Пошук по сайту

Медіа Партнери

 

Жовківський деканат

Храм Пресвятої Трійці м. Жовква
У часі підпілля богослужіння та уділення Святих Тайн відбувалися підпільно по домівках людей. Вірних греко-католиків м. Жовкви обслуговували ієромонахи ЧСВВ: о. Макарій Розумійко, о. Ігнатій Янтух, о. Юрій Янтух, о. Мар’ян Чернега, о. Дам’ян Богун, о. Полікарп Панчишин, о. Маркіян Савчин, о. Володимир Палчинський, о. Макарій Грень і інші. Після виходу з підпілля храм Пресвятої Тройці був переданий  УГКЦ. Перші відправи здійснював бл. п. о. Ігор Когут, колишній декан Жовківського деканату на той час Львівської Архиєпархії. З 1999 р. парохом храму був о. Ігор Паламар, і з 2001р. – о. Богдан Мурований. З 2006 р. – о. декан Василь Батюк.
Налагоджено працю в районній лікарні – відбуваються богослужіння, уділяються Св.Тайни для хворих.
При парафії діють братство “Апостольства молитви”, спільнота “Матері в молитві”, вівтарна дружина, недільна школа.
Храм покрито новою ґонтою, зведено на території храму каплицю, відремонтовано дзвіницю, у 2007 р. відреставровано іконостас роботи художника Івана Рутковича.

Храм св. Йосафата м. Жовква
Колишній Домініканський храм і монастир побудований в 1653-54 роках Теофілією Собеською (Данилевич), матір’ю короля польського Яна Собеського. Храм названий в честь “Небовзяття Пресвятої Богородиці” (Успення).
Був діючий до 1939 р., початку Другої Світової війни. У 1946-1990 роках використовувався військами радянської армії. У 1992-1993 роках РПЦ звільнила храм Серця Христового і віддала законним власникам – отцям-василіянам. Православна громада російської Церкви побудувала новий храм і звільнила храм оо. Домініканців, і не захотіла використовувати храм як церкву, бо то “костьол”. Наступним власником хотіла стати секта “Свідків Єгови”, але за клопотанням декана Жовківського, б/п митр. прот. Ігоря Когута, була зареєстрована громада УГКЦ з храмом св.свщ.муч. Йосафата. 8 грудня 1994 р., на Собор Пресвятої Богородиці відслужилася перша урочиста Св. Літургія.
До 1997 р. парохію обслуговував б/п. митр. прот. Ігор Когут, парох с. Добросина. 21 вересня 1997 р. на Різдво Пресвятої Богородиці новим адміністратором храму призначено о. Михайла Ткачіва. Храм як ззовні, так і всередині, за часів радянського режиму зазнав значного знищення і руйнації. За стараннями священика і невеликої громади почалося відновлення і реставрація храму.
При парафіяльній церкві діють: недільна і катехитична школи, вівтарна дружина, спільнота “Матері в молитві”, проводяться літні відпочинкові табори для молоді та дітей. У храмі відбуваються свячення молодих семінаристів.
Поступово проводяться ремонтно-реставраційні роботи в храмі і приміщенні колишнього монастиря, які зараз передані управлінню Сокальські-Жовківської єпархії.

Храм Пресвятого Серця Христового при монастирі оо. Василіян м. Жовква
Поки церква була закрита, відправи відбувалися по домівках людей, а також в монастирі сестер Служебниць у Жовкві.
У часи підпілля вірними опікувалися Отці Василіяни: о. Макарій Розумійко ЧСВВ, о. Ігнатій Янтух ЧСВВ, о. Юрій Янтух ЧСВВ, о. Мар’ян Чернега ЧСВВ, о. Дам’ян Богун, о. Полікарп Панчишин ЧСВВ, о. Маркіян Савчин ЧСВВ, о. Володимир Пальчинський ЧСВВ, о. Макарій Грень ЧСВВ, о. Софрон ГІопадюк ЧСВВ, о. Василь Мендрунь ЧСВВ. Після виходу з підпілля: о. Віктор Батіг ЧСВВ, о. Юрій Янтух ЧСВВ, о. Софрон ГІопадюк ЧСВВ, о. Йосиф Холод ЧСВВ, о. Назарій Лех ЧСВВ, о. Андрій Явдошак ЧСВВ, о. Всеволод Сокирко ЧСВВ, о. Макарій Грень ЧСВВ, о. Атоній Масюк ЧСВВ, о. Макарій Флячок ЧСВВ, о. Хома Кутка ЧСВВ, о. Рафаїл Стефурак ЧСВВ, о. Терентій Довганюк ЧСВВ, о. Марко Максимів ЧСВВ, о. Святослав Греділь ЧСВВ, о. Віталій Дудкевич ЧСВВ, о. Василь Тучапець ЧСВВ, о. Власій Фуц ЧСВВ, о. Климептій Стасів ЧСВВ, о. Йосафат Коваль ЧСВВ, о. Веніамин Чернега ЧСВВ, о. Любомир Бобиляк ЧСВВ, о. Іван Родимюк ЧСВВ, о. Йосафат Хаймик ЧСВВ, о. Іпокентій Меша ЧСВВ, о. Ілля Сірук ЧСВВ.
Від грудня 1990 по вересень 1991 тривав конфлікт за церкву, богослужіння відбувалися під церквою. 9 вересня 1991 року стало можливим богослужіння у церкві.
При церкві діє братство “Апостольства молитви”, Марійська дружина, Вівтарна дружина, Третій Чин ЧСВВ, Католицькі скаути, спільнота “Віра і світло”. Проводиться катехизація дітей, приготування до першого Урочистого Причастя. Щороку на парафії відбуваються реколекції: перед празником Різдва Христового, у часі Великого Посту, і перед храмовим празником Серця Христового. Організовуються прощі до Крехівського монастиря, до Заглини, Страдча, Зарваниці, Гошева.    
Вже традиційними стали святкування храмового празника Пресвятого Серця Христового в поєднанні з Всеукраїнським з’їздом “Апостольства молитви”, святкування пам’яті святого мученика Партенія, покровителя храму і міста Жовкви в неділю після Воздвиження Чесного Хреста Господнього.

