Пошук по сайту

Медіа Партнери

 

Архиєрейська Божественна Літургія з нагоди 20 річниці від дня смерті світлої памяті о. Михайла Винницького (ЧНІ)

15 жовтня 2016 року у храмі Матері Божої Неустанної Помочі (м. Львів, вул. Сніжна, 1) Владика Михаїл Колтун та Владика Степан Меньок разом зі священиками ЧНІ відслужили Архиєрейську Божественну Літургію з нагоди 20-тої річниці від дня смерті світлої памяті о. Михайла Винницького, редемпториста.  Чисельні присутні змогли побачити презентацію життєвого шляху о. Михайла Винницького та почути свідчення очевидців. Опісля спільно помолились панахиду на Голосківському кладовищі, де похований отець.

СВІТЛИНИ                                                                                                                            прес-служба

Цей  рік  є  особливим  для  світлої  пам’яті  о.  Михайла  Винницького,  ЧНІ.  Адже  на  2016-й  припадає  декілька  круглих  дат,  пов’язаних  із  цим  харизматичним  священнослужителем:  дев’яносто  років  від  дня  народження,  двадцять  років  з  часу  відходу  по  вічну  нагороду  і  шістдесят  літ  від  отримання  таїнства  священства.  Із  майже  чотирьох  десятиліть,  відпущених  на  душпастирське  служіння,  понад  тридцять  років  минули  для  отця  Михайла  у  новітніх  катакомбах,  з  них  десять – в  місцях  позбавлення  волі…

Народився  Михайло  Винницький  14 жовтня  1926 р.  у  селі  Чайковичі  (тепер – Самбірський  район  Львівської  обл.)  в  побожній  родині.  По  закінченні  восьмирічної  школи  у  1941 р.  вступив  до  ювенату – чоловічої  ґімназії,  відкритої  монахами-редемптористами  (Чин  Найсвятішого  Ізбавителя)  при  монастирі  Матері  Божої  Неустанної  Помочі  у  Збоїськах  поблизу  Львова.  Ювенат (або  мала  семінарія)  стараннями  отців  згромадження  щойно  поновив  роботу  після  перерви,  спричиненої  вступом  більшовиків  і  націоналізацією  монастиря.

За  понад  двадцять  років  існування  збоїщанського  ювенату  чимало  його  випускників  поповнили  лави  Чину  редемптористів:  їхнім  шляхом  йде  і  юний  Михайло.  19 серпня  1944 р.  він  розпочинає  новіціат,  а  рік  по  тому,  21 серпня 1945-го,  складає  перші  обіти.  Та  шлях   до  реалізації   покликання  виявиться   довготривалим  й  нелегким.

У  той  час  як  18-річний  Михайло  розпочинає  навчання  в  семінарії  редемптористів  у  Голоску  Великому – ще  одному  осідку  згромадження  на  околицях  Львова  (нині – вул.  Замарстинівська,  225) – повним  ходом  йде  насильницька  ліквідація  Греко-Католицької  Церкви,  офіційно – “возсоєдінєніє”  греко-католиків  з  Російською  Православною  Церквою.  Під  приціл  режиму  потрапляють  монаші  спільноти,  зокрема – Чин  Найсвятішого  Ізбавителя,  чиї  місіонери  прийшли  до  Галичини  на  запрошення  великого  митрополита  Андрея  графа  Шептицького  ще  перед  Першою  світовою  війною.  Аби  “знешкодити”  монахів  більшовики  вдаються  до  найрізноманітніших  методів.  На  вихованців  голосківської  семінарії  замість  місіонерства  очікує  служіння  дещо  іншого  характеру.

У  червні  1946 р.  студента  Михайла  Винницького,  разом  зі  співбратами Мар’яном  Галаном,  Теофілом  Олійником,  Володимиром  Піговським  та  Василем  Посталенюком,  мобілізують  до  війська.  З  усієї  п’ятірки  невдовзі  залишиться  лишень  Михайло:  Мар’ян  Галан  помре  в  ув’язненні  (зараз  триває  беатифікаційний  процес  щодо  Слуги  Божого  Мар’яна  Галана),  решта  ж  не  повернуться  до  монастиря.

