Пошук по сайту

Сокальський деканат

Катедральний храм свв. апп. Петра і Павла м. Сокаль
У кінці ХІХ - поч. ХХ ст. було заплановано побудувати церкву, яка б вміщувала велику кількість парафіян. Новим храмом для міста мав стати храм Верховних Апостолів Петра і Павла. Побудувати собор запропонував сотрудник о. Олександр Зубрицький (1878-1887). Ідею побудови нової церкви підхопили міщани і парох о. Миколай Роздільський (1879-1896). З приходом до Сокаля пароха о. Ореста Чеховича (1898-1902) придбано землю на вулиці Львівській (тепер вул. митр. А. Шептицького) у Василя Боярського, Терези Хмельовської і Пелагії Уласевич за 15 тис. крон. План церкви розробив львівський архітектор В. Нагірний. За проектом храм мав бути однокупольним, який планували посвятити у празник Зіслання Святого Духа. Але раптово помер о. Орест Чехович, тому його справу продовжували сотрудник о. Микола Кишакевич разом із о. Василієм Левицьким до 1905 року.
Весною 1904 року стараннями о. Василя Левицького вирішено змінити проект на більш велику церкву. Проект теперішнього храму Свв. Апп. Петра і Павла, архітектор В. Нагірний віднайшов у Марселі (Франція) і переробив його за візантійським обрядом.
1 червня 1904 року офіційно приступили до копання фундаментів, яке тривало аж 14 днів. Оскільки площа навколо церкви виявилася замалою, було вирішено придбати ще землі у Степана Хмари за 7200 крон.
2 липня 1904 року в день Свв. Апп. Петра і Павла відбулося посвячення наріжного каменя, яке здійснив о. митрат Василь Левицький, а проповідь виголосив о. Степан Сапрун, парох із с. Стенятин.
У кінці 1905 року було зведено мури церкви. Будівельні матеріали безкоштовно звозили селяни з Ількович, Скоморох, Горбкова, Завишня, Поториці, Конотіп і Теляжа. Залізну баню і всі три хрести зробив Іван Комарчевський, частину дерев’яної бані -  Антін Шалєр, міддю покрив куполи Йосиф Полєр, двері і вікна виготовив Ілля Багрій. Усі майстри – міщани Сокаля. Коли дійшло до позолочення хрестів, чимало міщанок віддали на це золоті дукати зі своїх намист. 26 червня 1906 року відбулося посвячення головного хреста на великому куполі, 3 листопада 1907 року посвячено два інших хрести на двох менших куполах.
Довжина церкви Свв. Апп. Петра і Павла становить 52 метри, ширина – 26 метрів, а висота – 46 метрів.
Особистим розпорядженням з 1909 року, Франц-Йосиф І дозволив назвати храм іменням Свв. Апп. Петра і Павла.
З весни 1909 року розпочалися внутрішні роботи у церкві. Краківська фірма “Каден” встановила камінну підлогу. Головний престіл  виготовив Яким Муха, кивот – різьбяр Рінке, два бічні престоли – Євген Сьмішко, хори – Ілля Багрій і Олександр Левицький. Образи на бічних престолах Матері Божої з дитятком Ісусом на руках і Розп’яття Спасителя малював художник П. Скруток з Перемишля.  
Вхід до церкви прикрасили чотири мармурові колони з фігурами Свв. Апп. Петра і Павла, а зверху встановили фігуру Христа-Спасителя. Ці роботи виконав скульптор Григорій Кузневич.
Того ж року впорядковано площу перед церквою і звели мармурові сходи. У цей час добудували притвор з трьома дверима, а всередині встановили ще два бічні престоли: Найсолодшому Серцю Спасителя і Св. Миколаю. Два образи (Святого Миколая і Найсолодшого Серця Спасителя) виконав художник зі Львова П. Зінькевич.
Весь кошторис побудови церкви Свв. Апп. Петра і Павла на 1909 рік становть 240 тисяч крон. Повітова рада виділила для будівництва 3 тисячі крон, громадські організації – 600 крон. Австрійський цісар Франц-Йосиф офірував на спорудження храму 4 тисячі крон. Значну суму – 39 тисяч крон внесли парафіяни. Ще більшу – 55 305 крон – Рада християнська м. Сокаля. У місті не було жодної родини, яка б не зробила пожертви на будівництво церкви. Та цих грошей теж не вистарчило, тому 30 тисяч крон довелось позичити в банку.
З нагоди побудови церкви вмонтовано мармурову плиту, на якій золотими буквами зроблено напис з іменами всіх, хто спричинився до будівництва храму.
При будівництві церкви Свв. Апп. Петра і Павла помічниками о. Василя Левицького були члени церковного комітету: Теодор Караван, Михайло Ганіткевич, Яким Лихограй, Антін Книш, Петро Гуз, Микола Караван, Іван Радванецький, Іван Онишко, Іван і Петро Хомицькі, Іван Кліщ, Олександр Базилевич.
Перед посвяченням, 29 травня 1909 року відбулося торжественне перенесення образу Св. Ап. Петра від оо. Василіян у Кристинополі до новозбудованої церкви в Сокалі. Образ Св. Ап. Петра подарував Святіший Отець Пій Х і 13 липня 1909 р. видав грамоту для церкви з письмовим підтвердженням Апостольського благословення уділення цьому престолові повного відпусту за душі терплячі в чистилищі на вічні часи. На даний час вона втрачена. Коли цей образ внесли до церкви, старенький священик Тома Шумило відслужив акафіст до Верховних Апостолів Петра і Павла. Після обіду, о 17 годині вперше величаво вдарили дзвони, вітаючи Преосвященного Константина Чеховича, о. митрата Мирона Подолинського і о. Олександра Зубрицького. Увечері, о 19 годині парох із с. Скоморох о. Михаїл Миколаєвич відслужив першу Вечірню. З нагоди посвячення церкви крім духовенства з деканату приїхали майже всі священики, які перед тим були у Сокалі парохами чи сотрудниками.
Урочисте посвячення церкви розпочалося 30 травня 1909 року о 7.30 ранку. Зі всіх вулиць міста і навколишніх сіл до новозбудованої церкви спішили процесії. Парохіяни і гості міста заповнили весь новозбудований храм. Після посвячення престолу і церкви Преосвященнішим Константином розпочалася Архієрейська Літургія, яку разом із владикою Константином співслужили о. митрат Василь Левицький і о. митрат Мирон Подолинський. Після Євангелії проповідь виголосив ігумен оо. Василіан у Кристинополі о. Онуфрій (Теодор) Бурдяк, ЧСВВ. Після Заамвонної молитви проповідь виголосив єпископ Константин Чехович. Владика зробив наголос на обряді посвячення церкви, закликав вірних до любові, до Бога, до Церкви, до народу. Безпосередньо після Архиєрейської Літургії відправили Вечірню із Суплікацією, а на завершення Його Преосвященство Константин уділив усім вірним Апостольське благословення.
Святкове богослужіння і посвячення святого храму співав Сокальський церковний хор під керівництвом диригента хору Якова Кнейчука.
Єпископ Константин Чехович одразу після єрейських свячень призначив сотрудником нововисвяченого о. Івана Кашубинського до помочі о. Василію Левицькому замість о. Йосифа Мариновича.
Крім побудови величавої церкви Свв. Апп. Петра і Павла парох о. Василь Левицький заложив при храмі 1907 року “Братство Чесного Покрова Пресвятої Богородиці”.
З 1912 року священнослужили о. Антон Твердохліб, о. Омелян Гнатковський, о. Іван Волосянський, о. Григорій Кулинич.
Проект внутрішнього інтер’єру церкви виготовив Петро Холодний. У 1929 році приступили до розмалювання церкви Ю. Магалевський, М. Осінчук і П. Ковжун, іконостас і тетрапод вирізьбив А. Коверко, а  профінансували Іван та Марія Білянські, заплативши 6100 золотих. З 10 березня по 4 вересня 1935 року художник Б. Іванюх намалював ікони для іконостасу.
У 1931 році єпископ Йосафат Коциловський призначив о. Степана Ничая парохом церкви Свв. Апп. Петра і Павла, а 1935 р. – деканом Сокальським.
Вранці, 1 листопада 1932 року місто прокинулося під синьо-жовтим прапором з написом “Хай живе ОУН!” Прапор розвівався на найвищій бані церкви Свв. Апп. Петра і Павла, викликаючи небачену тривогу в польської міліції, яка майже весь день шукала верхолаза, який би міг зняти стяг. Вона обіцяла велику винагороду тому, хто би зняв цей прапор. Згодом один єврей зняв стяг із церкви.