Церква св. Арх. Михаїла с. Воля Висоцька
Церква збудована, як видно з зарубка на бічних дверях 1598 року, але в реєстрі пам’ятників архітектури подається 1698 рік. Церква дерев’яна, була вкрита ґонтою, має цінний іконостас роботи І. Рутковича з автографом майстра.
7 квітня 1948 року в Церкві Св. Архистратига Михаїла відбулася остання Служба Божа. Всіх священників з Василіянського монастиря заарештували. Жоден з них не “підписав” на російське православіє.
Десь на початку 50-их повертається із заслання о. Юрій Янтух (його забрали з родиною Монастирських зі Львова, бо отець був у них, коли їх прийшли арештувати). Коли о. Юрій трохи поправив здоров’я і сестри зі Жовки пошили йому одяг замість арештантської роби, то він одразу приїхав до Волі Висоцької, на цю працю його благословив єпископ Йосафат Федорик. Це село до тих всіх подій було його першою парохією. Так вірна громада і всі ближні і дальні села дістали свого першого підпільного отця-пароха (о. Юрій мав громадку вірних і у м. Барі на Вінниччині і часто їх відвідував). Так почалося підпільне життя парохії. До села для душпастирської праці приїжджали: о. Йосип Ридель, о. Матей Шипітка, о. Маркіян Савчин, о. Розумійко,. Мар’ян Чернега, о. Ігнатій Янтух, о. Тимчук, о. Грень, о. Антоній Масюк, о. Василь Мендрунь, о. Віктор Батіг, о. Йосип Холод, о. Софрон Попадюк, усі ЧСВВ, а також о. Смаль.
Отця Єроніма Тимчука заарештували у Волі Висоцькій, коли він уночі в одній родині хрестив дитину. Хтось із сільських “партєйців” доніс. Старший із тих кагебістів, які забирали отця, признався, що не хотів виїжджати на арешт, але мусив зреагувати на донос зі села. Тоді попросив о. Тимчука, щоб охрестив і йому дитину.
Церква в селі була закрита, ключі від захристії були в одних надійних людей. Тому вдалося забрати багато церковних речей: чаші, велике і дуже старе Євангеліє, фелони, хоругви, образи, книжки і переховувати по людях.
У жовтні 1989 року о. Софрон Попадюк, ЧСВВ, не чекаючи дозволів і реєстрації громади разом з людьми відкрили церкву – брудну, опущену, з гніздищами лиликів – і приготували її до Служби Божої. Люди молилися і плакали. Вони витримали, пережили, не дали осквернити Дому Божого нікому.
На парохії несли своє служіння багато священиків ЧСВВ. Вони старалися ревно триматися тих традицій і молитовного духу, яких не могли зламати довгі роки переслідувань і підпілля. Нехай благословить їх Господь у хресній дорозі їхнього покликання, для спасіння і навернення душ.
12 липня 2009 р. – здійснилася давня, ще передвоєнна мрія воленців – посвячено наріжний камінь під будівництво нового храму. З Божим благословенням нова церква здіймається міцним муром до Неба разом з молитвами кожної людини в селі.

Храм Преображення Господнього с. Крехів та парафії сіл Руда-Крехівська, Фійна і Майдан
У часи підпілля монастир був закритий. Служіння відбувалися в будинках різних родин. По селах Фійна, Майдан, Папірня. Через увесь час перебування в підпіллі, щороку в місяці травні, самі люди без священика молилися маївку – Молебень до Матері Божої, біля Гробу Господнього на останній стації Хресної Дороги що на горі Побійній.
Постійно в Крехові та околицях душпастирювали оо. Дам’ян Богун, Антоній Масюк, Ігнатій Янтух, Макарій Грень, Мар’ян Чернега, отці з т.зв. старшої генерації, у 1972 був висвячений о. Володимир Палчинський, а у 1985 о. Софрон Попадюк, це отці з молодшої генерації, також у 70 роках с. Фійна часто відвідував о. Василь Вороновський, який інколи відвідував крехівчан.
У 1989 році на Преображення, оо. Антоній Масюк та Володимир Палчинський, у каплиці першої стації на Побійній горі служили вперше відкрито Божественну Літургію. Зійшлося багато людей, зокрема п. Надія Коломієць. Вона вчителювала тоді в школі-інтернат, яка містилася в стінах монастиря. Коли директори школи її допитували чому вона туди ходила, що там відбувалося, то вона сказала що в отців був дозвіл.
У 1990 першим Ігуменом був призначений о. Теодозій Янків, який активно почав відбудовувати церкву і монастир, налагоджувати добрі стосунки з місцевою владою, дружні стосунки з парафіянами, а також приклав багато зусиль для відновлення Крехівського Відпусту. Почалася будова парафії св. Архистратига Михаїла в с. Майдан.
З 1996 о. Теодозія замінив о. Дам’ян Кастран, який також продовжував відбудовувати монастир. За його ігуменства посвятили церкву в с. Майдан. Дав поштовх і оновлення “Апостольства Молитви”, а також Марійській та вівтарній дружині. Активно заохочував парафіян до участі в хорі. Організовував різні поїздки та забави для дітей.
З 2000 по 2002 роки ігуменом був о. Василь Тучапець. За час його ігуменства було посвячено нашу парафію в с. Руда-Крехівська у 2001 р. також монастирське подвір’я і довколишня територія почала набувати сучасного гармонійного вигляду.
2002-2005 роки – будівництво дерев’яної церкви Покрова Пресвятої Богородиці на території монастиря.
У 1990 році вірні з монастирської церкви Преображення, що на той час була складом, повиносили велике сміття, труби, дошки, матраци, сітки від ліжок.
Принесли стіл, скатертини і в таких убогих, але сердечних умовах, чекали на приїзд отців з Кристинополя (Червонограда). Прибули оо. Антоній Масюк, Всеволод Сокирко, Григорій Бардак. Як згадують очевидці, перед входом до церкви о. Антоній впав на землю і почав цілувати ті побиті, поруйновані, брудні сходи, що вели до церкви. На очах в людей весь цей час блищали сльози, бо стільки років чекали на відкриття рідної для них церкви, а також плакали за батьками, бабусями і дідусями, що так і не дочекалися моменту виходу з підпілля, і відкриття рідної церкви. Місцева влада не перечила, бо думали що в отців був дозвіл – тому їх не чіпали, а насправді дозволу не було.
А 29 серпня 1990 до монастиря з о. Теодозієм Янківим до монастиря прибули 28 кандидатів і новаків, що перед тим перебували в Гошівському монастирі.
Щороку  монастир зустрічає тисячі паломників на  відпустові святкування, з нагоди празника перенесення мощів св. Миколая.

