Лопатинський деканат

Храм Успення Пресвятої Богородиці смт Лопатин
У XV ст. в Лопатині постала громада УГКЦ, яка побудувала дерев’яну церкву і дзвіницю. Ця церква простояла понад 300 років. У 1925 році церкву розібрали, залишилась лиш дзвіниця, яка вже має 350 літ. На місці старої церкви люди, 1927 року побудували нову дерев’яну церкву.
Парохами були о. Микола Кравців, який був деканом Лопатинським, о. Микола Дідуник, який до цього був старшиною УГА, о. Петро Казанівський, (Після ліквідації УГКЦ декана о. Петра Казанівського з дружиною було вивезено на Сибір), о. Петро Штурмай (за те, що не згодився перейти на православіє, був вивезений з родиною на Сибір), о. Барановський, о. Сагайда, о. Володимир Андрушко (окрім душпастирської праці збирав лікарські рослини, які здавав в місцеву аптеку), о. Степан Калина, о. Іван Шинкевич. З 1989 парафією опікується лопатинський декан, о. Б. Левицький.
На парафії діють Братства Молитви, УМХ, Марійська дружина. Щороку проводяться великопостні реколекції, відправляються маївки і молебні до Серця Ісусового. Кожна родина молилась до образу Зарваницької Божої Матері. Організовуються прощі до Зарваниці, Крехова, Унева, Гошева. Парафія відзначила 1020-ліття Хрещення України, 400-ліття Берест. Унії, 2000-ліття Рождества Христового, 20-річчя відновлення УГКЦ, ювілеї церкви.

Храм св. Арх. Миколая с. Хмільне
Під час перебування УГКЦ в підпіллі, люди молились у притворі церкви, оскільки церква була закрита. Після смерті о. декана Івана Ховалка, парафією опікувався о. Іван Чугайда, якого зарештували, і він до села більше не повертався. Пізніше на парафії служили: о. Бугалковський, о. єрм., Сагайдачний, о. Стефан Калина, о. Іван Шимкевич. Офіційно церкву без конфліктів відкрили 1990 року, при тодішньому парохові о. Богдану Левицькому. Нині адміністратором храму є о. Ігор Кухар.
Стараннями парафіян проведені ремонтні роботи храму, зведені нові куполи з хрестами. На парафії діє братство Матері Божої Неустанної помочі. Парафіяни беруть участь у прощах до святинь землі української. У 2008 році відбулось святкування 1020-ліття Хрещення Русі-України.

Храм Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього с. Щуровичі
У часи підпілля церква Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього у с. Щуровичі належала РПЦ. У 1990 році громада повернулася до УГКЦ.
З 1946 по 1979 роки на парафії служили: о. Тимчишин, о. Криса, о. Тендюк, о. Калиновський, о. С. Горбовий, о. Кантор, о. Сахарчук, о. А. Смерека, о. Мрочковський, о. Степан (прізвище невід.), о. М. Яцишин, о. П. Мазурок.
Парафія бере активну участь у громадському житті с. Щуровичі.
У 1997 році в центрі с. Щуровичі було освячено пам’ятник Борцям за волю України і жертвам більшовицького терору. У 2000 році на парафії відбулося торжество освячення меморіальної таблиці Ользі Басараб-Левицькій; святкування з нагоди 120-річчя від дня народження Северина Левицького, видатного пластуна і громадського діяча, який народився в священичій родині у с. Щуровичі.
У 2005 році в присілку Романівка була освячена каплиця на честь Положення пояса Пресвятої Богородиці.
На парафії існує братство “Апостольства молитви”, молитви на вервиці.
Відбуваються духовні вправи – реколекції, (провадив о. Володимир Груца, ЧНІ). Поклоніння мощам блаженного священномученика Миколая Чернецького.
Ведуться роботи над оновленням храму, спорудили і освятили нову дзвіницю.