12 липня 1936 року біля церкви Свв. Апп. Петра і Павла зібралося 30 тис. народу, які зацікавлено споглядали на синьо-жовтий і папський прапори, очікуючи на приїзд Преосвященнішого Йосафата Коциловського. Єпископа Йосафата супроводжувало 30 священиків. Крім привітань пароха о. Степана Ничая єпископа вітало єврейське і римо-католицьке духівництво. Ця урочистість відбулася з нагоди закінчення художнього розпису церкви Свв. Апп. Петра і Павла. У кінці жовтня 1939 року радянські окупанти конфіскували церковне майно (231 морґ поля, яким володіла парохія церкви Свв. Апп Петра і Павла, які ще до тепер не повернулися у власність церкви).
6 липня 1941 року біля храму стояла прикрашена національними прапорами святкова трибуна, зібралися мешканці міста на святкове Віче на честь проголошення Акта Відновлення Державності України.
Парохом храму став о. Михайло Воробій, а деканом Сокальського деканату призначено о. Теодора Лопушанського.  
Після Львівського псевдособору 1946 року, на всіх богослужіннях, які відбувалися у церкві Свв. Апп. Петра і Павла, священики перестали поминати Вселенського Архієрея Папу Римського Пія ХІІ, а почали поминати Патріарха Московського і всієї Русі Алексія.
З 1939 по 1950 роки Сокальщина зазнала величезних людських втрат. Чимало священиків влада поарештувала і відправила на заслання. Був заарештований і вивезений в Кемеровську область разом із родиною парох церкви Свв. Апп. Петра і Павла о. Михайло Воробій. Будинок на вулиці Шляхетській (тепер вул. Б. Хмельницького), де впродовж декількох десятиліть проживали парохи церкви Свв. Апп. Петра і Павла із родинами, після арешту о. Михайла Воробія і його сім’ї атеїстична влада відібрала у церкви. Деякі священики в дорозі на заслання на Сибір померли. Серед них – парох і декан Сокаля о. Степан Ничай. Ті, кого оминули репресії, намагалися на місцях, в умовах підпілля підтримувати осередки духовного життя. Приватні помешкання ставали підпільними храмами, християнські родини – малими громадами. Для сокальчан і мешканців навколишніх сіл, які проживали в забороненій зоні №1 (прикордонна зона), радянська влада залишила одну церкву Свв. Апп. Петра і Павла. Так на довгі роки почалося нелегке життя парафії в складі РПЦ.
У березні 1990 року парохіяни церкви свв. Апп. Петра і Павла не впустили на сходи церкви Преосвященного Василія (Васильцева), єпископа Кіровоградського і Миколаївського. Цим жестом парохіяни показали, що не хочуть бути поєднані з московським православієм, а хочуть бути католиками східного обряду. Цього ж року церква свв. Апп. Петра і Павла повернулася до віри батьків. Уперше після багатьох років перебування церкви свв. Апп. Петра і Павла під владою РПЦ, Святу Літургію з поминанням Вселенського Архієрея Івана-Павла ІІ служив єромонах Мар’ян Чернега, ЧСВВ.
У 1990 р. Митрополит Володимир Стернюк, призначив адміністратором церкви і деканом Сокальського району о. Володимира Вітта а також прийняв колишнього сотрудника РПЦ о. Василія Лепеха.
7 червня 1992 р., вперше після виходу УГКЦ із підпілля Преосвященніший Юліян (Вороновський), єпископ-помічник Львівської архієпархії, висвятив на священиків: Михайла Вітта, Богдана Гоя, Івана Макара, Степана Марцинковського, Михайла Ментуха і Василя Партику.
У 1993 р. адміністратором храму призначено о. Ярослава Кащука, а у 1994 р. о Михайла Ментуха сотрудником. Церква заявляла про себе великою кількістю людей.
З благословення правлячого Архієрея Зборівського Михаїла в церкві перебував чудотворний образ Зарваницької Матері Божої.
У серпні 1994 р. у Сокалі при церкві свв. апп. Петра і Павла відбувся ІІ з’їзд молоді Сокальщини, відновлено “Апостольство молитви”.
23 квітня 1995 року на Архієрейській Літургії Преосвященніший Михаїл нагородив високою церковною нагородою – митрою адміністратора о. Ярослава Кащука.
10 березня 1996 року в церкві Свв. Апп. Петра і Павла після Святої Літургії була відслужена панахида в пам’ять 50 річниці Львівського псевдособору, трагічної дати в історії Української Греко-Католицької Церкви.
У 1996 році при храмі відбулися ювілейні святкування 400-річчя Берестейського та 350-ліття Ужгородського з’єдинення.
З 1999 року при церкві Свв. Апп. Петра і Павла розпочав діяльність Благодійний Фонд “Карітас-Сокаль”.
У 2000 р., владики УГКЦ вирішили утворити нову Сокальську єпархію, до якої би входили райони Львівщини: Сокальський, Радехівський, Бродівський, Жовківський, Буський, Кам’янко-Бузький, а Катедральним храмом нової єпархії мав стати храм Свв. Апп. Петра і Павла у Сокалі.
Рішення Синоду Єпископів УГКЦ про створення нової Сокальської єпархії благословив у Римі Святіший Отець Іван-Павло ІІ. Єпископом Сокальським іменовано єпископа Михаїла (Колтуна). Катедральним храмом Сокальської єпархії стала величава святиня Свв. Апп. Петра і Павла в Сокалі.
17 жовтня 2000 року о 10.30 год. дзвони храму Свв. Апп. Петра і Павла сповістили про нову подію в історії церкви і міста. Церква Свв. Апп. Петра і Павла стала осідком для майбутніх сокальських єпископів. На цю урочистість до Сокаля з’їхались Архиєреї УГКЦ: Єпископ Любомир (Гузар) – Львівської архиєпархії з делегованими правами Глави УГКЦ, єпископ Юліян (Вороновський) – Самбірсько-Дрогобицький, єпископ Юліян (Ґбур) – Стрийський, єпископ Іриней (Білик) – Бучацький, єпископ Михаїл (Колтун) – якого ввели на Сокальську катедру, єпископ Микола Етерович – папський нунцій в Україні.
У 2005 році, проголошеному “Роком Пресвятої Євхаристії” при Катедральному Храмі Свв. Апп. Петра і Павла, проходив “Євхаристійний Конгрес”.
25 грудня 2005 року в Катедральному храмі відбулася зустріч Вифлеємського вогню.
12 березня 2006 р. духовенство Катедрального Храму свв. апп. Петра і Павла і мешканці Сокаля вшанували 60 річницю Львівського псевдособору 1946 року, який на довгі роки піддав Церкву гонінням і переслідуванням.
19 вересня 2008 року в  Катедральному Соборі  свв. апп. Петра і Павла м. Сокаль вірні Сокальсько-Жовківської Єпархії Української Греко-Католицької Церкви святкували 15-ту річницю єпископської хіротонії Владики  Михаїла Колтуна. Урочистості розпочалися святковою Архиєрейською Літургією, яку очолив Михаїл Колтун, Єпископ Сокальсько-Жовківський, якому співслужили Високопреосвященнійший Владика Ігор (Возьняк), Архиєпископ Львівський, Владика Богдан (Дзюрах), Єпископ-помічник Київської архиєпархії, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, Владика Миколай (Сімкайло), Єпарх  Коломийсько-Чернівецький, Володимир (Війтишин), Єпарх Івано-Франківський, Владика Степан (Меньок), Екзарх Донецько-Харківський, Василій (Семенюк), Єпископ Тернопільсько-Зборівський,  Ярослав (Приріз), Єпископ-Помічник Самбірсько-Дрогобицької Єпархії та о. Дмитро (Григорак), Апостольський Адміністратор Бучацької єпархії, а також понад сто п’ятдесят священиків єпархії. Літургію супроводжував парафіяльний хор, регент п. Володимир Антонюк і Народна хорова капела “Джерела Розточчя” Львівського національного аграрного університету під орудою п.Тетяни Мандюк.
З ініціативи о. Ярослава Валюха кожної неділі відправляється літургія для дітей. На ній співає дитячий хор під керівництвом регента Ігоря Гуля.
У 2009 році парафіяни святкували столітній ювілей катедрального собору свв. апп. Петра і Павла.
5 березня 2010 року до храму була привезена копія Туринської Плащаниці.