Від  липня  1946  до  січня  1950-го  молодий  студент-редемпторист   служить  у  стрілецькому  полку  в  Південно-Уральському  військовому  окрузі  (ЮжУрВО).  Не  полишає  надій  сповнити  власне  покликання.  Молиться,  читає  релігійну  літературу,  яку  передають  з  дому  рідні,  чим  дратує  начальство,  а  з  ним  і  “органи”.  Це  й  спричиняє  арешт  майбутнього  душпастиря  (перший  з  кількох)  одразу  ж  після  демобілізації  та  повернення  додому.  Засуд – десять  років  таборів.  Треба  зазначити,  що  в  тому  часі  із  44  редемптористів  Львівської  віце-провінції  майже  половина  карається  по  тюрмах  і  таборах.  Серед  них – 1  єпископ  (Миколай  Чарнецький,  пізніше  беатифікований),  13  священиків  (з  26),  1  брат  (з  14),  всі  3  студенти  (Михайло  Винницький,  Мар’ян  Галан,  Євстахій  Смаль).  В  числі  редемптористів,  арештованих  і  засуджених  до  різних  термінів  ув’язнення:  отці  Василь  Величковський  (згодом  беатифікований),  Володимир  Стернюк,  Роман  Бахталовський,  Василь  Рудка,  Іван  Юськів,  Богдан  Репетило,  Євген  Пелех,  Григорій  Мисак,  Іван  Зятик  (згодом  беатифікований),  Петро  Козак,  брат  Авксентій  Кінащук  та  інші.

Михайло  відбуває  свій  термін  у  ВятЛазі  (Вятский  исправительно-трудовой  лагерь) – одному  з  найбільших  в  системі  сталінського  ГУЛАГу,  розташованому  посеред  боліт  Верхньокамського  району  Кіровської  обл.,  а  також  у  Комі-Пермяцькому  національному  окрузі  й  частково  Комі  АРСР.  Майбутній  пастир  працює  на  лісоповалі  аж  доки  його  не  звільняють  достроково  25 липня  1955 р.  Повернувшись  до  Львова,  він   влаштовується  працювати  завгоспом  у  школі  №  34,  водночас  продовжує  навчання  у  підпільній  семінарії.

11 листопада  1956 р.  Михайло  Винницький  нарешті  складає  вічні  обіти.  Того  самого  дня  він  отримує  і  священичі  свячення  з  рук  владики  Миколая  Чарнецького,  котрий  лише  кількома  місяцями  перед  тим  звільнився  з  совєцьких  концтаборів.   Розпочинається  найдовша  глава  у  життєписі  нашого  героя – служіння  для  переслідуваної,  загнаної  в  новітні  катакомби  Церкви.  Десятиліття  богослужінь  у  приватних  помешканнях,  лісах  чи  зачинених  храмах,  таїнств,  уділених  під  покровом  ночі,  обшуків,  допитів  у  КГБ,  судилищ  і  поневірянь  тюрмами.  Час,  коли  сповнювати  священичий  обов’язок  доводиться  за  незвичних  обставин  і  у  найнесподіваніших  місцях.

Тим  часом,  не  дивлячись  на  всі  перешкоди  збоку  комуністичної  влади,  підпільна  Церква  продовжує  жити;  попри  залякування  й  шалену  пропаганду,  немало  молодих  людей  обирають  саме  цю  дорогу.  Бачачи,  що  і  ціла  Церква,  і  рідний  Чин  потребують  добрих  пастирів,  отець  Михайло  береться  викладати  у  підпільній  духовній  семінарії.  У  цій  над-важливій  справі  йому  допомагають  правдиві  подвижники,  співбрати – отці  Роман  Бахталовський,  Павло  Маїк,  Іван  Юськів,  Василь  Михайлюк,  Павло  Дмуховський,  Євген  Пелех,  Євстахій  Смаль,  Михайло  Лемішка  та  інші.

