Парафіяни з Підкамінського деканату здійснили пішу прощу до Зарваниці

Деталі

Створено: П'ятниця, 14 серпня 2015, 08:56

3 – 6 серпня тривала піша проща парафіян сіл Кутище, Яснище і Паликорови Підкамінського деканату до Зарваниці з молитовним наміренням «за мир і єдність в Україні».

В паломництві взяли участь тридцять людей. Організував прощу о. Василь Гершон, настоятель парафій. Йшли люди різних поколінь: студентського, а часом і школярського віку, старші люди, а також і похилого. Більшість із них ішли досить бадьоро, незважаючи ні на що. Наймолодший прочанин мав вісім років, найстарші понад шістдесят. Колону супроводжував автомобіль.

В кожної людини було своє намірення молитви під час прощі. Але спільно всі молилися за мир і єдність в Україні, за мудрість, порядність, патріотизм та професійність нашої влади, за мужність для нашого війська та правоохоронних органів, за терпеливість та небайдужість українців.

Піша проща мала протяжність 120 км. Перший день – пройшли Кутище - Озерна, це 46 кілометрів, робили перерву на обід та молитву, а також невеличкі п’ятихвилинні перевали. Протягом дня сонце припікало, температура була до +30. Проте втома відчулася під вечір. Багатьох вже досить сильно натиснуло/натерло/нагризло взуття. Ми осіли поблизу озера, розставили намети. Потім відбулась спільна молитва, Свята Літургія, подяка Богу за чудовий перший день прощі. Кожен міг прийняти Святе Причастя і посповідатися. Вечір закінчився поїданням кулішу, приготованим на вогні.

Другий день розпочався з спільної молитви і сніданку. Усі набралися нових сил. Піша хода понад тридцять кілометрів була наповнена молитвами, духовною бесідою, випробуваннями. Це була перевірка на нашу витривалість як духовну, так і фізичну.

Третій день - ранковий підйом, молитва, сніданок, ніби усі мали обмаль сил, але вирушили бо усіх чекала - Зарваниця. Всі у важку літню спеку йшли цього дня, розуміючи, що ось вже незабаром, ми всі разом ввійдемо в Зарваницю, а це те для чого ми провели ці три дні, у дорозі, щоб щось віддати Богові із нашого щоденного життя, тобто наші вигоди, комфорт, прохолодну домівку, напевно наші мобільні телефони, які були давно розряджені, але про них ми вже давно забули. Близько 15-ї години, ми були вже на місці. Для кожного паломника нашої маленької прощі, такий досвід пішої ходи був першим в житті. Всю ейфорію і щастя кожного, не дивлячись навіть на втому, важко передати словами. Це було щось неймовірне.

Під вечір, коли ми вже освоїлись, розставили намети, попили святої води, на нас чекала ікона Матері Божої Зарваницької в парафіяльній церкві, біля якої ми усі молилися Акафіст, опісля Хресну дорогу на хресному ході.

Ніч проведена в Зарваниці була останнім кроком нашої ходи. Всі були наповнені щирим задоволенням і все через свою силу волі, яка не давала зійти з шляху. Наступного ранку, ми відправились в парафіяльну церкву на Службу Божу, де молилися до Матері Божої Зарваницької. Кожен просив того, заради чого прийшов до Неї. Також ми усі дякували Їй за те, що дала нам сили і наснаги дійти.

З часом забувається біль і залишається лише теплий спомин про щиру молитву і дружність людей, які йшли пліч-о-пліч з тобою 120 км., які допомагали слабшим, обробляли рани, підставляли плече для опри, готували їсти, щоб наші серця наверталися до Бога. Усі стали великою дружньою родиною і чекають наступного року, щоб знову звершити цей подвиг.

Повідомила Оля Хороша