Пошук по сайту

Медіа Партнери

 

Олеський деканат

Храм Успення Пресвятої Богородиці смт Олесько та храм свв. апп. Петра і Павла с. Йосипівка
Після псевдособору 1946 р. у Львові, який офіційно ліквідував Українську Греко-Католицьку Церкву, вона все ж таки продовжила своє життя у підпіллі. У 1945 р. в місті Олеську і у Йосипівці душпастирював о. Іздрик, а в 1946 р. о. Володимир Слоневський відслужив в цьому місті свою останню Святу Літургію, за що і був заарештований та висланий до Сибіру.
У часи офіційної заборони радянським режимом Української Греко-Католицької Церкви до м. Олеська та с. Йосипівки приїжджали священики: о. Роман Єсип, о. Іван Кубай, часто приїжджав о. Методій Скраль, ЧСВВ. Велика духовна підтримка була від уродженця Олеська о. Олександра Оришкевича, який у своєму помешканні відправляв богослужіння, уділяв Святі Таїнства, збирав людей на молитву, за що й був заарештований. Приїжджали в Олесько також єромонах Іларіон (Іван) Денищук, о. Байрак, ЧСВВ, та о. Ланчак.
Богослужіння у часи переслідування відправляли в хатах: Грицини Андрія, Вернюк Марії, Сухоставських, Мандюків. Справжньою фортецею для вірних підпільної УГКЦ були доми Теребежів, Степана Грицини, вихованця оо. Василіан, також Марії Зірінської, яку радянська влада вивезла до Сибіру. З часу виходу з підпілля УГКЦ активно душпастирювали: блаженної пам’яті о. Михайло Гуньовський, о. Іван
Майковський, ЧСВВ, нині ігумен монастиря в Бучачі, о. Богуслав Гункевич, о. Володимир Кепич. Із серпня 1998 року о. Ігор Суходольський.

Храм Вознесення Господнього с. Соколівка
Перша письмова згадка про церкву з 1704 р. повідомляє, що церква згоріла. Церква була відбудована 1704 р. А священиками були: о. Даниїл Мончаковський, о. Юрій Тарнавський, о. Василь Кардинович, о. Іван Мальцький, о. Іван Туркевич, о. Іван Топольницький, о. Володимир Кальба, о. Павло Олійник, о. Павло Тимчак, о. Іван Біляк, о. Юліан Сенишин, о. Роман Шуневич, о. Мирон Гринчишин, о. Степан Чепель, о. Степан Горбовий, о. Василь Харко.
У 1914 р. священик Павло Тимчак почав клопотати про будівництво нової церкви. Але лише 1922 р., отець Іван Біляк закінчив будівництво церкви, у 1925 році її освятили. 19 липня 1944 року церква згоріла в часі
бомбардування села. Стараннями о. Володимира Кальби в Соколівці створені товариства “Просвіта”, “Соколи”, “Тверезості”, “Рідна школа”, кредитне товариство “Віра”, курси для неписьменних, догімназійні класи, українські школи. Отець Володимир був ініціатором відкриття і одним із фундаторів гімназій у Яворові, Рогатині, Буську, вірним прихильником часопису “Діло” і гарячим публіцистом.
Щоб звільнити Соколівчан з-під некваліфікованої опіки місцевих знахарів о. В. Кальба запросив до Соколівки лікаря Гасюка, який безкоштовно опікувався хворими. Протягом свого свідомого життя боровся за українську державність, був прикладом наслідування для інших, як духовний, громадський, політичний і державний діяч.
Особливої уваги заслуговує діяльність о. Володимира, як голови оргкомітету з організації будівництва пам’ятного знаку на вшанування славного Маркіяна Шашкевича на Підлиській горі.
Церква в Соколівці, як і по всій Галичині була не тільки релігійним осередком. Місцеві священики скріплювали національно-патріотичний дух, вселяли віру в майбутнє.
На початку ХХ ст. в селі був побудований костел. У 1924 р. в костелі почав відправи римо-католицький парох. Під час війни поляки виїхали, а костел лишився, але на нього впала бомба і знищила дах. У 1944 р. в Соколівку прибув священик Роман Шуневич, який разом з парафіянами розпочав відновлення храму. Посвята оновленого храму відбулася на свято Вознесіння Господнього 1945 року. З того часу почалися служби в нашому храмі. Важкі були часи служби о. Романа Шуневича. Обряди хрещення проводились вночі, Служби Божі влада наказувала відправляти до початку робочого дня. Від переслідувань органів КДБ померла дружина отця Романа, залишивши його з донькою Лідою. Та отець продовжував свою пастирську діяльність. Хоронив воїнів УПА, тіла яких люди приносили в село та запечатував їхні могили на місцевому цвинтарі. Близько 1986 року на Хрестопоклонну Неділю прибув новий священник Мирон Гринчишин, який пробув у Соколівці до серпня 1994 року. За час перебування отця Мирона церква 1 серпня 1993 року офіційно стала греко-католицькою. Служили: о. Степан Чепіль, о. Степан Горбовий, о. Василь Харко. Зведена дзвіниця, споруджено каплички у Грабині, Соколі та в Соколівці. У 2010 році громада спорудила пам’ятник о. Володимиру Кальбі.
На парафії організоване братство “Апостольства молитви”, недільна школа, реколекції для родин, родинна молитва на вервиці, біблійні читання.
Проводиться катехизація та євангелізація, проповідування Христової благовісті для народу Божого, підготовка дітей до Першої Сповіді та Урочистого св. Причастя; щорічні прощі мирян до відпустових місць у Крехові, Зарваниці, Уневі.