Храм св. Арх. Михаїла м. Сокаль
До 1945 року храм належав УГКЦ. З приходом “визволителів”, храм став православним. У ньому правили священики: о. Олександр Волошинський, о. Прокіп, о. Малевич, два священики-монахи (прізвищ мешканці не пам’ятають), о. Григорій Мельник. Храм відвідували до 250 сімей. З них 80 переселенців з Польщі, села Варишина, окрім цього, сім’ї зі східних областей України та Холмщини.
Церкву закрили 1962 року. Іконостас знищили, а з храму зробили автошколу. У 1991 р. храм було звільнено з-під автошколи, а 1995 р. його повернули громаді УГКЦ. З цього часу парафіяни почали очищати його від наслідків безчинства, одночасно відправляли молебени до Матері Божої, Акафісти. Служили: о. Мирослав Медмідь , о. Петро Сведрун, о.  Ярослав Збитковський.
У вересні 2010 року відбулося святкування 175-річчя храму. На парафії проводяться нічні чування, похід із Хресною Дорогою по м. Сокаль, реколекції за участю о. Йосафата Воротняка, ЧСВВ, о. Юрія Савчака, ЧСВВ, канцлера Сокальсько-Жовківської єпархії о. Романа Синицького. У 2000 році святкували 2000-й Ювілей християнства з врученням ювілейних нагород. Урочисто відзначали Рік молоді з вшануванням чудотворного образу Матері Божої Сокальської Потішення, рік священичого покликання, Рік родини. У 2008 році святкували 1020-ту річниці Хрещення Київської Русі-України.
Постійно організовуються прощі в Страдч, Крехів, Заглину, Зарваницю. У 2005 році при церкві  засновано спільноту “Матері в молитві”.
Ведуться внутрішні ремонти храму.

Храм Пресвятої Трійці с. Опільсько та св. Миколая с. Бояничі
У селі Опільсько свідчень про діяльність УГКЦ в підпіллі немає. З 1946 по 1988 роки церква була закрита. З 1988 по 1990 р. церква існувала як православна (РПЦ). Священиком був Лешик Володимир. З 1990 р. церква повернулась  до ГКЦ, священик отець Тарас Венгрин.
У селі Бояничі  підпільні служіння відбувались у домі Климчук Марії, бо у 1946–1988 роках церква була закрита. З 1988 по 1992 роки -  діяла як православна (РПЦ), служив о. Володимир Лешик.
На церковних зборах громади сіл вирішили влитися в лоно греко-католицької церкви. З 1992 р. громада повертає церкву до УГКЦ.  Служили о. Іван Макар та о. Тарас Венгрин.
У 1995 році відбулося святкування 100-річчя Опільської церкви, а у 2010 році –  100-річчя Бояницької церкви.
На парафіях с. Опільсько та с. Бояничі діють осередки членів Апостольства Молитви, катехитична школа, проводяться реколекційні місії.
Відбуваються щорічні прощі у Зарваницю, Гошів, Крехів, Заглинну. Також ведуться ремонтно-реставраційні роботи: купола, притвора церков с. Опільсько та с. Бояничі.