Храм Преп. Параскеви с. Миколаїв
Церква в селі Миколаїв завжди була діючою, до 1946 року належала до УГКЦ. Всі Богослужіння відбувались у церкві.
Щиро служив на священничій ниві о. Лев Кедринський (родом із села Полонична), який отримав свячення від митрополита Андрея Шептицького в соборі св. Юрія у м. Львові. Доклав багато зусиль у справі національного виховання молоді, піднесення культури і побуту сільського населення. У с. Завидче засновує будинок “Просвіти” і “Кооператив”, довгий час був їх головою. Жодна культурна подія не обходилась без участі священика. У 30-х роках обслуговував також парохію в с. Березівка. Знав священик п’ять мов: німецьку, польську, латинську, італійську та грецьку. У 1944 році церкву в с. Завидче було знищено німецькими бомбардувальниками, тоді о. Лев Кедринський переїхав до Миколаєва, де служив до 1951 р., поки його не заарештували за “антирадянську діяльність”, яка полягала в тому що він не хотів переходити на чуже православ’я. Священика засудили сумнозвісною “тройкою” на 10 років. Йому приписали, що він співпрацював з німецькою адміністрацією. Покарання відбував у тюрмі на вулиці Лонського у Львові, пізніше у Золочеві. Згодом його перевезли в Кемеровську область. Після п’яти років ув’язнення, повернувся із сильно підірваним здоров’ям. Тоді підписався на російське православ’я.
На парафії служили о. Романюк, о. Чугайда, о. Володимир П’ясецький, о. Ярослав Мудрий, о. Зеновій Стецьків.
У 1994 р. парохом храму св. Параскеви в с. Миколаїв, храму Пресвятої Трійці с. Стирківці та храму Успення Пресвятої Богородиці с. Адамівка був призначений о. Михайло Копровський.
На території парафії на кожній вулиці розміщені невеличкі каплички, де відправляються молебні, акафісти, Хресні Дороги. Капличка св. Миколая, дуже давня, недавно відновлена. Старожили оповідають, що в час Другої Світової війни, коли горіло село, смерекам, які росли біля каплиці згоріли вершки рівно по хрест на каплиці. А каплиця залишилась цілою і неушкодженою. Каплиця Покрову Пресвятої Богородиці збудована у 1991р. Капличка Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці освячена 1997р., деканом Радехівським – о. Ярославом Збитковським.

Каплиця Пресвятої Трійці с. Стирківці
У селі 1991 року силами громади побудована каплиця. Освятив каплицю в 1992 році о. Зеновій Стецьків на свято Пресвятої Тройці.

Каплиця Успення Пресвятої Богородиці с. Адамівка
Силами громади 1991 року збудована каплиця. Освячена того ж року священиком РПЦ Ярославом Мудрим.

Храм св. ап. Луки с. Куликів
У 1989 році громада села відкрила храм під проводом о. Михайла Лучковського, який скривав свою приналежність до московського патріархату, дізнавшись про це, люди виявили своє обурення. Темної ночі він вибрався з села, а на його місце привезли о. Петра Попроцького, який до нині є на цій парафії. У 1996 році почалися суперечки за храм. Рішенням суду, який постановив почерговість, громада греко-католиків була незадоволена. Львівська облдержадміністрація 26.04.1999 року рішенням №446 постановила, щоб у даному храмі було почергове богослужіння. 30.12.1999 року приїхав автобус міліціонерів, щоб виконати дане рішення, але громада греко-католиків не дала цього зробити відстоявши свій храм. 17.05.2000р. 100 міліціонерів та спецпідрозділ “Беркут” вдруге приводили дані рішення у виконання. Декілька людей з греко-католицької громади закрилися усередині храму і відстоювали свою Церкву, не пускаючи чужих. Працівники спецпідрозділу застосували силу і сльозогінний газ, але рішення все одно не привели в дію. Церкву взяли штурмом. Православний священик сам ломом виважував двері храму. Греко-католицька громада під тиском влади і правоохоронних органів відчинила двері церкви і дала можливість православним зайти всередину, але вони, зрозумівши свою нехристиянську поведінку покинули храм.
Із 1989 року у храмах служили: о. М. Лучковський (УПЦ МП ), о. П. Попроцький (УПЦ КП), о. М. Копровський (УГКЦ), о. М. Коваль (УГКЦ), о. П. Звір (УГКЦ), о. Т. Звір (УГКЦ), о. П. Сеньковський (УГКЦ), о. Т. Загоруйко (УГКЦ).
При церкві діє спільнота УМХ, яка одночасно є і недільною школою. В часі Великого посту проводяться реколекції, прощі до святих місць. Ведуться ремонтні роботи з відновлення храму.