Храм Успення Пресвятої Богородиці с. Заводське
Наріжний камінь під будівництво церкви було освячено 7 жовтня 1990 р., а 28 серпня 1991 р. єпископ-помічник Юліян Вороновський освятив храм Успення Пресвятої Богородиці.
Мешканка села, п. Оля Щерба розповідає: із 1956 р. у наше село завжди приїжджали служити о. Макарій Грень та о. Михайло Тиленко. Святу Літургію відправляли в будинку Онишкевича Михайла, він був старшим братчиком. О. Михайло приїжджав із сестрою монахинею Оленою. Також приїжджали із Крехівського монастиря о. Ридель, о. Янтух. Святі Літургії служилися в домах: Онишкевича Онуфрія, всієї родини Онишкевичів, Нетреби Олекси, Тимко Марії.
У 1990–1992 роках у село приїжджали о. Михайло Гуньковський, о. Іван із Нивиць, о. Іван Смерека із Стовпина, священики з Дублян, Львова, Крехова, у 1992-2008 роках – о. Теодозій Івашків. 28 серпня 2008 р. на парафію був призначений священик Юрій Годісь.
До відзначення року покликання організовано концерт за участю семінаристів з м. Івано-Франківська, зокрема гурту “Скеля”, і ТУСК “Обнова”, “Театралізована Хресна Дорога”, під закликом: “Христос чекає на тебе, брате і сестро” Важливою подією стали відвідини Преосвященного Владики Михаїла. Цей візит відбувся у Страсний Четвер 16 квітня 2009 р., тоді була відслужена Літургія Василія Великого з Вечірнею і проводився Чин умивання ніг. Преосвященніший Владика підтримав парафіян, благословив і просив про терпеливість у терпінні. У місяці травні священиком було започатковано відвідини фігурки Матері Божої, Гаєвської. Гаївська колись було окремим селом, а тапер відноситься до с. Заводського, її мешканці відновили хрест і поставили фігурку.
При парафії діє дитячо-молодіжний хор, який провадить священик, відбуваються нічні чування, зокрема 1-2 липня, а під час Великого посту проводяться Великопосні богослужіння та Хресні Дороги із розважаннями. Парафіяни їздять на прощу до Зарваниці, Унева, Крехова.