Храм Зіслання Святого Духа смт Жвирка
Під час перебування УГКЦ у підпіллі у селищі Жвирка не було церкви та парафії. Діяла підпільна Церква в родинах Галини Величко, Софії Квятковської, Петра Полішка, Юлії Радик, Ярослава Козаня, Івана Гетьманчука, Мирослави Здерко, Стефанії Костюречко. Підпільним парохом був о. Мар’ян Чернега, ЧСВВ.
17 березня 1992 р. була зареєстрована громада УГКЦ. До 1994 р. мешканці Жвирки ходили до сокальської церкви Петра і Павла, а пізніше в с. Завишень, с. Забужжя, м. Червоноград. У 1994 році була споруджена каплиця на території, відчуженій у Жвирківській СШ, щоб створити єдиний виховний комплекс. У цьому ж році вона була освячена єпископом Михаїлом Колтуном. У 1994 р. на парафію Святого Духа був призначений о. Петро Фецюх, 1964 р.н., котрий розпочав формувати парафію. Своїм жертвенним та добросовісним служінням він навертав вірних до Бога та Церкви. Працював з молоддю, опікувався новоутвореною спільнотою “Апостольство молитви”, проводив реколекції за участю о. Версти, о. Стефурака, о. Воротняка, отців Василіян з м.Червонограда. Після трагічної смерті о. Петра Фецюха (30 вересня 2004 р), адміністратором парафії призначено декана о. Петра Звіра. При церкві діє численна спільнота апостольство молитви, яка допомагає в усіх починаннях пароха, є його підтримкою
та опорою. Очолює цю спільноту Марія Федаш. Спільнота “Матері в молитві” – організовує молитовні зібрання матерів, які моляться за відвернення світу від п’янства, наркоманії та за всякі людські потреби. Ревнителька – Оксана Рябова. Молодіжна організація – “Світло Христове” – очолює Ірина Середюк, проводить заходи в релігійні свята, концерти, драматичні вистави, опікуються старшими та інвалідами, їздять на екскурсії у відпустові місця. При церкві діє бібліотека, якою опікується Катерина Гриник. З  числа молодих парафіян стали священиками о. Олег Олекса, о. Андрій Шиделко, вчаться в семінарії Володимир Пунько, Назар Шиделко, Андрій Салабай, Андрій Радик. Дяками стали Хома Ігор, Гудко Андрій. У католицькому університеті здобули освіту – Бусько Вікторія, Дзядик Наталія. Систематично з 1994 року відбуваються  реколекції, місії, прощі до Зарваниці, Страдча, Люрду, Уніва, Заглини, церкви Святого Юрія у Львові. До храму привозилися мощі св. Йосафата, прах Омеляна Ковча, та копію Туринської плащаниці. Священик, окрім будови храму, майже щодня служить Святу Літургію, молебні, акафісти, приготовляє дітей до Св. Причастя, опікується хворими та немічними, допомагає морально та фінансово, організовує молодь для спортивних ігор, походів до лісу, в аквапарк, ходить на катехизацію до школи, організовує концерти для парафіян.

Храм св. Арх. Михаїла с. Забужжя
Храм збудований у 1937-1939 роках. Служінь за перебування УГКЦ в підпіллі не відбувалось. Під час окупації німецьких військ (1941-1945) у приміщенні храму була церковна школа. Від 1952 по 1990 роки дане приміщення було відведене під колгоспний склад зернових культур місцевого колгоспу.
Парафія с. Забужжя входила в склад до церкви св. Апостола Петра і Павла м. Сокаля. 21 листопада 1993 року була посвята відновленої церкви, яка повернулась до УГКЦ.
На парафії служить о. Іван Пиріг. Парафія с. Забужжя складається із чотирьох корінних сімей даного
села і переселених родин із Карпат, Холмщини і Волині. На парафії існує мир і спокій між греко-католиками і православними парафіянами.
Ведуться роз’яснюючі промови до молоді про тверезий спосіб життя згідно святої Євангелії, наука для молодих батьків про їхні обов’язки у вихованні дітей.
У церкві діє спільнота “Матері в молитві”. Кожної неділі після св. Літургії спільнота проводить молитви за священиків та монахів, за дітей, за тяжкохворих і опущених, за пияків та наркоманів за душі в чистилищі.
Відповідно до свят служиться молебен.
При церкві діють церковний хор, вертепи. Проводяться різні заходи до відповідних свят: молитовні обходи села, передача місійних образів, привозиться Вифлеємський Вогонь. Ремонтно-реставраційні роботи проводились за пожертви парафіян.

Храм св. Йосафата с. Конотопи, Храм Введення в храм Пресвятої Богородиці с. Теляж, каплиця Божої Матері с. Ульвівок
У часи підпільної УГКЦ у с. Конотопи греко-католицькі священики відправляли Служби Божі в родинах (у приватних будинках).
З 1991 р. парафіяни почали роботи з відновлення храму. Офіційний вихід з підпілля, 1991 р. пройшов без конфліктів. У 1992 р. у храмі відбулося перше Богослужіння.
Обслуговував тоді парафію о. Володимир Вітт, після нього служив о. Іван Пиріг.
У сумні часи переслідування УГКЦ, в умовах підпілля в с. Теляж “непідписані” вірні священики служили Служби Божі в родинах (у будинках) селян.
3 1989 р., за активної участі парафіян почалися роботи з відновлення храму.
Офіційний вихід з підпілля, 1991р. пройшов без конфліктів. Обслуговував тоді парафію о. Ярослав Кащук.
28 листопада 1999 р. у селі була освячена фігура Божої Матері, приурочена святкуванню 2000-ліття Христового Різдва.
4 грудня 1999 р. парафіяни святкували 10-ліття відновлення діяльності храму, яке очолив Архієрей Михаїл Колтун, за участю отця (тепер Владики) Василія Івасюка, сестер монашого згромадження “Непорочного серця Марії”, духовенства деканату та великої кількості вірних. Нині на парафії служить о. Орест Рубель. Завершений капітальний ремонт церкви.
Від 1946 р. у с. Ульвівок підпільні греко-католицькі священики відправляли Служби Божі в родинах парафіян по хатах.
З 1989 р. парафіяни почалися відновляти сільську святину.
Офіційний вихід з підпілля, 1991 р. пройшов мирно і без конфліктів. Обслуговував тоді парафію о. Ярослав Кащук, нині – о. Орест Рубель.
28 серпня 1994 р. парафіяни святкували 100-ліття храму, святкове Богослужіння очолив Архиєрей Михаїл Колтун, за участю духовенства деканату та великої кількості вірних.
У 2007 р. у центрі села була збудована і освячена капличка на честь Божої Матері.
На парафіях цих сіл діє братство “Неустанної помочі Пр. Богородиці”, УМХ , організовуються концерти, прощі, святкування свята св. Миколая.
У недільній школі проводиться катехизація для загалу вірних, а також молоді і дітей окремо. Регулярно запрошуються для реколекційних занять монахині “Пр. Родини” (м. Львів), організовуються прощі по відпустових місцях і Єпархіях (Грушів, Гошів, Зарваниця, Заглинна, Раковець (Новосілки), Бережани, Плугів, Страдч, Крехів, Львів, Східниця, Заріччя (Жидачівський район – спільна участь у реколекціях та вшануванні чудотворного образу розп’яття Ісуса Христа з Глинян), Тустань (Урич), Бубнище (Ів. Франківська обл.) тощо. У часі Великого посту служиться Хресна дорога за участю священиків Сокальського деканату.