Храм Чуда св. Арх. Михаїла с. Смереків
Перша згадка про село Смереків датується 1440 р. У 1554 р. знаходимо, що в селі вже існувала парафіяльна церква. Є згадки про монастир. У червні 1566 р. львівський староста П. Багни надав парафію в Смерекові о. Волошину. 1 травня 1663 р. парафія мала привілей, наданий Яном-Казимиром пароху о. Івану Пушці. Попередня дерев’яна церква походила з 1716 р., як свідчить напис на одвірку. Вона була зведена коштом о. Олекси Юркевича (отаксована на 230 зл.). 13 липня 1893 р. було посвячена нова дерев’яна дзвіниця, яка є досі.
У селі, 3 червня 1910 р. побував з візитацією єпископ Константин Чехович і подарував друкований образ свв. Кирила і Методія з власноручним написом. Саме в час його проповіді виникла пожежа.
У 1911 р. постає теперішня церква Чуда Архистратига Михаїла. Будувалася вона коштом парафіян і робилися позику в банку за душпастирювання о. Олександра Віханського. Архітектор Василь Нагірний, майстер Радух з Могилян.
Після о. Віханського на парафії служили  священики: о. Григорій Хрущ, о. Василь Павула, о. Євген Боднар, о. Петро Скавінський, о. Ілля Шерапило (помер 1975 р., і похований на сільському цвинтарі).
Розпис іконостасу робив відомий український художник Антін Монастирський.
Під час Другої світової війни (1944 р.) куля вцілила в середній купол.
Під час підпілля УГКЦ храм у Смерекові був діючий і офіційно належав до РПЦ. Було дуже багато священиків, переважно з інших сіл: о. Гріль, о. Телюк, о. Цар, о. Гобич, о. Хомин, о. Сліпий, о. Смерека. Під час офіційного виходу з підпілля парафіяни зробили біля церкви збори, і майже одностайно вирішили повернутися до прадідівської віри УГКЦ з 1 липня 1990 р.на  парафію призначений о. Володимир Баран. За роки його душпастирювання, разом із вірними зроблено перекриття церкви, помальовано церкву ззовні. У 2004 році зробили внутрішній ремонт і розпис, який освятив правлячий архиєрей Сокальсько-Жовківської єпархії Кир Михаїл Колтун.
При парафії діють вівтарна дружина, “Матері в молитві”. Щороку проходить урочисте Перше святе Причастя, щомісяця – набожність першої П’ятниці.

Храм Покрови Пресвятої Богородиці с. Блищиводи
Перша згадка про церкву в Блищиводах датується 1570 роком. Опікуном села та церкви була Богуслава Міллєрова.
У 1898 р. збудований просторий бабинець, а в 1910 р. – добудований надпоріжник південних дверей. У 2000 р. – добудовано ризницю. Церква св. Покрови була завжди дочірньою (матірня – с. Смереків).
У 1961–1989 роках церква була закрита, але парафіяльне життя УГКЦ не припинялося завдяки отцям Юрію та Ігнатію Янтухам, ЧСВВ.
У церкві є грамота-благословення Братства Тверезості – видано Кир Константином Чеховичем 1905 року.
У часи війни збудовано муровану дзвіницю – благословення Кир Йосафата Коциловського. Біля церкви є могила воїнів УПА.
У1990-1991роках громада УГКЦ провела ремонт будівлі (золочення іконостасу, зовнішнє малювання). З 1 липня 1990 р. священиком є о. Володимир Баран.

Храм Собору Пресвятої Богородиці с. Сопошин
Згідно з записами збереженої книги “Інвентар церковний” будівництво нового мурованого храму у с. Сопошин було розпочато на місці старого дерев’яного храму 1912 року за пароха о. Антонія Жолкевського. Та невдовзі розпочалася Перша Світова війна, і будівництво храму затягнулося на 15 років. Аж 21 серпня 1927 року новозбудований храм освятив єпископ Перемиський, Йосафат Коциловський.
Після ліквідації 1946 року УГКЦ, радянська влада підпорядкувала храм московському патріархатові. Та згодом, 1961 року церкву в селі закрили. Від того часу аж до 1989 року приміщення храму використовувалося як склад для місцевої школи. І хоча храм насильницьким способом було відібрано, мешканці села турбувались про його збереження. У 1972 р., завдяки старанням небайдужих до долі церкви людей, виготовили і встановили новий Місійний Хрест. А 1975 року, майже у таємний спосіб вдалося пофарбувати дах храму.
У часи відібраної та зачиненої церкви в парохії не завмирало і релігійне життя.
У 1989 році в селі було зареєстровано релігійну громаду Російської православної церкви Московського патріархату і влада надала дозвіл на відкриття храму та здіснення Богослужінь. Та вже у вересні 1990 року більшість мешканці села виявили бажання щоб храм належав до УГКЦ, яка вийшла з підпілля. Та частина людей, на чолі з православним священиком, на такий перехід в лоно УГКЦ не погоджувалася, то в селі виник міжконфесійний конфлікт, який призвів до поділу людей та будівництва православної церкви. Натомість храм Собору Пресвятої Богородиці повернули законним власникам. Починаючи від 7 квітня 1991 року вірні греко-католицької церкви без жодних перешкод могли молитися у своєму храмі. На Богослужіння в ті часи приїжджали отці-василіяни з Жовківського та Крехівського монастирів. У 1992–1998 роках адміністратором храму був о. Юрій Куш піт, у 1999–2000 роках – о. Дмитро Мицьків, у 2000–2006 роках – о. Василь Батюк. З 2006 р. – Ярослав Петруха.
У 1995 р. біля святині збудували нову дзвіницю.
На парафії діє “Апостольство Молитви” та молитовна група “Матері в молитві”. Ось так у Сопошині зберегли віру в Христа і любов до Його Церкви та передають ці надбання молодим поколінням.
Від часу виходу з підпілля вірні греко-католицької церкви у с. Сопошин повернули собі церкву-святиню, у 1995 р. збудували нову дзвіницю. Починаючи з 2007 р. було зроблено заміну покриття даху церкви та виконано ремонт фасаду. У храмі зроблено заміну усіх вікон і дверей, та виконано багато інших господарських справ.
Парафіяни храму Собору Пресвятої Богородиці с. Сопошин щорічно беруть участь у прощах до Зарваниці, Крехова, Заглини та здійснюють поїздки до інших відпустових місць. У парафії діє “Апостольство Молитви”, яке налічує 60 осіб та молитовна група “Матері в молитві”.