Храм Успення Пресвятої Богородиці с. Чаниж
З часу радянської окупації до 1959 р. у с. Чаниж душпастирював греко-католицький священик о. Володимир Теленко. Після його арешту був призначений православний священик о. Романюк. Він не міг виконувати свої обов’язки, тому що люди його не прийняли. З цієї причини 1962 року храм закрили. У часи підпілля опікувався парафією о. Володимир Теленко, якого звільнили з-під арешту.
У 1988 р. храм дозволили відкрити, але богослужіння почали відправляти православні священики. З 1992 року у с. Чаниж душпастирювали греко-католицькі священики: о. Теодозій Івашків, о. Володимир Модла, о. Юрій Колачник, з 2005 року – о. Михайло Паталай.
Парафією опікуються сестри згромадження Пресвятої Родини, зокрема с. Наталія Мельник. Молодь села, яка зорганізована у спільноту “Преображення”, вирушає на прощі у Крехів, Гошів, Зарваницю. До Різдва влаштовуються вертепні дійства. У храмі ведуться ремонтні роботи.
Храм свв. Косми і Дам’яна с. Тур’є
Храм свв. Косми і Дам’яна в с. Тур’є належить греко-католицькій громаді, яка в часи комуністичного атеїстичного режиму заплатила за своє віросповідання високу ціну. 9 березня 1944 року на парафії був замордований парох о. Іван Тимчук, його дружина Ольга та служниця Катерина. Після о. Тимчука парохом став о. І. Шуневич і вже на його долю випало читати формуляр про примусовий перехід парохії до Російської Православної Церкви у 1946 році. Але все це стало лише формальністю, тому що о. Шуневич надалі потиху згадував у Богослужіннях Вселенського Архиєрея Папу Римського.
Пізніше служителями храму були: о. В. Свистун, о. Мазепа. Богослужіння відбувалися у важких умовах й служилися переважно вночі. З боку радянської влади чинилися перешкоди, тиск, виклики до району. Постійний нагляд вчителів, представників влади, міліції, щоби діти не ходили до церкви – стали щоденною реальністю тих часів.
У 1990 році громада мирно повернулася у лоно Української Греко-Католицької Церкви. З цього часу душпастирство провадили: о. Василишин, о. Ігор Суходольський, о. Петро Мих.
У 2005 р. на парафію Косми і Дам’яна був призначений о. Юрій Колачник. У травні 2006 року, на честь 550-річчя с. Тур’є освячена фігура Пресвятої Богородиці. У 2007 р. під час Великого Посту відбулися реколекції, які провів о. Мартин Хабурський, ЧСВВ. У 2008 р. на парафії перебували мощі св. Шарбеля.
Кожного року відбуваються прощі до відпустових місць: Крехова, Зарваниці, Підгірців.
Священик і вірні брали участь у прощі-вервиці в м. Червоноград у жовтні 2009 року.

Церква св. Арх. Михаїла с. Гумнисько
Церква св. Архистратига Михаїла с. Гумнисько до 1946 р. була греко-католицькою. У той час душпастирем був о. Богдан Ковальський. Щоб зберегти церкву і парафію о. Богдан змушений “підписати православ’я”, хоча в дусі і служінню залишався вірним Українській Греко-Католицькій Церкві. В часі Великого посту о. Богдан підпільно запрошував о. Василя Вороновського для сповіді вірних і сповідався сам, про що засвідчив о. Василь. Отже, парохія у с. Гумнисько до 1979 р. жила духом греко-католицької громади, хоча реєстрована була як православна.
У 1979-1982 роках на парафії служив о. Мирослав, а з 1982 р. – о. Йосиф Гриндин ( УПЦ КП).
Підпільну діяльність з 1980 р. до 1991 р. на парафії провадив о. Василь Вороновський. Сповідь вірних, відправи Святих Літургій, проповіді відбувалися в помешканнях родин Морозів і Когутів.
У 1991 р. офіційно була зареєстрована греко-католицька громада. З того часу душпастирську діяльність проводили: о. Роман Гаранджа – 1991-1997 роки, о. Андрій Дикий – 1997-1998 роки, з 1998 р. – о. Тарас Мазурик. На парафії проводиться катехизація дітей та молоді. Парафіяни села беруть активну участь у відзначенні державних і національних свят.
На теренах с. Гумнисько, 1996 р. збудована капличка “Преображення Господнього” на кошти меценатів та жертводавців. 19 серпня 2006 р. Архиєрейську Літургію з нагоди святкування десятиліття каплички очолив Владика Юліян Вроновський, який є вихідцем с. Гумнисько.

