви, Євангеліє. На тому ж місці почали будувати другу каплицю, яка була побудована за два тижні і стоїть до цього часу. У 1998 році почалось будівництво нової церкви. З 2006 року на парафії служили о. Ярослав Валюх і Володимир Августовський.
Також з греко-католицької громади вийшли священики: 1991 року вступив у Львівську духовну семінарію о. Іван Кузміч; о. Андрій Сенейко, у 1992 р. вступив у малу Папську духовну семінарію у Римі. На теперішній час греко-католицька церква збудована і накрита.

Храм Успення Пресвятої Богородиці c. Равщина
До 1944 р. церкви в селі не було і парафіяни ходили до церкви в м. Сокаль, с. Стенятин, с. Тартаків, а померлих хоронили в с. Горбкові, с. Свитазів.
У 1994 р. парафіяни вирішили побудувати власну церкву і установити цвинтар. Почали збирати гроші між собою, а також по всіх ближніх селах. Будівництво церкви закінчили в 2001 р. і освятили її.
Коли ще церква не була освячена на парафії відправляли: о. Партика, о. Медвідь, о Ментух, з 1999 року о. Ярослав Збитковський, який служить до нині.
На парафії проводили реколекції о. Йосафат Воротняк, ЧСВВ, о. Юрій Савчак, ЧСВВ. По домівках парафіян передавався чудотворний образ Сокальської Божої Матері “Потіха”. Засновано спільноту “Матері в молитві”. Парафіяни беруть участь у прощах до Страдча і Заглинної. У 2008 році виготовлений і освячений іконостас, збудована дзвіниця.
Храм св. вмч. Димитрія с. Суховоля
За час перебування УГКЦ в підпіллі, парафіяни с. Суховолі, брали участь у відправах у сусідніх селах і містах (с. Стенятин, с. Скоморохи, с. Свитезів, м. Сокаль), бо своєї церкви в них не було.
Священики парафії: о. Василь Партика (1996-1997). У 1996 р. була відправлена перша Служба Божа у маленькій каплиці. У 1997 р. на свято Пресвятої Євхаристії був освячений камінь під будівництво церкви. Чин Освячення здійснив Правлячий Архиєрей Михаїл Колтун разом зі священиками Тартаківського і Сокальського деканатів. о. Мирослав Медвіт (1998-2004), який продовжував спорудження Божого храму; Роман Сапужак (2001-2005). о. Василь Щеплюк, який священнодіє на парафії св. Великомученика Димитрія з 1 серпня 2005 р. і до сьогодні. Продовжує будувати храм Божий, гуртує молодь і парафіян до богослужінь.
При парафії діє вівтарна дружина, недільна школа. На Різдво хлопці із вівтарної дружини колядують збираючи кошти для будівництва храму. У цій парафії були проведені св. Місії, які розпочалися в часі Різдвяного посту 28 листопада 2007 р. Їх провели о. мітрат Дмитро Кубацький і о. мітрат Василь Гладенький, священики Івано-Франківської єпархії. Настоятель парафії разом із вірними відвідують святі місця у Крехові, Зарваниці, Гошеві та Заглиній.
Парафія урочисто святкує день Незалежності України: богослужіння, хресна хода по селі біля хрестів, молитовне звернення до Бога за український народ. Постійно ведуться будівельно–ремонтні роботи.

Офіційний медіаресурс
Сокальсько-Жовківської Єпархії УГКЦ
©2009–2023

Правлячий Єпископ: Кир Михаїл (Колтун)
Єпископ-помічник: Кир Петро (Лоза)

Контакти:
Адреса: 80300, м. Жовква, вул. Львівська, 7а
Телефон: 61-336