Храм Різдва Пресвятої Богородиці с. Волиця-Барилова
У 1960 році радянська влада закрила церкву, а ключ від захристії був захований у паламаря церкви. У неділі і свята він відкривав церкву, де збиралися люди, а дяки самі провадили відправи.
Душпастирювали отці: о. М. Лучковський (УПЦ МП ), о. П. Попроцький ( УПЦ КП), о. М. Копровський (УГКЦ), о. М. Коваль (УГКЦ), о. П. Звір (УГКЦ), о. Т. Звір (УГКЦ), о. П. Сеньковський (УГКЦ), о. Т. Загоруйко (УГКЦ).
Коли церква вийшла з підпілля, громада УГКЦ через суд добивалася права на богослужіння в храмі, оскільки православна громада не хотіла пускати їх до церкви. Рішенням суду греко-католицька громада добилася почерговості богослужінь у храмі, який став дочірньою церквою церкви св. апостола Луки, с. Куликів.
При церкві діє вівтарна дружина, в часі Великого Посту проводяться реколекції з почитанням мощей св. свящ. муч. Йосафата. Спільно з православною громадою, 2009 року були розпочаті ремонтні роботи з відновлення фасаду і куполів.

Храм свв. Косми і Дам’яна с. Увин
На парафії служили православні священики: о. Юстин Селюцький, о. Павло Олійник , о. Володимир П’ясецький. Після закриття церкви, в липні 1962 року Богослужіння по великих Господських і Богородичних святах таємно проходили в каплиці св. Юрія на цвинтарі. Люди по неділях збиралися у притворі церкви разом з дяком Іваном Слюзом і молилися, співали побожні пісні та молебні.
Причиною закриття церкви стали звинувачення парафіян тодішньою радянською владою: “В Увині затягується збирання хліба, тому що односельчани постійно ходять до церкви на богослужіння і святкують всякі свята в той час, як треба збирати хліб, поки гарна погода надворі” – так висловилась одна із прокурорів Радехівського району, товариш Мирослава Дмитрух, яка разом із своїми прибічниками й закрила церкву. В середині 1960-х років парафія була приєднана до парафії села Барилів. У 1977-78 роках в церкві по частинах виготовляли і встановлювали іконостас. Ініціаторами встановлення іконостасу були: Петро Климок і Петро Адамчук. У цей час і до виходу з підпілля парафією села Увин опікувався о. Степан Луців, парох села Барилів, який також був священиком РПЦ МП.
В Увині ініціатором відкриття церкви була Софія Боярчук, яка в січні 1989 року написала листа до Михайла Горбачова. Цього листа до Кремля передали Михайло та Ірина Приходи. Відповідь на цей лист прийшла через два тижні: відкрити в Увині церкву, але тільки як РП МП, бо іншої тогочасна влада не могла дозволити. Відкривали церкву о. Ярослав Михалюк і о. Степан Луців 22 січня 1989 р. В 1991 році Петро Січевський з іншими чоловіками збудували дзвіницю, за що місцева влада оштрафувала їх.
У період здобуття Україною незалежності на Галичині виходить з підпілля УГКЦ. Увинська громада також вирішує повернутись в лоно католицької церкви. Рішенням обласної ради за № 680/250 від 13 грудня 1991 року в Увині була зареєстрована греко-католицька громада. Офіційно греко-католицький священик на парафії почав служити з 1993 року. На парафії служили: о. Ярослав Чайківський, о. Григорій Федчишин, о. Володимир Бойко, о. Руслан Крищук.
У 2000 році встановлено пам’ятний хрест на честь 2000-ліття Різдва Христового. Ведуться ремонтно-реставраційні роботи в церкві. Щороку під час Великого Посту на парафії проводяться реколекції. Організовуються прощі до Крехова, Зарваниці.