Храм Собору Пресвятої Богородиці с. Закомар’я
Церква с. Закомар’я до 1946 р. була греко-католицькою. У часи підпілля храм обслуговували священики із с. Пітричі та с. Гумнисько. У 1962 р. церкву закрила місцева влада. Радянська влада намагалася відкрити в ній музей атеїзму, але парафіяни весь час зривали пломбу і таким чином виявляли свій протест.
У великі свята та неділі вірні села потай збиралися в церкві. Підпільно на парафії служили греко-католицькі священики о. Роман Литвин, який був уродженцем цього села та о. Василь Вороновський.
У 1991 р. в селі Закомар’я офіційно зареєстрували греко-католицьку громаду. З цього часу на парафії душпастирювали: о. Роман Гаранджа – 1991-1997 роки, о. Андрій Дикий – 1997-1998роки, з 1998 року – Тарас Мазурик.
Парафія с. Закомар’я нараховує лише 35 дворів, половина з яких – люди одинокі і старшого віку. Душпастирська праця в цій парафії відрізняється від інших. Здебільшого це відвідини хворих, духовні бесіди, сповідь в домівках стареньких, одиноких людей. Парафіяни села беруть участь у прощах до Зарваниці та Унева.

Храм св. ап. євангелиста Івана Богослова с. Боложинів
Церква святого Апостола євангелиста Івана Богослова в с. Боложнів збудована 1572 року Божого. Після 1946 року, за радянської влади храм був діючим. До 1949 року богослужіння вів греко-католицький священник о. Іван Остап, уродженець с. Боложинів. У 1950–1957 роках на парафію з душпастирськими відвідинами приїжджав о. Роман Шуневич із с. Соколівки. У 1957–1988 роках церква була закрита. Після 1957 р. із заслання повернувся о. Михайло Теленко, який підпільно служив по хатах до 1960 року.
У 1960-1980 роках парафію обслуговував о. Богдан (РПЦ). У 1980–1991 роках – о. Йосип. У 1991 р. стараннями вірних парафія була відновлена та повернулася до УГКЦ. Священнослужителем на той час був о. Михайло.
На парафії душпастирювали: о. Степан Бринько, о. Степан Горбів, о. Іван Смерека, о. Роман Гаранжа, о. Петро Мих. З 1998 р. служить о. Степан Пилипчук.
У 2000 р. відкрито новозбудований храм св. верховних апостолів Петра і Павла. Посвячення здійснив Правлячий Архиєрей Владика Михаїл Колтун. При парафії діє недільна школа, в якій діти готуються до Першої Сповіді і Урочистого Святого Причастя. Парафіяни часто відвідують святі місця, такі як: Зарваниця, Гошів, Крехів.

