“Родина — домашня Церква” . Саме в такому гаслі ми обходимо 2004 рік. Церква, як добра мати, дбаючи про своїх дітей продовжує акцентувати увагу на основні моменти родинного життя. 27 червня 2004 року, з благословення Правлячого Архиєрея Сокальської Єпархії Кир Михаїла Колтуна, відбулось загальноєпархійне святкування Року Родини.

11.00 — приїзд і реєстрація священиків.
11.30 — зустріч Преосвященнішого Михаїла Єпископа Сокальського.
12.00 — Архиєрейська Свята Літургія в церкві святого священомученика Йосафата.
14.00 — відбувся похід духовенства до пам‘ятника жертвам більшовицьких репресій на центральній площі м.Жовква, де була відслужена панахида.
15.00 — гостина для всіх учасників святкування на єпархійному подвір‘ї.

 В часі обіду відбувався духовний концерт, в якому ставились акценти на теми:
— роль матері
— роль батька
— обов‘язки дітей.

Кожний деканат представив своїх виконавців. Втомлені, але родинно згуртовані із Архиєрейським благословенням всі роз’їхались по своїх парафіях.

Слово виголошує синкел Сокальської Єпархії
о. мітрат Михайло Ткачів

Підчас літургії в храмі Святого Священномученика Йосафата в м. Жовква

Ідучи за нашим прадідним звичаєм, коли діти поминають пам’яттю святою своїх батьків за те, що вони привели їх на світ, виховали їх, огорнули своїми ласками і наділили щедрими дарами, тими, які вони самі від Господа отримали; і всі ми сьогодні, вся наша Сокальська Єпархія з вірними єднається в цей день - Неділю всіх святих Українського народу - з святими нашої землі, згадуючи їх і дякуючи Господеві. Їх багато.

Ми нині втішаємось святими мучениками Княжої Доби, як із часів різноманітних гонінь на нашу церкву і народ. Вони загинули від меча або були втоплені у Дніпрових водах, замучені у вигнанні на засланнях. Це прославленні святі Київською Церквою, як і новітні, які першими увійшли в Мартиролог Церкви і піднесені на престоли слави Святішим Отцем Іваном Павлом ІІ у 2002 р. Це і мільйони мучеників штучного голодомору1932-1933рр., як і мільйони ревних апостолів, що знайшли Христа впродовж цих століть на нашій землі, витримали життєві невигоди, десятилітні концентраційні табори, перенесли тортури, шантажі і різноманітні насильства, і тим самим взяли на себе Хрест Христовий, щоб здійснити великі ідеали Божого Царства серед нас.

В цих рядах мучеників незламних апостолів видніють постаті єпископів, священиків, монахів і монахинь, численних безкровних мучеників щоденного життя, наших батьків, прикрашених великими християнськими чеснотами і хоробрістю віри, які стражданням доповнили те, „чого бракує скорботам Христовим для його тіла, що ним є Церква.”(Кол.1,24).

Не досить буде, якщо ми в цей Ювілейний Рік Родини заради вдячності супроти Господа Бога і його святих, що стали знаряддям роздавання Божої доброти і благодаті адоруємо їм славу і вдячність, богослужіння і Євхаристійну жертву, вдячні молитви і почуття, пишаючись ними за їх страждання і свідчення.

І І Ватиканський Собор так говорить: „Мучеництво уподібнює учня до вчителя, що добровільно прийняв смерть за спасіння світу, і того учня творить рівно образним Йому Учителеві - у проливі крови, те мучеництво вважає Церква знаменитим даром та найвищим доказом любові. Хоч і воно дається небагатьом, однак треба, щоб усі були готовими ісповідувати Христа перед людьми та ступати слідом за Ним Хресною дорогою переслідувань, яких ніколи Церкві не бракує”(„Про Церкву” ,42).

Церква бажає, щоб мученики були в центрі життя християн для поглиблення нашої віри. Це були люди такі самі, як ми. Багато з них зазнавали таких самих спокус, труднощів, ганьби, падінь і сумнівів, як і наше покоління. Немає двох способів бути християнином: їхнього, що був героїчним, і нашого – без великих небезпек. Свідчення любові до Бога, Церкви, в юдей належить давати не тільки мученикам, але воно вимагається і від нас, бо одне є Євангеліє, одне християнство, однаково вимогливе і всюди під знаком Христа.

Церква кличе нас, щоб ми, народ, що отримав дар сповідувати Христа перед народами світу і йшов Хресною дорогою, були близькими до всіх людей, що терплять насильство через свою віру, були солідарними з спільнотами, основні права яких є зламані і потоптані.

Звертаюся в особливий спосіб до тих спільнот, в котрих позабирали їхні прадідні храми. Ваші терпіння мусять бути пережитими, так як переживали Апостоли, які молилися в закритому приміщенні в той час, як ті, що Христа розіп’яли, приносили свої жертви в Єрусалимській святині. Будьмо обережні, щоб через храм ми не згубили свідчення Христового. Церква кличе нас підтримати тих братів у їх великих випробуваннях, але й молитися за тих, що їх переслідують, повторюючи Христовий заклик на Хресті: „Отче, прости їм, бо не знають, що роблять”. І знову „ блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть, як безчесне, ваше ім’я Сина Чоловічого ради. Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в небі...”(Лк.6, 22-23).

Всі вони терпіли і мучились, бо вірили, що їхнє мучеництво сотворить новий і справедливий світ, світ Христовий. І це сталося. Задля їх відкритого сповідування віри ми помалу звільняємось від атеїстичної і анти людської системи. Однак тільки наша праця, наша молитва в єднанні з їхніми терпіннями зможе збудувати цей світ і Бог дасть плід рясний і благословить труди наші.

Відкриймо свої серця і розум до правди Божої. Борючись за добро, за почуття справедливості, кожен на своєму місці і ми будемо давати свідчення Христовій вірі, Євангелію, Його науці Особливо закликаємо родичів до виховання підростаючого покоління на прикладі мужності сповідування святих мучеників, молитві в родині, участі в Літургії і Причасті, щоб оборонитись перед духовним спустошенням віку цього, бо Той, заради кого ми мали б віддати все, навіть життя, Той допоможе здобути самого себе і достойне державне життя, а, головно, обіцяне Царство Небесне.

Празнуючи пам’ять – тризну мученикам, спільною трапезою любові звертаємося до тих, хто переживає багато прикрих хвилин у житті, падають під Хрестом, кали сил не стає: Божа сила, що підтримує, підносить, не зневіряє, завжди хай підносить Вас до життя. Хай ця нинішня урочистість, це нинішнє свято пам’яті мучеників і їх світлого образу стане нашою силою, піднесенням духовним і могутністю, й славою, яку варто продовжувати. Хай Христос подасть кожному із нас кріпость і милість аж до блаженної кончини.