Пошук по сайту

Урочистість присвячена о. Миколаю Землинському

У храмі «Введення у Храм Пресвятої Богородиці» села Старий Яричів, Кам’янко-Бузького району, відбулася урочиста подія, присвячена 110-ій річниці з дня народження о. Миколая Землинського, який з 1927 по 1944 рр. був парохом у цій церкві, а також деканом Яричівським.

Отець Василь Коваль, котрий зараз є настоятелем храму, запросив велику родину о. Миколая, щоби у спільній молитві з парафіянами згадати про цю непересічну постать. Після Літургії о. Василь розказав усім присутнім про нелегку долю і життєвий сподвижницький шлях о. Миколая.


Отець Миколай Землинський народився 18 вересня 1900 року в селі Лагодів (тепер Перемишлянського району на Львівщині) в родині заможних селян, великих патріотів свого народу. В 17-річному віці став стрільцем Української Галицької Армії. В часі боїв на Східній Україні, біля Староконстянтинова, захворів на тиф. Повернувшись додому, вступив до Духовної семінарії у Львові, після закінчення якої в 1926 році одружився з Софією, донькою пароха с. Печенія, Перемишлянського району о. Олексія Ганаса (1875-1941). В 1927 році був висвячений на священика. Спочатку був сотрудником, а потім парохом у с. Старий Яричів.
Заохочуючи людей до християнського життя, о. Миколай усілякими способами старався урізноманітнювати релігійне життя. Він проводив реколекції, релігійні науки, місії. Дуже популярними у його парафії були маївки і червнівки (молебні до Матері Божої і Ісуса Христа). Прагнув, щоб усі вірні брали активну участь у церковних заходах. «Спільна молитва найбільше радує Бога», - часто говорив він.
Отець Миколай Землинський провадив Апостольство молитви, з його ініціативи було побудовано Народний Дім, працювала читальня товариства «Просвіта». Багато сил і часу витрачав на підвищення культурного розвитку селян, а також поліпшення їхнього матеріального добробуту. Був активним членом товариств «Сільський господар», Маслосоюз, Центросоюз. Підняв у селі рівень садівництва.
Отця Миколая висунули послом від української інтелігенції до польського сейму. Він швидко здобув авторитет серед депутатів. Родина отця пам’ятає про досить неординарний випадок, коли один зі старших посадовців сейму закликав о. Землинського до кабінету і сказав: «Я знаю, що ви – українець, дуже шаную вас і хочу подарувати вам одну річ, яка для мене, як для поляка аж такої цінності не має, а для вас, певно, буде дорога», - і вручив йому при цьому автопортрет Тараса Шевченка з власноручним підписом поета.
У 1936 році о. Землинський був нагороджений крилошанськими відзнаками і призначений деканом Яричівським. Перші переслідування нашої Церкви почалися з приходом більшовиків («перших москалів»). У 1939 році нова влада вигнала багатодітну родину о. Миколи з плебанії просто на вулицю. Завдяки допомозі доброго парафіянина Івана Когута сім’я отця отримала притулок. Тільки після приходу німців вони змогли повернутися до свого помешкання.
Під час голоду 1942 року о. Миколай Землинський організував разом зі своїми парафіянами невеликі валки фірами на Волинь, звідки привезли зерно, картоплю та інші продукти. Це була велика підмога для найбідніших родин.
Користуючись добрими знанням німецької мови і досить толерантним ставленням німців до священників, він намагався якомога більше врятувати людей від вивезення до Німеччини. Отець Миколай допомагав також багатьом єврейським родинам, яких переховував від німців у церковній цегельні та власних господарських приміщеннях. Ще з довоєнних років підтримував постійний зв’язок з отцями Василіанами у Львові, яким у важкі воєнні роки регулярно привозив продукти.
У 1944 році о. Миколай був змушений перебратися з родиною на парафію у с. Великі Підліски через бомбардування і пожежу, яка знищила всі господарські будівлі плебанії у Старому Яричеві. Багато хто із знайомих священників виїжджали разом з родинами на Захід. Пропонували і родині Землинських також втікати перед комуністичною навалою. Та о. Миколай ніколи не відчував у своїх діях «зерна неправди за собою», і тому вирішив залишитися. З наближенням сумнозвісного 1946 року наша Церква зазнавала щораз більше утисків та переслідувань. На псевдособорі о. Землинський, як і багато інших священників, свою мовчазну незгоду виявив тим, що не голосував за його рішення. Після цього о. Миколай вперто не згадував під час Богослужінь московську ієрархію. Здавалося, що влада цього не зауважує, та згодом виявилося, що більшість священників за такі дії невдовзі були заарештовані. 10 січня 1950 року заарештували і о. Миколая, засудивши його на 25 років ув’язнення суворого режиму. Утримували його у Мордовських таборах посиленого режиму для політв’язнів. Там він зустрівся з Митрополитом Йосифом Сліпим, посповідався у нього і відкликав своє «православ’я».
Всевишній допоміг йому вижити у надзвичайно тяжких умовах Потьми, де спочатку працював на лісоповалі, а згодом – на складі. Часто хворів, і навіть звістка про звільнення застала його у табірному лазареті.
Отець Миколай Землинський був звільнений за амністією у кінці травня 1956 року. Повернувся до родини, яка проживала у невеликому помешканні у Львові. Відмовився від офіційного православного душпастирювання, та підпільно виконував свої священичі обов’язки.
Помер 2 травня 1962 року. На похорон, який був дуже велелюдний, з’їхалося багато колишніх парафіян отця. Багато ще дотепер пам’ятають про геройський, як на ті часи, вчинок о. Ярослава Тихого, який зустрів скорботну громаду біля брами Личаківського цвинтаря і урочисто відправив похорон, хоч добре знав про пильне око КДБ.
Вже після здобуття Україною незалежності о. Микола Землинський «За заслуги в національно-визвольній боротьбі, в утвердженні та розбудові української держави» був нагороджений почесною відзнакою «Хрестом звитяги».
Небагато вже залишилося в живих парафіян, які ще пам’ятали свого колишнього душпастиря: когось він хрестив, комусь давав шлюб, а когось навчав у школі Слова Божого. Діти, внуки і правнуки отця (а їх приїхало понад тридцять осіб) були приємно вражені тим, як гарно виглядає зараз церква, в якій колись правив засновник їхнього роду.

Подав о. Василь Коваль

Офіційний медіаресурс
Сокальсько-Жовківської Єпархії УГКЦ
©2009–2023

Правлячий Єпископ: Кир Михаїл (Колтун)
Єпископ-помічник: Кир Петро (Лоза)

Контакти:
Адреса: 80300, м. Жовква, вул. Львівська, 7а
Телефон: 61-336