Храм Успення Пресвятої Богородиці с. Варяж
У часі підпілля УГКЦ храм був закритий, і з нього зробили колгоспний склад. Але, незважаючи на це, церква діяла. У будинку Кожушко Марії і Катерини відбувалися богослужіння за участю покійного ієромонаха Василя Вороновського.
У 1988 р. храм відкрили і розпочалася його відбудова та реставрація. Богослужіння провадив о. Богдан Лилик (РПЦ). У часі виходу з підпілля УГКЦ парафіяни радо вітали цю подію. Конфліктів і поділів не було, завдяки о. декану Володимиру Вітту і о. Богдану Лилику.
Проводяться місії за участю ієромонахів ЧНІ Михайла Шевчишина і Василя Оприска, реколекції за участю ігумена монастиря ЧСВВ м. Червонограда о. Мартина, тижневі заняття з дітьми сестер св. Родини Єфросінії і Єлени, молитви про зцілення (часто проводив бп о. Василь  Вороновський).
Створено братство “Апостольства молитви” і братство Неустанної Помочі Пресвятої Богородиці.
Щорічно відбуваються прощі у відпустові місця: Крехів, Зарваницю, Заглину.
У школі дітей навчають християнських засад моралі.

Храм Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього с. Лубнівка
У часі підпілля УГКЦ богослужіння не відбувались, а церква була закрита. Час і ставлення тодішньої влади понівечили церкву.
У 1988 р. церкву відкрили, але як РПЦ.  На парафію дали священика Богдана Лилика. Парафіяни одразу взялися за відбудову і реставрацію своєї святині. У часі виходу з підпілля УГКЦ парафіяни одостайно вирішили повернутись до батьківської церкви. Конфліктів і поділів не було завдяки о. Богдану Лилику.
Кожного року відбуваються прощі у відпустові місця. На парафії створено братство “Апостольства молитви”. Всі знаменні церковні свята відзначаються торжественно.

Храм св. ап. Луки с. Русин
Церква в часі підпілля належала до РПЦ, і зрідка відбувалися богослужіння, які служив о. Федоронько, а в 1954 р. тодішня влада закрила її.
У 1988р. був наданий священик Богдан Лилик, і парафіяни взялися до відбудови понівеченої церкви. Проводились реставраційно-відновлювальні роботи. Після чого відбувалися богослужіння РПЦ.
В часі виходу УГКЦ з підпілля парафіяни радо вітали цю подію. Конфліктів і поділів не відбулося завдяки о. декану Володимиру Вітту і о. Богдану Лилику. У 2005 р. за участі ієромонаха Василя Вороновського відбулися реколекції. Встановлений і освячений хрест на честь св. Івана Хрестителя.
У церкві відбуваються богослужіння, молебні, Хресні дороги.
Кожного року відбуваються прощі в Крехів, Зарваницю, Заглину.
Село Русин маленьке, і з кожним роком стає ще меншим, кількість молодих людей зменшується.
У часі Великого Посту служиться Хресна Дорога по селу за участю парафіян і священиків Василя Партики і Романа Ткачика.

Храм Положення Пояса Пресвятої Богородиці с. Лешків
У часі перебування УГКЦ в підпіллі у храмі богослужіння не відбувалися. Церква була закрита.
В 1988 р. призначено священика Богдана Лилика. Почалось відродження і реставрація церкви, парафія відроджувалась і зростала під опікою о. М. Вітта.
Вихід з підпілля УГКЦ парафіяни радо вітали. Конфліктів і поділів не відбулося.
При церкві створені братства Неустанної Помочі Пресвятої Богородиці і “Апостольства молитви”.
У 2006 році проводилась місія за участю ієромонаха Петра Ковальчука, ЧНІ. Кожного року відбуваються прощі в Крехів, Зарваницю, Заглину.

Храм свв. Косми і Дам’яна с. Хоробрів
Починаючи з 1946 року церква була діючою, хоч були намагання з боку влади перетворити її на склад для зерна. Проте завдяки наполегливим клопотанням тодішніх переселенців із с. Хітар Сколівського району, храм вдалося зберегти від наруги. З офіційним виходом УГКЦ з підпілля і реєстрацією релігійної громади, в селі розпочався трирічний конфлікт із православною громадою за право молитися у своєму храмі.
Конфлікт був вирішений постановою суду від 1 червня 1994 року про почергове користування храмом. Духовну опіку на парохіях сіл Хоробрів, Угринів, Нісмичі з 1991 р. здійснювали священики: о. Степан Мартенівський, о. Тарас Венерин, о. Ярослав Гірняк, о. Володимир Євтушенко, о. Іван Ткачук, з 2006 р. – о. Р. Ткачик.

Храм св. Миколая с. Угринів
Після трагічних для вірних подій 1946 року і під керівництвом місцевої влади, церкву закрили і перетворили на склад зерна 1962 року.
Релігійна громада УГКЦ зареєструвала себе 13 грудня 1991 року. Особливих конфліктів в часі переходу
в УГКЦ не було, попри те, що були активні намагання (в тому числі і фальсифікація підписів) щоб утримати громаду в російському православ’ї.
У грудні 2000 р. відбулося святкування 100-річчя храму, відзначалися 50-та і 60-та річниці сумнозвісної операції “Вісла”, у часі якої з Угринова на терени Польщі насильно переселено 150 родин.
30 серпня 2008 р., – громада села була учасником транскордонної зустрічі “Кордон 803 Угринів-Долгочів”. Ведеться ремонт храму. Щорічно організовуються прощі до відпустових місць, поїздки з молоддю і дітьми в Карпати. Ведеться робота пропагування здоровго способу життя. Служить о. Р. Ткачик.