Церква св. Миколая с. Нивиці
Перша письмова згадка про с. Нивиці датується 1587 роком. Перша церква була збудована близько 1580 р.
Сталася пожежа, під час якої згоріли церква і дзвіниця. Протягом 1876–1878 років була збудована і освячена на свято Миколая нова церква, парохом якої був о. Микола Ценцелевич. Після нього парохом був о. Іван Джагалович, діти якого були першими членами товариства “Просвіта”.
На початку 20-х років ХХ ст. парохом став о. Петро Казанівський, виходець із с. Нивиці. Його сини Орест і Тарас Казанівські займалися організацією товариства “Сокіл”, о. Петро організував кооператив, товариство “Сільський господар”, їмость Марія Підгайна працювала вчителькою та організувала хор дівчат. З 1936 р. о. Петра Казанівського призначили деканом Лопатинським. В часи ліквідації УГКЦ було ув’язнено католицьких владик і священиків, був також арештований і о. Петро Казанівський, який перебував у концтаборах Сибіру з 1946 р. по 1953 рік. Після повернення із заслання вдома служив св. Літургію, сповідав і уділяв інші святі Тайни.
У 1937 р. до Нивиць прибув о. Степан Книш, який утворив касу “Райфайзенка”, мав власну велику бібліотеку, і залучав молодь читати книги. Восени 1940 р. о. Степан поїхав на відправу до с. Опільська, та додому не повернувся. Його заарештували, а по тому розстріляли в Замарстинівській тюрмі.
Після 1946 р. церкву примусово перевели на Московське православіє, і тому церква не була закрита. Люди таємно ходили (їздили) на відправи до своїх католицьких священиків.
Восени 1989 р. мешканці села виявили велике бажання повернутися до Католицької Церкви. З 1990 р. єпископ Володимир Стернюк призначив на служіння в церкві св. Миколая о. Івана Михалюка. У 1996р. Преосвященний Владика Михаїл посвятив ювілейний хрест і пам’ятну табличку з нагоди 400-ліття Берестейського єднання.
При церкві діє церковний хор, братство “Апостольства молитви”, Марійська дружина, а також діти Марійської дружини. Ведеться навчання катехизму і приготування до Першої Сповіді, подружні пари проходять навчання перед св. Тайною Подружжя. Щорічно організовуються Святі місії; Хресна Дорога; прощі в Зарваницю, Гошів, Крехів; для дітей 1-8 класів улітку влаштовуються “Веселі канікули”.

Храм Пресвятої Трійці с. Трійця
Церква Пресвятої Трійці, що в селі Трійця, є старовиною пам’яткою архітектури. Сучасне село виникло з трьох чоловік, які залишилися від татарської війни. Легенди свідчать, що за річкою Радославкою був жіночий монастир, який теж був спалений татарами. На місці монастиря, 1760 року коштом добровільних пожертв парафіян була збудована церква, яка збереглася до наших днів. Названа церква, як і село, на честь Пресвятої Трійці.
Є два припущення, пов’язанних із будівництвом церкви. Перше свідчить, що церква була збудована поруч з цвинтарем і монастирем. Інше вказує на те, що на місці, де нині стоїть церква, було болото, де ховались місцеві мешканці від набігів татар. Людям добре була відома ця місцевість і вони знали, де ховатись а татари не знали виходів з болота і змушенні були відступити. Під час одного з таких нападів, людям з’явився образ Пресвятої Трійці, тому на цьому місці була збудована церква і так назвали село. Біля церкви є дзвіниця. Одні дані свідчать, що вона була збудована 1724 року, інші вказують на те, що вона набагато старша від церкви і збудована 1621 року.
У цьому колишньому монастирі був відомий на той час образ Матері Божої котрий притягав на відпуст до монастиря велику кількість паломників. Перекази свідчать, що ця ікона була вивезена до Києва (дата вивезення невідома). Легенди свідчать, що під час визвольних змагань під проводом Богдана Хмельницького монастир служив притулком для людей гетьмана, котрі ходили до Варшави (дипломатів, розвідників тощо). Церква належала до Топорівського деканату і нею опікувались священики з Топорова.
Розписи на стінах храму зробив 1910 року художник М. Сірський. Зараз стінопис закритий, оскільки стіни покриті сучасними плитами прес-картону. Іконостас різьблений, позолочений. Предметом особливого пошанування є ікона Пресвятої Богородиці ХVІІІ ст.
З приходом радянської влади, 1944 року церкву закрили (за іншими свідченннями 1946 року). У 1990 році церкву відкрили. Довший час тут душпастирював о. Михайло Швець та священики з Буського деканату, нині – о. Іван Михалюк. 2010 рік став ювілейним роком 250-ліття церкви. У 1996 р. посвячено ювілейних хрест. При церкві діють церковний хор і Марійське братство. Організовуються реколекції, св. Місії, прощі до Крехова, Зарваниці.