Церква Введення в Храм Пресвятої Богородиці с. Переволочино
За церковним літописом уцілілий храм у поселенні Ярославка було перенесено 1754 року до села Переволочино. Церква була освячена на честь Введення в Храм Пресвятої Богородиці.
З 1894 року в селі служив о. Іван Березниський, син ремісника-кушніра з Помор’ян, який упокоївся в Бозі у віці 94 років, у грудні 1956 року. За часів його душпастирювання була створена “Просвіта”, товариство “Сокіл”, є свідчення, що священик підтримував діяльність ОУН-УПА.
У 30-х роках парафію відвідав Митрополит Андрей Шептицький, про що і нині свідчить місійний хрест. Після 1946 року церкву закрили і люди доїжджали до с. Соколівка, де душпастирював о. Роман Шуневич. 3 липня 1988 року церкву відкрито. Першим парохом храму став о. Зеновій Яремко із Ражнова. У 1992 році священичу діяльність проводив о. Іван Смерека із с. Стовпин. У 1993 році на парафію був призначений о. Ігор Суходольський із Тур’я. З 1998 р. – о. Володимир Гавриляк. У 2004 році парафія відзначила 250-річчя церкви за участю Правлячого Архиєрея Михаїла Колтуна. Місійні реколекції провів о. Василь Вороновський тоді ж встановили місійний хрест. З вересня 2008 року на парафію призначають о. Степана Собківа. На парафії Введення в Храм Пресвятої Богородиці діє братство “Апостольства молитви”. Проводиться катехизація дітей, підготовка до Першої Сповіді та Урочистого Святого Причастя. Служиться Хресна дорога, Молебні до Богородиці у місяці травні. Парафіяни їздять на прощі до Зарваниці, Унева, Страдча.
Парафіяни трудяться над відновленням храму та території біля храму, збудовано плебанію.

Храм Різдва Пресвятої Богородиці с. Стовпин
Греко-католицька церква Різдва Пресвятої Богородиці збудована у с. Стовпин 1646 року, а зареєстрована 1700 року. У 1946 року церкву закрили. Підпільно у селі служив о. Василь Теленко в хаті Євдокії Романишин. У 1989 році церкву знову відкрили і обслуговував її о. Іван Смерека, з 2000 р. – о. Володимир Гавриляк. З 2008 р. на парафію призначений о. Степан Собків. На парафії діє братство “Апостольства молитви” та Параманне братство.
Організовані поїздки на Всеукраїнські прощі до Зарваниці, Крехова.
Служиться Хресна дорога, молебні до Пресвятої Богородиці та Серця Христового у місяці червні. Проводиться катехизація дітей, їх підготовка до Першої Сповіді та Урочистого Святого Причастя. Ведуться ремонтні роботи у храмі та дзвіниці.

Храм св. пр. Іллі с. Чижки
Під час перебування УГКЦ в підпіллі парафіяни села побудували капличку на цвинтарі, де відправлялись акафісти, молебні. Люди, які не могли відвідувати Богослужіння на цвинтарі, слухали відправи, які транслювались по “Радіо Ватикан”.
Першим священиком на парафії після легалізації УГКЦ був о. Іван, який став настоятелем монастиря на Тернопільщині. Згодом парафією опікувались: о. Богуслав, о. Петро із с. Пониковиця, о. Мирон із с. Соколівки, о. Кетич, о. Ігор Суходольський, о. Євген Мигаль, який до цього часу трудиться для духовних потреб вірних.
Коли відбувся вихід УГКЦ з підпілля, жодних конфліктів між парафіянами не було. Стараннями людей до храму було повернено частину церковних речей, які радянською владою були перевезені до Львівської картинної галереї. Таким чином церкві був повернений первинний і належний вигляд.
Однією із визначних подій в історії парафії було святкування 2002 року 100-річчя храму. Спільну радість із жителями села Чижки розділили священики та вірні із навколишніх сіл. Багато потрудився для храму і колишній парох о. Тома Дуткевич. Його стараннями було відновлено пам’ятник на могилі колишнього пароха с. Чижки, виготовлено і встановлено меморіальну таблицю. На даний час парафіяни своїми силами і Божою допомогою далі трудяться над відновленням храму.
Велика увага приділяється дітям: навчання основ християнської віри, підготовка до Урочистого Першого Причастя, науки для молоді про здоровий спосіб життя. На парафії діє церковний хор.

Молитва з Архиєреєм