Церква Положення пояса Пресвятої Богородиці с. Мацошин
Церква Положення пояса Пресвятої Богородиці в Мацошині була збудована 1886 р. Б. та освячена 1910 р. перемиським єпископом Костянтином Чеховичем. У часі підпілля УГКЦ, богослужіня відбувались по хатах і у великій конспірації.
З 1946 р. парохом був о. Станіслав Демко. У церкві був великий прямокутний престіл, за цього священика цей престіл було врізано і зроблено квадратним.
Потім служив о. Іван Микитин, він відреставрував розписи всередині храму.
Його наступник, о. Мирон Цар, відновив позолоту іконостасу, та бічних престолів, постарався про два нових бічних престоли Різдва, та Воскресіння Христового.
Згодом о. Михайло Потюк відновив фасад церкви. У тому часі почався вихід з підпілля УГКЦ, і деякий час не було постійного священика. До села приїжджали греко-католицькі священики, а передусім оо. Василіяни.
З 1996 по рік 2009, священиком був о. Іван Букартик, який відремонтував плебанію, відновив практику Першої п’ятниці, Суплікації, приготовляв дітей до Першого Святого Причастя, носили фігуру Матері Божої по хатах, організовував поїздки до Заглинної, Крехова. Упокоївся в Господі 10. 02. 2009 р.
З 2009 р. у Мацошині служив о. Роман Стецко. При ньому перекрили малий та великий куполи, поміняли вікна та зробили фасад купольної частини церкви. На даний час адміністратором парафії є о. Степан Висоцький.
Вихід з підпілля був дуже болючий, з протистояннями, бійками та ворожнечами, наслідки відчуваються до тепер. І як завжди буває, на цьому скористала третя сторона, багато людей, не розуміючи що робиться і як то поєднати з християнством, перейшли до сектантів.
На церкву претендували і греко-католики, і православна громада, то рішенням Львівського облвиконкому храм Положення Пояса Пресвятої Богородиці був переданий у почергове користування, незважаючи на те що церква була збудована і освячена як греко-католицька.
При церкві діє Апостольство молитви.
Перед Різдвом, Великоднем та храмовим празником, проводяться парафіяльні реколекції.

Храм Успення Пресвятої Богородиці с. Глинськ
Під час перебування УГКЦ у підпіллі богослужіння в Глинську відбувались по хатах, приїздили священики: о. Антоній Масюк, ЧСВВ о. Любомир, о. Савчин,ЧСВВ, о. Юрій і Ігнатій Янтухи, ЧСВВ о. Грень, ЧСВВ, о. Розумійко, ЧСВВ, о. Степан. Сестра Марія Рудніцка, СНДМ займалася катехизацією дітей. З 1947 по 1952 роки церква була закритою.
На початку XVIII ст. у с. Глинську було три церкви. Перша Архистратига Михаїла, що стояла на місці городища Щикотин. У 1720 р. церкву перенесено до Старої Скваряви.
Друга – церква Різдва Івана Хрестителя, була в полі біля чудотворного джерела, де за переказами пастухам з’явилася Пресвята Богородиця. І тепер щорічно на цьому місці відбувається відпуст. Церква згоріла.
Третя – Успення Пресвятої Богородиці в центрі села, дводільна і двоверха, збудована в цьому ж столітті що й дві попередні, та розширена у 1866 р. бабинцем із заходу. У 1930 р. за о. Теодора Банаха (1882-1952) біля цієї церкви побудували нову муровану, освячену теж на честь Успення Богородиці, а стару дерев’яну, 1936 р. перенесено в с. Заїзд Городоцького повіту (тепер не існує, потрапила в зону військового полігону).
Священик Теодор Банах був у Глинську до 1934 р. Він навчався у львівській гімназії та Університеті, по тому – у Віденському університеті. Духовну семінарію закінчив у Перемишлі, де прийняв свячення з рук перемиського єпископа Костянтина Чеховича.
Після нього служили православні священики: о. Задорожний, о. Михаїл Борса.
Вихід з підпілля відбувся за о. Ярослава Думанського з великими конфліктами між громадами. Священиком для греко-католиків у Глинську нині є о. д-н Ігор Когут, декілька тижнів служить почергово у церкві Успення Пресвятої Богородиці. Після конфлікту, спровокованого православною громадою, незважаючи на те, що церква у Глинську була збудована і освячена як греко-католицька, незважаючи на рішення Львівського облвиконкому про почергове користування храмом православні не допускали греко-католиків до церкви. Спочатку богослуження відбувалися надворі біля хреста, до села приїжджали греко-католицькі священики, а передусім отці-василіяни.
У 1996 р. на парафію с. Глинське призначено о. Івана Букартика. Зразу служить біля хреста, а згодом на цьому ж місці будують дерев’яну каплицю, в якій відбуваються всі богослуження. У 2004 р. рішенням Глинської селишної ради греко-католикам передано в користування погорілий костел, який вони почали відновлювати о. Іван Букартик, при якому відновили костел, помер 10 лютого 2009 р. Його в молитвах згадують вірні парафіяни. Він відновив набожність у Перші п’ятниці, Суплікації, відвідування хворих, приготування дітей до першого Святого Причастя, організовував поїздки до Заглинної, Крехова. Недільні катехези для дорослих, духовні науки для апостольства молитви, – були основною харизмою служіння о. Івана.
Нова святиня Успення Пресвятої Богородиці (колишній костел) була освячена владикою Михаїлом Колтуном 28 серпня 2009 р. Приготування здійснював священик о. Роман Стецко, який був адміністратором парафії. Він займався внутрішньою оздобою храму, провадив суботні катехизації для дітей, недільні для молоді, спільний відпочинок на морі, паломництво до Зарваниці. Чотири рази в році відбуваються парафіяльні реколекціцї, перед Різдвом, у Великому Пості, перед Різдвом Івана Хрестителя (парафіяльний відпуст) і на храмовий празник Успення Богородиці.
На майбутнє планується будівництво дзвіниці, та парафіяльного будинку.