На  одного  з  найактивніших  священиків  забороненої  УГКЦ  одразу  ж  звертають  увагу  чекісти.  18 лютого 1964 р.  отця  Винницького  вдруге  заарештовують  і  засуджують  до  трирічного  ув’язнення.  Покарання  доводиться  відбувати  у  Кіровоградській  обл.,  але  недовго:  місцеблюститель  митрополичого  престолу  владика  Василь  Всеволод  Величковський  подає  апеляцію  до  Верховного  Суду   СРСР  і  в  грудні  того  ж  року  священнослужителя  звільняють.  То  були  тільки  перші  місяці  по  хрущовській  “відлизі”,  відносно  “ліберальні”,  отож  таке  виявилось  можливим.

Вийшовши  на  волю,  отець  Михайло,  разом  з  іншим  не  менш  харизматичним  редемптористом  о. Євстахієм  Смалем,  за  дорученням  владики  Величковського,  опікується  мирянським  рухом  при  редемптористичній  спільноті,  уособленим  Братством  Матері  Божої  Неустанної  Помочі,  котре  у  1975 р.  трансформується  в  Третій  Чин  редемптористів.  Також  отець  активно  працює  із  побожною  молоддю,  паралельно  (легально)  займаючись  збиранням  лікарських  трав.

Кінець  60-х – початок  70-х  років  позначається  новим  спалахом  гонінь  на  греко-католиків,  які  не  оминають  і  згромадження  редемптористів.  Заарештовують,  ув’язнюють,  а  потім  висилають  з  країни  владику  Василя  Величковського,  арештовують  і  засуджують  отців  Романа  Бахталовського  й  Миколу  Волосянка,  проводять  обшуки  в  протоігумена  Львівської  віце-провінції  о. Филимона  Курчаби  та  о. Володимира  Стернюка,  жорстоко  б’ють  отців  Смаля  і  Пелеха.  17 січня  1975-го  о. Михайла  Винницького  арештовують  втретє.  Цього  разу  вирок – п’ять  років  тюрми  й  три  роки  заслання.  Покарання  священик  відбуває  спершу  у  Жовтих  Водах  (Дніпропетровська  обл.),  а  потім – в  Казахстані.  До  Львова  вертається  щойно  в  липні  1982-го,  нескорений  і  готовий  до  дальшої  боротьби.

Його  відмовляються  прописувати,  йому  погрожують.  Та  отець  Михайло – не  з  тих,  кого  застрашиш  перевіреними  совєцькими  методами.   “Влада  його  боялася,  а  не  він  існуючої  влади” – коротко  підсумовує  співбрат  отця  владика  Михаїл  Колтун.

Проблеми  із  пропискою  неспроможні  спинити  душпастирської  праці  отця  Винницького,  але  вони  стають  підставою  для  чергового – четвертого (!) – арешту  монаха-редемпториста  у  червні  1985 р.  “Найгуманніший”  у  світі  суд   цього  разу  дає  п’ять  років  в’язниці  і  п’ять  років  заслання   до  Архангельської  обл.  Для  підпільного  ієрея  тюрма  не  перешкода.  Отець  Михайло  і  там  продовжує  бути  “всім  слугою”,  інколи  навертаючи  до  Бога  навіть  бувалих  кримінальників…

На  дворі,  однак,  горбачовська  “перебудова”.  Аби  переконати  світ  у  щирості  власних  намірів,  совєцька  влада  змушена  потроху  випускати  з  тюрем  “антирадянщиків”,  серед  них  і  греко-католицьких  священиків.  Отець  Михайло  Винницький  виходить  на  волю  в  грудні  1987 р.,  ставши  останнім  ієреєм  переслідуваної  УГКЦ  звільненим  з  місць  позбавлення  волі.

