build professional website
build professional website
build professional website

Пошук по сайту

Медіа Партнери

 

Пам'ятник Митрополиту Андрею Шептицькому встановлено у Червонограді

 …Я поставив тебе знаком для Ізраїлевого дому. [Єз. 12:6]

На кожного, хто приходить у цей світ, Творець покладає особливі надії та сподівання, кожен має своє винятково особисте призначення. Відповідно до цього призначення Святий Дух уділяє кожному індивідуальні дари і харизми «як кому хоче» [див. 1 Кор. 12:8-11]. Тож найбільша правда та найвище мистецтво людського земного життя криється в тому, щоби вчасно розпізнати та усвідомити своє покликання і мати час якомога повніше його реалізувати у світі, принісши плід гідний спасіння й життя вічного з Богом і в Бозі.

Не відаємо ми, коли Андрей Шептицький людським розумом усвідомив своє призначення, проте душею він відчув той заклик Божий з найменших літ. Ще будучи дитиною, він у дивний спосіб (і саме в цьому ключ розгадки його геніальності) почув голос Господа і за Божим покликом вже тоді ствердив, що хоче стати священиком. Дорослі чомусь вважали це виявом бурхливої дитячої фантазії – і глибоко помилялись, бо вже тоді уста малої дитини промовляли величну Божу істину. Маючи неповних 23 роки, за Божим покликом, він полишає цей впоєний юнацьким оптимізмом барвистий світ і вибирає кращу частку, «яка не відніметься від нього» [див. Лк. 10:42], – чернечу рясу. Його невластиве для юнацького, а особливо дитячого, віку поступування є незбагненним для людської логіки феноменом, який, проте, є певною ознакою, що уже від народження Господь «поставив його знаком Дому Українського». До останнього віддиху земного життя він міцно і з гідністю тримав пастирський жезл, сумлінно сповняючи свої обов’язки, або, краще сказати, щомиті живучи своїм великим покликанням від Господа.

Промислом Божим, подібно як пророк Єзекиїл для старозавітного народу жидівського, Андрей Шептицький був покликаний і поставлений як знак єдності та християнської духовності для нації української. Ще за свого земного життя Владика став дієвим знаком-символом для всіх українців як Заходу, так і Сходу, як греко-католиків, так і православних – усіх, хто мав чисте серце та палав любов’ю до своєї уярмленої Батьківщини. Ним він має залишатись і надалі, впродовж усього подальшого буття українського народу.

Майже півстоліття московський окупант робив усе можливе і неможливе, аби назавжди витерти зі свідомості нації цей символ української християнської ідентичності. Навіть у наші часи незалежної України – чи то за совєтською інерцією, а чи з власних злих переконань – час від часу з’являються поодинокі «тітушки» (чи, як їх в часи Шептицького називали, «хруні»), що «до останнього» чинять опір поверненню до свого народу та прославі Митрополита Андрея Шептицького. Цьому дивачному (дивакуватому) феномену є декілька причин, але однією з вагоміших, мабуть, є те, що у порівнянні з праведним Андреєм кожен, хто не живе за правдою, чинить несправедливість, наче гниль на блискучо-білому снігу, виглядає злочинцем. Адже, з одного боку, гідно здіймається постать графа, інтелектуала, спадкоємця велетенських родинних статків, який, однак, усе до найменшої дрібки, ба більше – навіть усе своє життя, безоглядно віддав на служіння ближньому, а з іншого – наче черви, плазують новітні скоробагатьки, псевдопатріоти та псевдовіруючі, іншими словами, псевдоеліта, які за солодкими патріотичними та побожними фразами до останньої полатаної свитини оббирають цього ж ближнього, якому зголосились служити. Нерозумні мають очі – і не бачать, мають вуха – і не чують: бо нині хіба немає людини, яка б не чула притч про багача і Лазаря [Лк. 16:19-31] чи про багача, в якого щедро зародила нива [Лк. 12:16-21].

Та все ж недолугі та даремні потуги недругів, бо, як ще дві тисячі літ тому ствердив найавторитетніший фарисей і вчитель Закону Гамалиїл, «всяку раду чи справу», якщо вона від Бога, не зможе ніхто спинити чи зруйнувати і краще відступитись «щоб випадком не стати і вам Богоборцями!» [Дії 5:34-39].

Хай дещо запізніло, але все ж на Львівщині місцевість за місцевістю долучається до направду Божої справи прослави праведника і пізнання духовної спадщини Митрополита Андрея Шептицького. Цього разу, в суботу 4 листопада, символ присутності Митрополита Андрея у своєму місті, а найголовніше – в душах мешканців, встановив Червоноград-Кристинопіль.