Храм св. Арх. Михаїла с. Боянець
У часи підпілля Служби Божі відправлялись по домівках. Велику працю і допомогу для священиків надавали сестри Згромадження Св. Йосифа. Підпільними священиками на той час були: о. Мар’ян Чернега, ЧСВВ, о. Павло Дмуховський, ЧНІ, о. Юрій Янтух, ЧСВВ, о. Єронім Тимчук, ЧСВВ (заарештований у с. Боянець і вивезений у Сибір), о. Маркіян Савчин, ЧСВВ, о. Анатолій Байрак, ЧСВВ., а також о. Іван Ласько (одружений священик, парох с. Сокіл біля Желдеця), о. Семен Посіко (парох с. Туринка), о. Микола Костюк, студит.
Коли церква вийшла з підпілля 1988 року, богослужіння проводились під церквою до завершення ремонту храму.
У Боянці побудований парафіяльний будинок, дзвіниця. Провели ремонт храму.
При парафії діє недільна школа, відбувається катехизація молоді, дітей, підготовка до урочистого Св. Причастя. Є такі гуртки:  Апостольство молитви, вівтарна дружина, “Матері в молитві”.
Відбуваються щорічно передріздвяні і передвеликодні реколекції. Відпусти щороку відбуваються на парафії с. Боянець – Пресвятого Серця Христового і Непорочного Серця Марії.
Стараннями отця-пароха повернено з музею м. Львова чудотворний образ Серця Ісусового у 2005 р.
Парафіяни відбувають прощі у Зарваниці, Гошеві, Крехові, Закарпатті (Тячів, Боронява).
Урочисто відсвяткували 400-ліття Берестейської Унії, 2000-ліття християнства.

Храм Пресвятої Євхаристії с. Купичволя
У часі підпілля відправлялись Служби Божі по домівках. Велику працю і допомогу для священиків надавали сестри Згромадження Св. Йосифа. Підпільними священиками на той час були: о. Мар’ян Чернеча, ЧСВВ, о. Павло Дмуховський, ЧНІ, о. Юрій Янтух, ЧСВВ, о. Єронім Тимчук, ЧСВВ (заарештований у с. Боянець і вивезений у Сибір), о. Маркіан Савчин, ЧСВВ, о. Анатолій Байрак, ЧСВВ., а також о. Іван Ласько (парох с. Сокіл біля Желдеця), о. Семен Посіко (парох с. Туринка), о. Микола Костюк, студит.
Коли 1988 року церква вийшла з підпілля, богослужіння провадились колишньому дерев’яному костелі, оскільки церква згоріла 1944 року.
До відкриття церкви багато прислужились о. Мар’ян Чернеrа, ЧСВВ, о. Матей Гаврилів, ЧСВВ, о. Микола Костюк. На даний час душпастирює о. Володимир Валевський.
Був конфлікт з державною владою, міліцією. Оточували село, вивішували таблиці “В’їзд заборонено. Ящур!” Кілька місяців відбувалося це протистояння. У 1999 році  була побудована і освячена нова церква. Стараннями отця пароха, 2005 року повернено з музею м. Львова чудотворний образ Серця Ісусового.
При парафії діє недільна школа, Апостольство молитви, вівтарна дружина, “Матері в молитві”. Щорічно відбуваються передріздвяні і передвеликодні реколекції.

Храм Успення Пресвятої Богородиці смт Куликів
Церковне життя в Куликові розпочалося, ймовірно, з моменту виникнення поселення. На превеликий жаль, не збереглося жодних джерельних згадок про це, як і про найдавніші храми, які в XV ст. належали до Галицької, а з 1787 р. до Перемиської єпархії, згодом — до Львівської, на сьогоднішній час – Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ.
У давнину храми в селах та містах будували з дерева. Вони були недовговічними — їх часто нищив вогонь та ворожа навала. Нині в Куликові маємо два муровані храми — церкву Успення Пр. Богородиці та церкву Св. Дмитра Української Греко-католицької Церкви.
Найдавніша згадка про церкву Успення Пр. Богородиці, розташовану в центрі міста, відноситься до 1515 р. Згідно з актом візитації 1763 р., церква в тому році отримала привілей від королевича Якова Людвіга, а також до церкви були приєднані території “Монастиря великого і малого” після ліквідації 1744 р. жіночого монастиря василіянок, який існував тут у ХVІІ-ХVIII ст. У 1799 р. згоріла тодішня дерев’яна церква. Нову церкву з соснового дерева на дубових підвалинах збудeвали громадським коштом 1801 Р. Б. Церква була зведена на місці теперішньої школи. У 1898 р. посвячено наріжний камінь під нову муровану святиню, збудовану, ймовірно, за проектом Сильвестра Гавришкевича 1901 року. У 1906 р. проект іконостасу виконав Петро Герасимович.
У 1926-1927 роках церкву розмалювали відомі українські художники Павло Ковжун, Михайло Осінчук та Едуард Козак. У люкарнах барабану однієї з півден­них фасадних бань встанов­лено годинник. У північній вежі церкви розміщена дзвіниця. Наприкінці Другої світової війни церква була частково пошкоджена (погоріли бані). Добрим словом старожили парафії згадують о. Клюфаса, душпастиря в цих роках.  
Після псевдособору 1946 р., храм Успення Пресвятої Богородиці без згоди вірних було передано РПЦ, а храм св. Димитрія – закрито. Вірні, будучи греко-католиками, були змушені звертатись за душпастирськими поміччю до діючої церкви. Добрим словом згадують багатолітнього душпастиря тих часів о. В. Рудика.
Усвідомлюючи свою приналежність до УГКЦ,  вірні користали з можливості участі в Службі Божій та єднання із вселенською церквою через трансляції богослужінь “Радіо Ватикан”, користувалися церковною літературою, виданою греко-католицькою церквою до 1946 р та фотодруками, виданими у підпіллі. У традиціях своєї віри виховували дітей, тому як тільки виникла можливість виходу з підпілля одностайно оголосили, що є греко-католиками і повернули куликівські церкви до УГКЦ. Отець-парох Богдан Савчук підтримав громаду і також перейшов до УГКЦ.
Нині при парафії засновані і діють такі спільноти: молитовна група “Полум’я любові”; УМХ; Апостольство молитви.  
Неодноразово парафію відвідував Преосвященний Єпископ Сокальсько-Жовківської Єпархії Владика Михаїл Колтун. Єрейські свячення з рук Владики в парафіяльному храмі отримав о. Адріян Книш.
Ведеться фотоальбом життя парафії; громада часто запрошує хорові церковні колективи з Тернополя, Бродів, Червонограда, Дублян і ін. Уже чотири роки поспіль проводиться свято “Куликівська коляда”, доброю традицією якого є участь у ньому вертепів і хорів із навколишніх парафій. Збудовано капличку в честь Всіх святих української землі, придбано шопку. Парафіяни трудяться над будівництвом парафіяльного будинку та перекриттям даху храму. Ведуться зовнішні реставраційні роботи в церкві.
На даний час в парафії душпастирське служіння сповняє о. В. Коткевич.