 З  1988  по  1992-й  отець  Винницький  виконує  обов’язки  магістра  новиків  у  Згромадженні  редемптористів.  Свою  першу  зустріч  із  отцем-магістром  у  вересні  1990 р.  описує  о. Євген  Задорожний,  ЧНІ – на  той  момент  18-річний  хлопець,  який  тільки-но  усвідомив  своє  покликання  до  богопосвяченого  життя.  До  харизматичного  священика  його  скерував  тодішній  протоігумен  владика  Филимон  Курчаба.  “Пам’ятаю, як сьогодні, як довго я шукав квартиру отця Винницького. – оповідає  отець  Євген. – Я  ж  Львова  тоді  абсолютно  не  знав.  Адрес  був – вулиця  Городоцька. Я  знайшов  таку  вулицю, а  номера  дому  не міг знайти  і пройшов  вулицею Шевченка майже до кінця та розпитував, і знову вертали мене  назад. В ці моменти годинних пошуків по Львові  приходила думка все кинути і поїхати до дому. Нарешті знайшов я помешкання отця Винницького.  […]  Отець  Винницький  дав  мені адрес,  де  вечором  мала бути Служба  Божа  о 18 год. і я мав туди прийти.  Я прийшов, там було кілька старших  хлопців, потім  прийшов  сам отець, були  і  жінки,  і  отець  почав правити Службу Божу. На перших хвилинах мене обгорнув страх і всяке диявольське, думки (куди ти попав,  втікай  звідси,  це  якась  секта, Служба  Божа якась не така…. не знаю, як  я  втримався  бо  вже  мав  виходити  і  втікати). Згодом після Служби Божої ми поїхали на місце, де мали відбуватися реколеції. Був вечір, коли ми дібралися на місце (Рясна Руська, хата підпільного католика). Ми прийшли  в  хату, де  вже  був  о. Михайло Винницький  і  інший о. Михайло Шевчишин. Злий  дух  від мене  не  відступав, злі думки, страх, самолюбство, гордість і  проче  пхалося мені під серце, шептав мені, що я не туди попав, втікай  звідси,  але  Господь  Бог тримав  мене  […]  Все зле відступило від мене…”

У  липні  1992 р.  отця  Винницького  призначають  префектом  колишнього  костелу  Марії  Сніжної  (вулиця  Сніжна,  2) – одного  з  найдавніших  храмів  Львова,  зачиненого  на  початку  1950-х  рр.  В  радянський  період  там  розташовувався  склад,  пізніше – Музей  фотографії.  Щойно  1995 р.  будівлю  костелу  передають  Згромадженню  редемптористів.  Віднині  тут  знаходиться  церква  Матері  Божої  Неустанної  Помочі.  Отець  Михайло  править  у   ній   до  кінця  життя.  Також,  від  жовтня  до  грудня  1993-го  виконує  обов’язки  настоятеля  монастиря  св. Климентія  (провінційного  дому  отців-редемптористів)  на  вулиці  Франка,  56.

Помирає  о. Михайло  Винницький  12 жовтня  1996 р.,  двох  днів  не  доживши  до  свого  сімдесятиліття.  Поховано  одного  з  найбільших  подвижників  Чину  Найсвятішого  Ізбавителя  в  Україні  на  Голосківському  цвинтарі.

Отець  Михайло  прожив  життя  правдивого  апостола,  якого  не  змогли  зламати  ані  заборони,  ані  тюрми,  ані  усілякі  спокуси.  Його  приклад  може  багато  чому  навчити  різних  людей,  як  віруючих,  так  і  байдужих  до  релігії.  Найперше – мати  сміливість  відстоювати  власні  переконання,  не  прогинатися  під  можновладців  й  мінливий  світ,  бути  вірним  до  кінця. Пам’ять  про  героїв  на  кшталт  о. Михайла  Винницького – запорука  того,  що  хай  якими  є  сьогоднішні  реалії  чи  політична  кон’юнктура,  ми  навчимося  цінувати  те,  що  маємо,  і  зуміємо  його  зберегти.

СВІТЛИНИ на яких зображено о. Михайла Винницького

За матеріалами РІСУ

 

 

 

Прес-служба