Храм Успення Пресвятої Богородиці с. Нисмичі
По 1989 р. храм був закритим і використовувався під склад зерна. Релігійна громада УГКЦ була зареєстрована 13 грудня 1991 року і почалися Богослужіння. 21 листопада 2004 р. церква згоріла. З того часу богослужіння здійснювалися в одному з класів колишньої початкової школи, яка на даний час передана громаді в постійне користування. Зараз активно проводиться реконструкція церкви: перероблено дах, зведено купол, частково виконано внутрішні роботи, споруджено нову дзвіницю, поставлено огорожу. Парафією опікується о. Р. Ткачик.
У 2009 році з благословення правлячого архієрея Кир Михаїла Колтуна в Сокальському, Тартаківському, Червоноградському та Белзькому деканатах проводилась збірка пожертв на реконструкцію храму в с. Нисмичі. Всім жертводавцям, отцям-парохам та їхнім громадам – щира подяка і низький уклін.

Храм св. вмч. Юрія с. Ниновичі
У червні 1946 р. у нашій церкві відправили останнє Богослуження. Шість років церква стояла пусткою. У 1952 році всі церковні речі забрали до с. Хороброва, а із церкви зробили колгоспний склад колгоспу “Україна”.  На бані осів рій бджіл, хтось поліз збирати його і порушив баню, і св. Хрест і з церкви впав, постоявши на святому місці 72 роки. Він був зроблений дбайливими руками парафіян, і винесений на досить високу гору Данилом Фединою, який був на ту пору, мабуть, найсильнішим у селі. Недовго залишилось жити церкві з понівеченою банею – врятували лелеки, примостивши своє гніздо на місці зруйнованого хреста. Кілька разів намагалися люди звільнити церкву від пут колгоспного складу. Аж 1987 р., після довгої заборони, люди вперше змогли освятити пасху біля церкви. Священиками після 1987 р. були: о. Василь Шира (РПЦ), о. Василь Суслик (РПЦ), о. Богдан Лилик (перший свящ. УГКЦ), о. Степан Мар, о. Тарас Венгрин, о. декан Кирилович, о. Федорович, о. Давидович, о. Ярослав Гірняк, який править по сьогоднішній день. Дяки: Володимир Хрущ, Павло Маслиган.
При посвяченні нової церкви в 1880 р. парафіяни вибрали своїм патроном св. вмч. Юрія, а перед тим церква мала імення св. Анни. Конфліктів з цього приводу не було. Дзвони привезли із м. Львова. Щорічне Йорданське освячення  води відбувається біля криниці із цілющою водою.

Храм Вознесіння Христового с. Скоморохи
За часів переслідування нашої Церкви при совєцькій владі, до родини Ірини Ющак приїжджав о. Чернега і молився з вірними, уділяв їм Св. Таїнства.
У 1943-1953 роках в церкві с. Скоморохи здійснював пастирську службу о. Теодор Лопушанський.
У 1946 р. під тиском державних органів він приєднався до РПЦ. Пастирське служіння здійснювали о. Микола Дуда (УПЦ МП), о. Богдан Війтів (УПЦ МП).
У червні 1996 р. о. Ярослав Кащук повертає парафії с. Скоморохи, с. Ільковичі, с. Перетоки, с. Ульвівок, с. Теляж, с. Трудолюбівка разом з вірними парафіянами в лоно УГКЦ. На Покрову 1990 р. парафіяни с. Скоморохи та с. Перетоки гостинно зустріли Владику Юліана Вороновського, і отримали від греко-католицького єпископа благословення.
Весною та літом 1990 р. були посвячені могили борцям за волю України в с. Ільковичі та с. Скоморохи. 12 червня 1994р. на храмове свято Вознесіння ГНІХ греко-католицький Владика Михаїл Колтун, єпископ Зборівський, на скоморохівській горі уділяє Архиєрейське благословення вірним, і під час Архиєрейської Літургії нагороджує о. Ярослава Кащука хрестом з прикрасами, а у 1995 – мітрою.
На Вознесіння 1998 р. парафія с. Скоморохи, разом з навколишніми селами, святкувала 100-річчя храму. З благословення Владики святкове Богослуження очолював о. Микола Пристай, особистий секретар Патріарха Йосифа Сліпого, 16 священиків співслужили, співав хор семінаристів Львівської семінарії.
Стараннями парафіян до 100-річчя храму придбано церковний дзвін, всередині та зовні оновлено храм, постійно проводяться ремонтно-реставраційні роботи.
На парафії перебував чудотворний образ Зарваницької Божої Матері
6 червня 1996 р. парафіяни с. Скоморохи разом з вірними УГКЦ в м. Сокалі відзначили 400-ліття Берестейської Унії.
За ініціативою інтелігенції с. Скоморохи створено Марійську дружину і “Союз Українок”, які беруть участь у прощах і святкуваннях, допомагають священику розвивати парафію і провадити люд Божий до освячення і спасіння.
Вихідцями з парафії є священики: о. Петро Звір, о. Андрій Кащук, о.Тарас Звір.

Храм св. пр. Іллі с. Ільковичі
29 грудня 1996 р. з благословення Владики Михаїла Колтуна, Єпископа Зборівського в с. Ільковичі, у приміщені старої школи посвятили капличку. Відтоді богослужіння відбуваються кожної неділі і свята.

Храм Покрови Пресвятої Богородиці с. Перетоки
У роки підпілля служіння в церкві відбувались нерегулярно. Священик був змушений добиратися до парафії. Парафіянам  доводилося ходити пішки на Літургії до сусідніх сіл, де церква була відкрита (Стенятин, Скоморохи). Ревні родини переховували священика, сходилися на молитви, довгі і повчальні розмови зі своїм духовним пастирем.
У нелегкий час переслідування, з 1946 року, храм був закритий. Була спроба зробити склад для добрив, але голова колгоспу допоміг громаді, щоб у приміщенні церкви був музей.
У 1988 р. на свято Покрови відбулося відкриття храму і урочиста Служба Божа. На згадку про цю подію понині стоїть пам’ятний хрест.
У 1991 р. з благословення владики Володимира Стернюка парафія нашої церкви повернулася до УГКЦ.
У 1995-1996 роках відновили і оздобили свій храм.  Реставрацію іконостасу, роботи  худ. Монастирського виконав  київський художник Анатолій Март. Багато допоміг голова колгоспу Іван Коробко.
При церкві діє церковне братство і сестринство, церковний хор. Заняття в недільній школі проводяться під проводом учителя-катехита, дружини священика Наталії Щеглюк. Діти беруть участь змаганнях, конкурсах, концертних заходах. Кожного року проводиться дитяча Хресна Дорога, організовуються різдвяні вертепи, урочисто відбувається Перше Св. Причастя. У 2005 р. школярі с. Перетоки брали участь у духовному фестивалі для молоді, присвяченого Пресвятій Євхаристії в м. Сокаль. Спільно парафіяни із священиком організовують багато духовно-розважальних заходів: учні разом з батьками поставили виставу на 4 дії “Розпни Його”, “Ми є родина у Христі”, з нагоди Дня Незалежності України тощо.
Із благословення владики Михаїла Колтуна відбулася різдвяна Св. Місія, яку провели отці-місіонері Дмитро Кубацький і Василь Гладенький. Отець-парох відбуває прощі з людьми і окремо з молоддю до Крехова, Зарваниці, Заглини.
Проведені ремонтно-реставраційні роботи даху і купола храму, а також облаштовується територія навколо храму.