За участі громади міста, численних делегацій, духовенства і монашества на подвір’ї монастиря святого Юра отців-василіян Митрополит і Архиєпископ Львівський Ігор (Возняк) освятив пам’ятник – погруддя праведному Андрею Шептицькому. Автор скульптури – мистець Тарас Король, який виконав також меморіальну таблицю Митрополитові Шептицькому, встановлену і посвячену наприкінці минулого року у Великих Мостах (у Мостах Тарас працював у співавторстві з батьком Миколою Королем). Варто зазначити, що скульптура витесана напрочуд майстерно. Митрополит у чернечому габіті (яким, до речі, праведний Андрей дорожив до останніх днів свого життя), з простим хрестом на грудях, що, подібно до пам’ятника у Львові, максимально зближує глядача з постаттю Владики. Замислене, навіть дещо стривожене обличчя і проникливий погляд, звернений у майбуття, немовби запитує нас: «дітоньки, а чи сильна ваша віра в Господа-Бога, Творця нашого? а чи любите свій рідний край, як  до болю любив його я? а що робите для піднесення його із великого упадку минулих жорстоких десятиліть?»

Історія червоноградського пам’ятника цікава тим, що максимальний внесок на його спорудження жертвувала пані Наталія Щепан. В її сім’ї сталося велике лихо – раптово помер чоловік, о. Андрій. Попри те, що в опіці вдови залишилось троє осиротілих дітей, п. Наталя, порадившись з дітьми, сімейні заощадження передала на потреби монастиря в пам’ять про чоловіка і батька. Переосмислюючи цей вчинок осиротілої родини, на відкритті пам’ятного знаку п. Ореслава Хомик, голова Союзу Українок України зазначила: «Знаковим є те, що у цей фінансово сутужний для кожного час, коли коштів бракує як в сім’ї п. Наталії, так і монастир потребує чималих вкладень для вирішення господарських і побутових проблем, все ж дивовижним чином цей внесок в пам’ять про священика Андрія став основою спорудження саме пам’ятника Митрополиту Андрею».

Ми певні того, що Господь зарахував їй і її родині це у праведність, а для нас усіх цей випадок є черговим свідченням того, що український народ багатий на щирих та жертовних людей. Завдяки саме таким людям ми, майже п’ять з половиною століть не маючи власної держави, пошматовані і перебуваючи під найрізноманітнішими окупаціями, все ж вистояли як нація і зберегли віру в Бога, відчуття правди та прагнення справедливості.

Цікавинкою свята стало також те, що делегація Яворівського району привезла саджанці із родинного села Митрополита Андрея – Прилбичів, які усією святочною громадою висадили неподалік храму. Від яворівців вітальне слово виголосила активна учасниця багатьох заходів, що їх проводить Громадська рада «Святий Юр», учениця 11 класу Прилбицької загальноосвітньої школи Юлія Шевчик.

Як уже стало традицією, Свято української молоді в Червонограді включало багато різнопланових заходів. Початок святкуванням поклала Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор. А далі, після освячення пам’ятника і висадження дерев, відбулися змагання чотирьох дитячих команд з міні-футболу на кубок Митрополита Андрея, відтак виставка, присвячена Андрею Шептицькому, молодіжна науково-практична конференція під гаслом «Андрей Шептицький – це Україна: будівничий, князь, лідер!», а також пісенний фестиваль під гаслом «Голос Руси-України». А на завершення кожен учасник цього дійства і той, хто долучився до його організації та проведення, був нагороджений дипломами, грамотами та подяками Громадської ради «Святий Юр».

Свято молоді і свято Слуги Божого в Червонограді завершилось, проте ера Андрея Шептицького продовжується. Тепер уже справою честі місцевих громад повинна стати справа вшанування та встановлення пам’ятних знаків, меморіальних таблиць, пам’ятників в усіх райцентрах, містечках і багатьох селах Львівщини, Галичини та й інших регіонів України. Ці знаки-символи потрібні не Шептитицькому, але найперше нам, спадкоємцям його велетенського духовного скарбу, бо знаки ці є повсякчасною пригадкою про той досконалий особистий приклад, за яким маємо жити, творити й нагромаджувати правдивий нетлінний скарб, з яким і перейдемо до життя вічного.

 Інформацію подав Зенон Боровець

Молитва з Архиєреєм