Храм св. Димитрія смт Куликів
Церква Св. Дмитра розташована на Жовківському (колись Белзькому) передмісті. Перша дерев’яна церква на Белзькому пе­редмісті була збудована у 1709 р. коштом громади. Церква у 1721 р. отримала привілей від королевича Костянтина Собєського. У 1880 р. була зведена нова церква за проектом архітектора Сильвестра Гавришкевича, яку освятив митрополит Йосиф Сембратович. Церква згоріла в кінці XIX ст. У 1900 р. на її місці зведено новий мурований храм, очевидно, за проектом архітектора Василя Нагірного. Поруч з церквою збудо­вана стінна мурована дзвіниця. Після Другої світової війни церкву закрили. Повернули храм церковній громаді 1989 року.
У часи підпілля храм був закритий. На початку 90-х років о. Богдан Савчук повернув громаду вірних у лоно УГКЦ.
Парохами храму були: о. Гриньків, о. Ігор Городецький, о. Олександр Гатин-Лозинський та о. Михайло Колтун.
При церкві діє вівтарна дружина. Проводиться катехизація дітей, молоді. Вірні парафії відбувають прощі у Заглині, Зарваниці, Крехові і ін.
Парафіяни трудяться над будівництвом парафіяльного будинку та перекриттям даху храму.

Храм Покрови Пресвятої Богородиці с. Нова  Скварява
У селі Нова Скварява в часі підпілля діяла церква РПЦ.
Священиками служили о. Никофор Кордійсюк, о. Роман Коваль, а з 1985 р. служив о. Микола Горячем. Його стараннями було закінчено будову сьогоднішнього храму і освячено у 1989 році. Збудовано нову дзвіницю, придбаний новий іконостас, нову плащаницю.
З 1991 р. парафію очолює о. Іван Кобрин, який об’єднав село у греко-католицьку громаду.

Храм св. вмч. Димитрія с. Замочок
17 вересня 1991 року № 495 рішенням Львівського облвиконкому було зареєстровано релігійну громаду Української Греко-Католицької Церкви в с. Замочок Жовківського району Львівської області. Громада діє і до сьогодні. Храм, який використовує громада, побудований 1790 року стараннями о. Теодора Козакевича на кошти парафіян і є пам’яткою архітектури. У 1831 році церква горіла і була відновлена 1841 року.
У часи Радянського Союзу на парохії с. Замочок активно діяла підпільна УГКЦ, де душпастирював о. Юрій Янтух, ЧСВВ з 1952 року, після повернення з тюрми. Він збирав різні трави і тримав пасіку в родини Володимира і Ольги Клубiв на Задворі. Удень він займався бджолами, а вночі відправляв Літургію, уділяв Святі Тайни Хрещення, миропомазання та Подружжя. Відправи відбувалися на цвинтарі в каплиці, а також в домі Володимира Клуба. Активно помагали в служінні та співі Гадада Стефанія, Климко Анастасія та Гадада Катерина. Дуже часто їх запрошували на похорони, де вони самі служили парастас, а о. Юрій на цвинтарі запечатував гріб. Перед Великоднем до родини Клубів приходив “участковий” і запитував, чому в одній хаті так багато пасок. Але ніяких арештів не проводив. Вночі люди запроваджували священика по хатах, де збиралися люди до сповіді. На Богоявлення о. Юрій освячував в криниці господаря воду і з усього села приходили люди по йорданську воду.
До 1961 року в церкві служив о. декан Михайло Давидович, після смерті якого церква була закрита. У 1976 року люди відкрили церкву і самі відправляли молебні, акафісти та інші богослужіння. У 1979 році за стараннями Витрикуша Степана та Горлая Василя церкву відкрили. Парохію обслуговував о. Євген Медведик із сусіднього села Любеля. У 1984 на парохію надають о. Михайла Гнідця, за час служіння якого, в 1992 р. церква повертається в лоно УГКЦ без жодного поділу на конфесії. З 1995 по 2003 роки священиче служіння здійснює о. Ярослав Музика. З 2003 року Преосвященний Владика Михаїл Колтун призначає о. Ярослава Малиша.
У 2004 році на храмовий празник (8 листопада) Правлячий Архиєрей Кир Михаїл Колтун освячує новий престіл, проскомедійник та тетрапод. Наступні візитації єпископ здійснив на початку 2005 року та в 2010 році. В 2006 році на свято Благовіщення парохію відвідав з місією та молитвами о. Василь Вороновський (7-9 квітня).
Кожного року з різдвяною програмою величаво святкують кінець коляди за участю дорослого та дитячого вертепів. На Великодні свята біля церкви молодь та діти водять гаївки. Щороку парафіяни відбувають прощі до Зарваниці, Крехова, Заглини та ін. Під час Великого Посту в будинку Просвіти шкільна молодь ставить театралізовану Хресну Дорогу. Щоразу на парохіяльному рівні святкується свято Миколая, День матері та ін.
На даний час громада робить всі спроби, щоб зберегти давню святиню.