Храми с. Савчин, с. Гута-Шмітків та с. Гута-Мошків
Церква Успення Пресвятої Богородиці с. Савчин освячена 1910 року Вл. Йосафатом Коциловським.
У травні місяці 1946 р., на сам Великдень, людей із с. Савчин, Гута-Шмідків та Гута-Мошків і навколишніх сіл примусово виселили, майже всі хати і господарські будівлі спалили, бо по річці Західний Буг утворювався новий кордон між Польщею і УРСР. Підпалювали хати речники радянської влади, щоб не було де переховуватися “бандерівцям” – борцям за незалежну Україну.  Людей вивозили на Тернопільщину. У храмі зробили склад міндобрив.
У 1951 р. згадані села почали заселяти вихідцями з Дрогобицького району. У 1957 р. храм Успення Пресвятої Богородиці відновлено, в ньому розпочалися богослужіння. Служив о. Петро Свистун, який “перейшов на православіє”.
У 1961 р. церкву закрили і зробили музей. Іконостас, престіл, образи поламали, потрощили, повивозили. Людям вдалося врятувати: Євангеліє, декілька богослужбових книжок, монстранцію-дароносицю, кілька образів, святилища, головні двері і чашу.
У 1988 р. на Покрову храм відкрили. У жовтні 1990 р., (дехто свідчить на “Покрову”) церква повернулася в УГКЦ під проводом о. Мар’яна Чернеги, ієромонаха ЧСВВ, при сприянні парафіян: Василя Ільчишина, Стаха Нотецького, Євгена Нодяка, Ярослава Жили, Федора Футиша (багаторічний касир і нотар метричних книг). Служили ірм. Яків, і о. Тарас Венгрин, о. Іван Макар, який трудиться по нині. Місії-
реколекції проводили отці ЧСВВ Йосафат Воротняк, Василь Зінько, Назарій Лех. У трьох селах насипані символічні могили “Борцям за волю України”.
У храмі ведуться реставраційні роботи: внутрішній розпис, оновлена зовні, виготовлений новий іконостас, бічні престоли, жертовник, головний престіл, тетрапод, кивот, церковний посуд, Євангелія, апостол і ін.
Перша згадка про дерев’яну церкву Покрови Пресвятої Богородиці с. Шмітків – 1530 рік. У 1901р. – відреставрована, малював священик Мусевич.
Парохи: о. Іван Худин, о. Микола Лев, якого виселили у 1946 році.
1953-1954 роки – повернення мешканців села Шмітків і Мошків, що зберегли свою національну культуру, духовність і патріотизм. У роки лихолітть плекали народні звичаї, молитву на вервиці, почитання Пресвятого Серця Ісуса і Пресвятого Серця Марії, молились із збережених католицьких молитовників, слухали радіо “Ватикан”. У храмі радянська влада примусила селян тримати колгоспні коні і вівці. У 1979 р. – занедбаний і понівечений храм завалився. 29 вересня 1990 р. ієромонах Яків, ЧСВВ (м. Червоноград) освятив камінь під нову церкву і хрест. У 1992 р. – люди звели дерев’яну церкву. На Покрову о. Іван Макар і о. Богдан Лилик у ще ненакритій церкві служили першу Службу Божу під відкритим небом. Постійні почергові богослужіння, місії, Хресні Дороги служить о. Іван Макар, грамота від 20. 08. 1992 р. кардинала Мирослава-Івана Любачівського.
У храмі ведуться реставраційні роботи: майстри з Жужелян обмалювали храм зсередини, встановлено новий іконостас майстрів с. Черниці Миколаївського району.
14 жовтня 2004 року Чин посвячення храму, головного престолу здійснив Єпископ Михаїл Колтун.
Відомостей про діяльність підпільних священиків у цьому селі поки що нема.
18 липня 1999 р. О. Йосафат Воротняк, ЧСВВ у співслужінні з о. Іваном Макаром, о. Ярославом Збитковським, о. Тарасом Венгрином урочисто посвятили фігуру “Матінка Божа Покрова”.
1449 р. – перша історична згадка про село Мошків – храм Введення в храм Пресвятої Богородиці.
Із с. Мошкова до 1946 р. виховано до 10 священиків УГКЦ. Мешканці села були високої культури, духовності і патріотизму. До лихоліття 1946 р. сестри-монахині мали тут захоронку. У підпіллі вірними опікувався ієромонах Михайло Шевчишин, ЧНІ.
У 1946 р. мешканці с. Мошків примусово вивезені, село підпалено. У 1991 р. о. Михайло Шевчишин, ЧНІ, приїхав з м. Белз із хором і разом з о. Тарасом Венгрином освятили камінь під будівництво нового кам’яного храму.
4 червня 1995 р. у ще недобудованій церкві служив молебен до Матері Божої о. Іван Макар, який опікується парафією до нині.
30 липня 1995 р. – перша Служба Божа, присвячена св. рівноап. Володимиру. У 1996 р., на празник св. Володимира Великого, вікарій Зборівський Василь Івасюк урочисто освятив храм.
4 грудня 2007 р. на храмовий празник Введення в храм Пресвятої Богородиці, храм вже повністю був розписаний, “освячений” єпископом Михаїлом Колтуном.