Храм Вознесіння Христового с. Пустельник
Церква Вознесіння ГНІХ с. Пустельники є дочірньою церквою церкви Св. Миколая села Нивиці.
Згадки про село Пустельник тягнуться із сивої давнини. Назва села походить від того, що, за переказами, колись на цьому хуторі жили і молилися монахи. Коли село збільшилось до 55 господарств, у ньому збудували церкву. Інші дані свідчать, що старовинна церква Вознесіння Христового хутора Пустельник була перенесена зі села Гута, що в Буському районі і зведена біля річки Радославка (колись нібито називалась Пуста). З початком Першої Світової війни австрійський уряд розпорядився зібрати по цервах дзвони, щоб не дістались наступаючій російській армії. З приходом німців, росіян прогнали, а дзвіницю біля церкви зруйнували, щоб збудувати міст.
У часи Другої світової війни під час обстрілу в церкву влучив снаряд і половина храму згоріла. Після війни люди відбудували церкву, але радянська влада закрила святиню на довгі роки. Громада повернулася до УГКЦ у 2000 році.
За роки існування церкви в ній служили священики: о. Микола Ценцелевич, о. Микола Джигалович, о. Петро Казанівський, о. Дідуник, о. Степан Книш, о. Богдан Горбачевский, о. Фуртак, о. Михайло Кривецький, о. Василь Нечай, о. Іван Михалюк.

Храм Різдва Пресвятої Богородиці с. Криве
Під час перебування УГКЦ в підпіллі, храм Різдва Пресвятої Богородиці з 1946 року був переданий РПЦ, а з 1961 року його закрили.
Останнім греко-католицьким священником був Юстин Сілуцький.
Відкриття церкви відбулося 1987 року і служіння проводив православний священник Пилип Нарепеха, настоятель храму Воздвиження Чесного Хреста с. Дмитрів.
Приєднання до УГЦ відбулося мирним шляхом без конфліктів, за одностайною згодою всіх парафіян, 1994 року. Служіння проводив священник Роман Назаркевич, настоятель храму Покрови Богородиці с. Вузлове. Згодом служили о. Іван Іванчук і о. Тарас Лепех.
На парафії працює катехитична школа, молитовне братство, в часі Великого Посту проводяться реколекції. Відзначили 1020-річчя Хрещення Київської Русі. Ведуться реставраційні роботи у храмі.

Парафії с. Руденко, с. Батиїв, с. Кустин
Церква Покрова Пресвятої Богородиці с. Кустин – була збудована у 1908 р. і зареєстрована УГКЦ.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці с. Батиїв – була збудована у 1906 р. і зареєстрована УГКЦ.
Церква св. архистратига Михаїла с. Руденко – була збудована в 1910 р. та зареєстрована УГКЦ.
На цих парафіях служив 1945 р. о. Василь Дацишин. У 1958 р. отця засудили за греко-католицьку віру.
У 1958 р. церкви мусили перейти на московське православіє.
У 1963 р. церкви закрила місцева влада.
Душпастирі: о. Зеновій Віновський, о. Іван Михалюк, о. Григорій Федчишин. З 2003 р. – о. Юрій Михайлюк.