Храм св. Миколая с. Любеля
У 1831 році стараннями громади була збудована дерев’яна церква, в якій і нині відправляються богослужіння. У 1931 р. церква була відновлена і відремонтована. Коли УГКЦ перебувала в підпіллі, церква була відкрита, і служіння проводили священики РПЦ.
Також на парохії діяв жіночий монастир сестер служебниць, який 1946 р був ліквідований. Сестра Григорія винаймала хату на присілку Забрід, у якій відбувалися підпільні богослужіння. Приїжджали до села підпільні священики, це були переважно отці Василіани з жовківського монастиря оо. Василіан. В часи Радянського Союзу на парохії с. Любеля активно діяла підпільна УГКЦ. Священиче служіння у цей період здійснювали: о. Юрій Янтух, о. Віктор Батіг, о. Софрон Попадюк, о. Назарій Лех, о. Макарій, о. Всеволод Сокирко, о. Михайло та інші отці Василіяни. У 1989 р. вірні села вперше вийшли на цвинтарі відправили першу св. Літургію в греко-католицькому обряді. 1990 року рішенням Львівського облвиконкому було зареєстровано релігійну громаду Української Греко-Католицької Церкви в с. Любеля Жовківського району Львівської області.
Згодом Богослужіння відправлялися вже в храмі Св. Миколая. В 1992 р. за ініціативи громади УАПЦ, у день Воскресіння Христового (на Паску), громаду УГКЦ зачинили всередині церкви. Щоб вирішити цей конфлікт був викликаний наряд міліції, а також заступник голови райдержадміністрації.
З 1997 р. на парафії служили: о. Іван Михайлевський, о. Василь Корендій, о. Володимир Беркита.
У 2005 р. громада УГКЦ придбала парохіальний будинок (колишній монастир сс. Служебниць, який був ліквідований 1946 р.)

Храм Успення Пресвятої Богородиці с. Бесіди
Згідно з давнім описом у с. Бесіди було дві церкви. Монастир заснували близько 1667 р. монахи о. Філарет Служка і о. Теофан Осташевич. Добре збереглися оборонні вали з чотирьох сторін, а також дерев’яна церква з 1667 р., перебудована 1835 р. і відремонтована 1847 р. Біля церкви – дзвіниця з 1751 р. Монастирські келії і порохівня не збереглися. Зведений  храм був у 1667 році як частина греко-католицького. Відомо також, що від короля монастир отримав привілей на заснування друкарні. Ймовірно, цим королем був Ян Собеський, який володів навколишніми землями, а Жовква була однією з його найулюбленіших резиденцій.
Монастир був оточений валами та ровом, на валах (за давньоруськими традиціями фортифікації) стояли дерев’яні городні, на рогах – башти. Ані стіни, ані башти до наших днів не збереглися. Крім церкви, на території фортеці лишилася тільки оборонна надбрамна вежа-дзвіниця 1751 року.
За радянських часів храм був переданий Московському Патріархатові, коли ж 1989 року греко-католицька церква вийшла з підпіля, повстав спір за храм, справа дійшла до суду. Судовою постановою було вирішено віддати храм у користування обидвом громадам на правах винаймачів з почерговим служінням усіх богослужінь.  
Коли почалося підпільне служіння священиків, це були переважно отці Василіани, оскільки в м. Жовква був монастир оо. Василіан. З 1997 р. на парафії служили: о. Іван Михайлевський , о. Василь Корендій, з липня 2008 р. і по сьогоднішній час служить о. Володимир Беркита.
У 2009 році розпочалися відновлювальні роботи зовні і на території храму, які на даний час ще тривають.

Храм свв. Косми і Дам’яна с. Мокротин
Церкву в селі Мокротин Жовківського району збудовано 1890 року. З того часу в церкві служили греко-католицькі священики. У післявоєнний час, 1947 року влада заборонила служіння в церкві. У той час парохом села був священик Яків Мохнацький, який після закриття церкви 1947 року був ув’язнений. Після його ув’язнення до села періодично призначалися декілька священиків Православної церкви для служіння в селі. Однак, їхнє служіння не увічалося успіхом, оскільки люди масово відмовилися відвідувати Богослужіння. Такий стан парафії тривав понад півроку, згодом церкву закрили.
Після заборони служіння в церкві греко-католицьким священикам, святу Літургію і різні треби почали відправляти у приватних домах і таємно для широкого загалу людей. Оскільки в цей час почалися масові
переслідування священиків Української Греко-Католицької Церкви, діяльність підпільної церкви в селі була досить активною. По радіоприймачах люди слухали св. Літургію з Ватикану, організовували спільні молитви на вервиці, приватне читання Св. Письма, таємні відправи Св. Літургій у приватних помешканнях і сповіді хворих, уділення Св. Тайни Хрещення і Св. Тайни Подружжя. У Великодну П’ятницю освячували паски. У цей час у селі працювали священики – о. Матей Марцін (дідусь) – належав до Студійського уставу, для допомоги приходив молодий священик Сергій, пізніше в селі служив священик Теодор Яськів (Сотнар), згодом в селі служив священик Чеборик (Кабар). Окрім тих священиків ще часто приходили до села: Антоній Масюк, ЧСВВ, Юрій Янтух, ЧСВВ, Мар’ян Чернега, ЧСВВ.
У 1989 році з ініціативи мешканців села була відкрита Церква і дозволене служіння але тільки священику православної Церкви. Більша частина громади не згодилася з таким рішенням влади, тож для служіння запросили  священика Української Греко-Католицької Церкви, ним був священик Йосиф Холод (ЧСВВ). Всі ці події супроводжувалися значними конфліктами між селянами. На той час у храмі служив священик Православної Церкви, а громада, яка залишалася вірною Українській Греко-Католицькій Церкві відбувала свої Богослужіння на цвинтарі під хрестом.
У 1990 році громади об’єдналася. Духовним провідником парафії став о. Йосиф Холод (ЧСВВ). З того часу в парафії започатковане братство Апостольства Молитви, яке діє до нинішнього дня. З часу виходу церкви з підпілля сам храм був у дуже жалюгідному стані, фрески і розписи були знищені, купол завалений , а крилоси продані. За кілька років наполегливої праці, громада власними силами і коштами, під керівництвом п. Володимира Іванця повністю відновила споруду церкви. У селі також відновлено каплицю Св. Миколая на вулиці Відродження, побудовано каплицю в с. Поляни на місці старої церкви, яка була спалена 1942 року.
З 1991 по 2003 роки адміністратором храму був священик Іван Кончак. У парафію періодично запрошуються священики-місіонери для проведення духовних наук. Організовуються прощі до Чудотворних місць( Крехів, Заглина, Зарваниця, Гошів). Для згуртування молоді організовуються вечори релігійної пісні, туристично-пізнавальні поїздки.
У селі існує свій осередок Меморіалу, який вшановує пам’ять загиблих воїнів у боротьбі за волю України, де протягом цілого року періодично відправляється пам’ятна молитва і віче-Реквієм біля символічних могил.

