28 березня 2004
року в Жовкві відбулася Хресна дорога, в якій взяли участь не тільки жителі
міста, а й парафіяни з усього району. “Як будувати рідну хату”. – під таким
гаслом, взятим із послання слуги Божого Андрея Шептицького, процесія вирушила
вулицями міста.
Цього року недільний день справді видався хресним –
похмурий і по – зимовому холодний, він став великим випробуванням для віруючих
християн. Молитовний похід почався від Василіанського монастиря. Першу стацію
розпочав Преосвященний Єпископ Сокальської єпархії Кир Михаїл Колтун із
проповіддю “Любов до Батьківщини”. Він звернувся до вірних із словами
благословіння, в яких наголошував: “ Любові потребують всі.!” Крім цього сестра
– служебниця Згромадження Непорочної Діви Марії зачитала Послання Слуги Божого
Андрея Шептицького “Як будувати рідну хату”. Так, воістину справжні слова
митрополита: “Ідеалом нашого національного життя є наша рідна всенаціональна
хата – Батьківщина... І навіть тоді, коли той дар із неба молитвами отримаємо і
на нього заслужимо вірним і совісним зберіганням Божих заповідей, знайдеться
пребагато великих внутрішніх труднощів, які треба буде вже самим побороти,
очевидно без Божої благодаті”.
Хресний хід направився до центральної площі міста –
Вічевої, до парафіяльного костелу св.Лаврентія. Тут мав проповідь - “Істина в
суспільному житті” о.Василь Павелко. В його аж ніяк не філософських словах
народжувалась гірка правда про те, якими повинні бути сьогодні люди, чия праця
потребує неабияких зусиль, щоб доносити до народу тільки правду, це зокрема
священнослужителі, журналісти, народна влада. “Провідна влада походить від Бога,
бо вона є природнім наслідком людської природи і суспільного життя людини. Та ми
кажемо, що власть від Бога, від котрого походить і природа, і її природні
змагання, і потреби. Але власть лежить у природі народу, себто цілого народу, а
не якоїсь поодинокої людини” – ці слова митрополита підтверджують істину і її
велике значення в суспільному житті. На наступній стації – могилі жертв
політичних репресій о.Василь Тучапець, ЧСВВ звернувся до присутніх словами
апостола Павла, які підкреслювали вагу і значення свободи совісті. Адже саме
біля тієї могили загинули сотні жовківчан за свободу і волю, за правду і
незалежність, принципи яких знову ж таки лежать у Посланні А.Шептицького:
“демократія і свобода, і навіть далеко йдуча участь усього народу в виконанні
керівної власті може йому запевнити мир, добробут і щастя, але коли у виконанні
цієї свободи і прав мав би йти за фальшивими гаслами..., то безпосереднім
наслідком так зрозумілої свободи чи демократії мусіла б бути анархія, а вслід за
нею неволя.нужда і руїна.” Очевидно, що цього року священнослужителі Хресної
дороги вирішили створити атмосферу справжнього будівництва рідного дому, бо і на
наступних стаціях говорилося про чесноти справжніх християн: справедливість
(проповідь о.Марка Максимів, ЧСВВ), мир (проповідь о.Ярослава Малиша) та
толерантність (проповідь о.Богдана Мурованого). Були також зачитані слова
промови Святішого Отця Івана Павла ІІ до представників влади у Маріївському
палаці. “Політичні діячі! Ваше завдання полягає у тому, щоб служити народові,
забезпечуючи всім мир та рівність у правах. Чиніть опір спокусі використати
владу для особистих чи групових інтересів. Приймайте завжди близько до серця
долю убогих і всіма законними способами дійте так, щоб кожному був запевнений
доступ до справжнього добробуту.” Ті слова, наче перегукувалися із
проповіддю декана о.Богдана Мурованого, в якій наголошувалось на святих
обов’язках християнина - утвердженні віри і щирих молитвах, які не дадуть йти
супроти своєї совісті, а навпаки - допоможуть толерантно і без прикростей
будувати свою рідну хату. Далі на Хресній дорозі йшлося про права людини (
проповідь о.Василя Тучапця, ЧСВВ) та людську працю (проповідь о.Власія Фуц,
ЧСВВ), відповідальність перед народом, Церквою і Богом (проповідь о.Петра ) та
відносини між Церквою і державою (о.Канцлер Єпархія) Зрозуміло, що праця Церкви,
хоч трудна та може бути успішною. Споглядаючи на таку велику кількість учасників
хресного ходу, не один із нас мабуть задумувався, яку важливу роль зіграла
Церква. То ж чи не зможе вона поєднати увесь народ, хоча б духовно? З листа
митрополита: “Нас ділять суперечності між греками й латинянами, нас ділять
традиції, перейняті від грецької та московської Церкви. І не бачу, щоб хтось із
нас, Архиєреїв різних українських віросповідань, міг дбати про те, щоб
піддержувати церковні роздори.” Та щоб так сталося, потрібно з молитвою братися
до праці і вірити, тобто “кожна людина, яких би вона поглядів не була... мусить
признати, що найсильнішим чинником в діянні й творчості народу є релігія – віра
в Бога”. І саме релігія повинна бути тим найсильнішим мотором думання і діяння
в українському, і так розбитому і роз’єднаному, народові. Та якщо хочемо
всенаціональної хати, мусимо прикласти всі зусилля, щоб настала єдність. Бо як
каже апостол Павло: “Випростуйте ваші охляві руки та зомлілі коліна і зробіть
вашим ногам стежки прості, щоб кульгаве не збочило, а радше видужало” (Євр. 12,
12)
Про екуменізм та його значення вірні почули від
ігумена Василіанського монастиря о.Віталія Дудкевича, який наголосив на святих
обов’язках християн поступати совісно у всіх справах
людського життя. А на завершення Хресної дороги, на площі Вічевій, було зачитано
цьогорічне Звернення Синоду Єпископів Києво – Галицької Митрополії Греко –
католицької Церкви до вірних і всіх людей доброї волі щодо соціально –
політичної ситуації в Україні. В ньому зокрема зазначалося: “Досі ми не могли
змінити на краще наше життя, тому що не захотіли змінити себе. Навіть сьогодні
ми значною мірою покладаємо надії на Президента нового чи нинішнього, на уряд чи
парламент, але не на нас самих. Це хтось інший, а не ми, маємо бути чесним і
справедливим, відважним і відповідальним. Щодо наших гріхів, то вони в наших
очах не мають впливу на суспільно – політичні процеси. Такий спосіб думання є
хибним, породжує великі суспільні проблеми, а тому християни повинні щоденно
працювати над виправленням цього.”
Пронизливий
вітер і надокучливий холод не переставав втручатися в людські тіла, але не в
душі. Як сказав о.Віталій: “Кожний, хто дійшов до кінця, переміг. І в першу
чергу ця перемога – витривалість душі і серця, стійкість у вірі”. І саме з тими,
хто залишився мерзнути, хто хотів почути слово Боже і духовні настанови як
будувати рідну Хату, можна закладати фундамент, бо він складатиметься із
монолітнього організму, із твердого каміння – віри і правильного розуміння його
вартості. До того ж хочу навести слова апостола Павла: “Христос нас на те
визволив, щоб ми були вільні. Тож стійте і під ярмо рабства не піддавайтеся
знову.” ( Гал.5,1) |
