build professional website
build professional website
build professional website

Пошук по сайту

Медіа Партнери

 

Для щастя людині багато не потрібно. Піша проща із Маркополя до Зарваниці

Саме із такою вірою 7 серпня 2017 року прочани парафії Різдва Пресвятої Богородиці, з іконою Матері Божої Вознесеньської, що знаходиться в селі Маркопіль, вирушили у пішу ходу до Зарваниці. Це паломництво було жертвуване: за мир і спокій в Україні, за Божий захист для нашого війська і за прославу Чудотворної ікони Божої Матері Вознесенської у Маркополі. У прощі взяли участь 40 паломників, яких супроводжув місцевий парох - організатор цієї прощі, невтомний трудівник Божого слова, отець Василь Гершон.

СВІТЛИНИ

Хода розпочалась із Божественої літургії. Стоячи на колінах перед іконою Матері Божої  Вознесенської, кожен прочанин просив у своїх молитвах  сили і витримки пройти щасливо цих непростих 110 кілометрів до Зарваниці. Нікого не лякало, що надворі  вже котру годину йшов безперестанно дощ, та й синоптики кращої погоди не передбачали.

Із незламною вірою ми виходимо із храму, отець Василь передає ікону Матері Божої Вознесенської у руки прочан, щоб кожен зміг пронести її попереду паломницької колони. Також поряд з іконою несемо синьо-жовтий прапор нашої неньки України. Незважаючи на дощ, крок за кроком пройшла вже не одна година. Пронизуючий холодний вітер обвіває кожного прочанина, намокло взуття (а дехто йде просто босий), але ніхто не скаржиться, йде зі щирою, теплою молитвою і піснями до Матінки Божої. Під вечір ми дістаємося до села Озерна, де нас прихистило подвір’я привітної пані Ольги, яка теж на наступний день приєдналася до нашої паломницької ходи.  Отець Василь  разом із Андрієм Михайловичем зготували на вогні у казанку дуже смачний куліш (зроду ще такого смачного не куштували!). У цю холодну й мокру ніч нас зігріли стіни спортзалу місцевої школи, директором якої є Лариса Григорівна.

Наступний день ми розпочинаємо із Служби Божої у затишній і красивій шкільній капличці. І знову крок за кроком ми продовжуємо наше паломництво, проте ці кроки даються нам вже важче. Поруч із нами їде шкільний автобус, ніби спокушаючи нас сісти і за якусь одну годинку доїхати до Зарваниці. Але упродовж цих трьох днів ходи ніхто на цю спокусу не піддався. Крім того, в цей день уже нам усміхалося сонце, навідміно від попереднього. Пройшовши 35 кілометрів, ми розставили палатки неподалік села Ішків. Втомлені але щасливі, із мозолями та загорілі, проте  сну ніхто не піддався. Ми грілися біля вогню, милувалися сходом місяця, смакували чаєм із пахучих трав, співали релігійних пісень, молились і дякували Богу за його підтримку упродовж дня. Після благословення отця і заспівавши гімн, близько 12 години ночі йдем відпочивати у затишні палатки.

Перші кроки на світанку третього дня даються важко, але ні від кого не чути нарікання на біль чи втому, усі у піднесеному настрої! Очі горять надією на скоре і щасливе прибуття до святого місця. Ти йдеш, біль пронизує кожен крок, але із кожним цим болючим кроком починаєш з сильнішою вірою молитися до Богородиці. Молитва додає сили і дає змогу усвідомити важливість офіри, яку несе у душі кожен прочанин. Саме у ці хвили нас найбільше підтримував отець Василь своєю невтомною вірою, сильною ходою, енергією, яка ніби розповсюджувалась на кожного, а головне - щирою молитвою!

І ось останній підйом, останнє село Вишнівчик, остання зупинка перед зустріччю з іконою Матері Божої Зарваницької. Ти вдивляєшся у даль, у зелень лісів, і так хочеш побачити золоті куполи собору, але їх ще не видно… Встаєш, збираєш усі сили в кулак і йдеш…І ось найважливіша мить – ти втомлений але повний віри поглядом помічаєш куполи собору Матері Божої Зарваницької. Сльози. Але сльози радості!!! Емоції, які переповнювали кожного із нас, коли ми входили у село і наближалися до храму, словами не можливо передати!

Під час перебування у храмі, за щирою молитвою біля ікони Матінки Божої Зарваницької, час ніби зупинився і ми й не зауважили, що вже пройшло більше ніж чотири години!!!

А дальше було купання у водах купелі святої Анни, розкладання палаток, Хресна дорога у вечірніх сутінках, молитва за загиблими воїнами, насичення душі атмосферою святого місця…

Останній день прощі розпочався із прощальної Служби Божої у парафіяльному храмі та подячної молитви.

Ти переступив поріг храму, ти сідаєш в автобус, проїжджаєш тими місцями де йшли твої ноги, згадуєш кожен свій крок, не віриш що ти це зміг пройти, в душі щось аж тьохкає, вдивляєшся у даль і думаєш: «До зустрічі, Матінко Божа, наступного року!!!»

Учасниця прощі Рудак Марія Іванівна.

Молитва з Архиєреєм