Храм свв. апп. Петра і Павла с. Стара Скварява
У 1946-1988 роках церква була закрита радянською владою. Відправи вірних УГКЦ відбувалися в часі підпілля у приватних оселях.
Душпастирську місію  в часи підпілля і переслідування УГКЦ несли о. Антоній Масюк, ЧСВВ та інші ієромонахи ЧСВВ.
У 1988 р. на свято Архистратига Михаїла відкрили церкву. З 1991 р. парафію очолює о. Іван Кончак. У 1995 р. на свято апп. Петра і Павла відкрито новий храм, освячення якого здійснив Владика Василь Медвіт.
У селі є також римо-католицька громада, яка 1997 р. відкрила відреставрований костел.
На парафії діє братство “Апостольства молитви”. Ведуться реставраційні роботи по збереженні древнього дерев’яного храму та його іконостасу.

Храм Преп. Параскевії Тарнавської с. Туринка
У часі підпілля душпастирську діяльність провадили отці ЧСВВ, а також священик о. Семен Посіко.
o. Іван Мостівський перевів усю громаду села в лоно УГКЦ.
У храмі є чудотворна ікона Спасителя, частинка Хреста Господнього. Збудовано плебанію, відремонтовано храм, відреставровано каплицю на хуторі Сернівка. На честь 2000-ліття Різдва Христового збудовано нову каплицю.
При парафії діє братство “Апостольства молитви” і вівтарна дружина.
Кожного року відбуваються духовні реколекції, особливо перед відпустом у свято Пресвятої Євхаристії.
Парафіяни відбувають прощі до Крехова, Боянця, Зарваниці, Гошева і Заглини.
З 1993 р. парохом с. Туринка є о. Михайло Кормило.

Храм Покрови Пресвятої Богородиці с. В’язова
Церква Покрови Пресвятої Богородиці с. В’язова була закрита владою у 1959-1989 роках. За цей час підпільно в домівках душпастирську опіку провадили о. Савчин, о. Тимчук, о. Юрій Янтух, о. Володимир Палчинський, о. Розумійко, о. Панчишин, о. Теодозій Янків, о. Василь Мендрунь, о. Йосиф Будай, о. Назарій Лех, о. Михайло Гаврилів, о. Володимир, о. Всеволод Сокирко, , о. Андрій Явдощак, о. Софрон Попадюк та інші отці Василіяни.
У 1990 р., з січня по жовтень служіння велося священиками РПЦ о. Степаном Хоминим і о. Михайлом Гнідцем. А 21 вересня 1990 р. при підтримці отця декана Івана зі с. Туринка, спільно з громадою була відправлена перша св. Літургія в греко-католицькому обряді.
У 1994-1995 роках у с. В’язова, між хуторами Гаєм і Загостанцем була побудована каплиця на честь Зіслання Святого Духа, яку освятив о. Іван (прізвище невідоме), ЧСВВ, і в якій щорічно відбувається відпустові богослужіння.
У 1995-1997 роках на парафії служив о. Ярослав Музика. В 1997 – о. Ігор Паламар. У 1997–2003 роках – о. Михайло Ткачів, який разом з громадою започаткував будову нового храму в центрі села В’язова. Освячення наріжного каменя під забудову нової церкви і встановлення місійного хреста відбулося 7 квітня 1999 р. У цьому ж році й залили фундамент під церкву.
У 2003–2004 роках служив о. Михайло Микита; 2004–2005 роки – о. Богдан Мурований; з 2005 р. – о. Микола Віновський. У 2007 році відновлено старовинну церкву св. Покрови.

Храм Успення Пресвятої Богородиці с. Пили
Священики УГКЦ проводили Богослужіння у храмі Успіння Пресвятої Богородиці с. Пили до закриття церкви 1976 року.
Історія села пригадує, що з 1946 р. у церкві служив о. Олександр Пулик. Він мав дві парафії: Добросин і Пили, і коли 1976 р. церкву на Пилах закрили, то отець служив тільки в Добросині, де незадовго (10 листопада 1976 р.) помер.
Церква в с. Пили була закрита з 1976 по 1989 роки. Парафіяни ходили до церкви в с. Добросин, де священиком був о. Ігор Когут (на той час священик РПЦ). З 1989 р., коли громада домоглася відкриття церкви служіння провадив о. Ігор Когут. У 1991 р. священик разом із парафіянами повернулися в лоно греко-католицької Церкви.
У 1995–2003 роках у храмі служив о. Ігор Паламар, у 2004 р. – о. Володимир Коткевич, у 2004–2005 – о. Петро Звір. З 2005 р. – о. Микола Віновський.
Cтараннями о. Ігоря Паламара і громади була збудована нова дзвіниця. Стара дзвіниця є пам’яткою архітектури. Провели роботи на зовнішньому фасаді церкви, демонтували старий купол і встановили новий.

Слово Боже на щодень

Читання Катехизму УГКЦ