Храм Покрови Пресвятої Богородиці с. Старгород
Під час перебування УГКЦ в підпіллі парафіяльна церква Покрови Пресвятої Борогородиці с. Старгород була закрита владою. Священиками до 1946 року були: о. Роман Осмак, о. Петро Гардибала, о. Сидорак, які вели велику просвітницьку діяльність, пропагували тверезий спосіб життя. В 1946 році о. Сидора разом з парафіянами примусово переселили в Тернопільську область. Храм закрили.
Коли мешканці Старгорода 1951 року почали повертатись на рідну землю, радянська влада не дозволила відкрити церкву. Старгородці мусили ходити до православної церкви с. Хороброва та с. Литовежа. У своєму селі побожні жінки виставили під церквою святий образ, збиралися на молитву, правили маївки.
У 70-х роках старгородці почали добиватися відкриття своєї церкви, але зустріли шалений опір місцевої та районної влади. Делегації від мешканців села їздили до Львова, Києва, писали листи у всі інстанції, та все марно.
У 1978 р. хтсь зі села відкрив замок на церкві, де розміщувався склад, і жінки самовільно взялися за наведення порядку: помили підлогу, прибрали, почали прикрашати стіни килимами, вішали образи, рушники. Тоді в церкві почалась молитва. А далі події розвивались так, що дехто порівнював їх з 1946 р. Приїхав автобус міліції, пожежна, районні партійні і силові керівники, місцеві партійні активісти. Вони почали зривати все зі стін і носити в автобус. Захищати святиню збіглися всі, хто був у селі: жінки голосили, стояв страшний крик. Але це не допомогло. З храму забрали все, що можна було винести і завезли зерно, а тоді замкнули його на кілька замків. Сільських дружинників заставляли чергувати біля церкви, щоб не було знову “самовільного захвату”. Більшість людей шукали різних причин, аби не виконувати цих доручень.
Мешканці села не змирилися, і аж до 1989 року боролися за свою церкву. Коли почалася “горбачовська відлига”, делегації з села знову почали оббивати пороги високих чинів району, області, столиці. Не хотіли дозволити відкриття церкви, доводили, що її приміщення в аварійному стані, залякували, шукали інші причини. Але старгородці добилися свого. І вже 1987 року почалися реставраційні роботи. Люди за свої кошти купували будівельні матеріали, платили майстрам, художникам, самі працювали, допомагали хто чим міг. На Великдень 1989 р. у церкві розпочалися Богослужіння. Була зареєстрована релігійна громада УПЦ (20.05.1989 р.). Священики: о. Василь Суслик, о. Фульмас, о. Іван Банах, який під час свого служіння вийшов із Російської Православної Церкви і повернув релігійну громаду до УГКЦ (03. 08. 1990 р.). На парафії служили: о. Орест Рубель, о. Степан Бурко, о. Ігор Ковба.
З 2002 року душпастирює на парафії о. Степан Ділай. У храмі виконаний настінний розпис, проведені ремонтно-реставраційні роботи.
З подякою Богові відзначали 910-річчя села Старгород, 115 -річчя побудови церкви, 20-річчя відновлення Богослужінь у храмі.

Храм Різдва Пресвятої Богородиці с. Тудорковичі
Храм Різдва Пресвятої Богородиці в селі Тудорковичі побудований у 1937-1939 роках, але ще до Другої світової війни не був посвячений і в ньому не служилися Богослужіння.
За роки підпілля церква була закрита. В ній зробили склад зерна, а згодом – міндобрив.
Мешканці села відвідували сусідню церкву в селі Правда (Хоробрів). У 1989 році церкву відкрили як парафію УПЦ. Священиком на той час був о. Степан Фульмас.
У 1990 році громада на загальних зборах парафіян вирішила підпорядкуватися УГКЦ. На жаль, священик не підтримав ініціативи громади, і деякий час у селі було міжконфесійне протистояння.
У 1991 році призначили греко-католицького священика Ореста Рубеля. Тоді ж відбулося відкриття і посвячення меморіального погруддя священику, композитору і громадському діячеві отцю Віктору Матюку, який народився у цьому селі. Після цих подій священик Степан Фульмас виїхав із села, а село живе одною релігійною громадою.
На парафії служили: о.Степан Бурко,о. Ігор Ковба. З 2002 р – о. Степан Ділай.
У парафії щонеділі й свята проводяться Богослужіння. Щороку під час  літніх канікул, запрошуються сестери монахині на катехизацію дітей шкільного віку, молодь, парафіян. Також парафіяни беруть участь у прощах до святих місць. На парафії засноване братство “ Апостольство молитви”.

Храм Перенесення мощей св. Миколая с. Войславичі
Храм Перенесення мощей Св. Миколая у селі Войславичі Сокальського району Львівської області був побудований в 1874 році, як дерев’яна церква, а відновлена у 1900 році. На жаль, під час великої вітчизняної війни, в липні 1944 року німецькі літаки бомбили село і одна з бомб впала на церкву, від якої вона була вщент зруйнована.
В 20 роках ХХ ст в селі також був побудований костел, куди із навколишніх сіл приходили римо-католики на спільну молитву.
Мешканці села відвідували сусідню церкву за 3 кілометрів у селі Правда (Хоробрів).Там священиком був отець Петро Свистун і до навколишніх  сіл  (16 сіл), коли треба було привозили отця Петра.
Ще в час переслідування УГКЦ у неділю до села приїжджали (до двох родин) підпільні греко-католицькі священики - отці Василіяни із м. Червонограда. Ними були такі священики: Іван Сокіл, Мар’ян Чернега, отець Атаназій, отець Григорій, які в одній із родин служили Божественну Літургію, хрестили, сповідали. До цієї родини приходили й інші родини, де брали участь в богослуженнях й приймали різні тайни і таїнства.
1989 році було дозволено реєструвати релігійні громади Руської Православної Церкви Московського патріархату. Тоді мешканці цього села вирішили римо – католицький костел (в якому був склад міндобрив), переробити  на церкву. Так одним селом був зроблений капітальний ремонт і в тому ж році  розпочалося богослужіння.
У 1990 році, коли дозволили реєструвати УГКЦ (яка вийшла з підпілля), то священик, який обслуговував те село, з допомогою місцевого керівництва  поділили село конфесійно.
Наприкінці 1990 року призначили греко–католицького священика Ореста Рубеля, який за час свого служіння зазнав різних міжконфесійних непорозумінь.
Внаслідок міжконфесійного протистояння в селі зареєстрували дві релігійні громади. Релігійна громада української православної церкви Київського патріархату вирішила побудувати нову церкву.
На парафії служили: отець Орест Рубель, отець Степан Бурко, отець Ігор Ковба.
З 29 грудня 2002 року священиком у селі стає отець Степан Ділай.
В парафії щонеділі й свята проводяться Богослужіння. Щороку під час  літніх канікул, на протязі свого служіння запрошуємо сестер монахинь Пресвятої Родини на катихизацію дітей шкільного віку, молодь, парафіян. На парафії засновано “Апостольсьво молитви”. Також беремо активну участь у прощах по святих місцях.
Працюю у сільській школі, як вчитель Християнської етики. У неділю після Божественої Літургії проводиться “Недільна катехитична школа”.

Офіційний медіаресурс
Сокальсько-Жовківської Єпархії УГКЦ
©2009–2023

Правлячий Єпископ: Кир Михаїл (Колтун)
Єпископ-помічник: Кир Петро (Лоза)

Контакти:
Адреса: 80300, м. Жовква, вул. Львівська, 7а
Телефон: 61-336