• Звернення Єпископа Сокальського
  

Період 1990 1991 рр. для нашої держави характеризується як повалення тоталітарного комуністичного режиму і перехід до демократичного устрою держави. Наступні роки і сьогодення визначаються процесом становлення демократичних прав і утвердженням демократичних основ у суспільстві.

Церква у цьому процесі відзискала свободу віри і відзискує право власності на свої правні споруди. Споруди церковні поступово передаються Церкві і здебільшого у зруйнованому стані, або стані непридатному для доцільного використання Церквою. Здебільшого церковні споруди продовж всього тоталітарного режиму використовувались для вжитку, спрямованого на руйнацію.

Така доля спіткала комплекс оо. Домініканів, що у м. Жовква на Львівщині, де військові, а згодом інші державні структури займали і досі ще займають частину приміщення даного комплексу. Люди стали свідками жахливого становища, де вікна і двері прогнилі, а шкла повибивані, дах протікає, а ливневі води течуть під фундамент; стіни і дерев'яні конструкції гниють, місцями стелі прогнили і опали утворилися значні тріщини в стінах і склепіннях; підвали заповненні сміттям, в більшій частині приміщення не опалюється і під дією кліматичних умов продовжується руйнація архітектурного комплексу.

В такому стані частина приміщень, зокрема, які були на даний час вільні і непристосовані до вжитку, є передані державною владою в оренду для Єпархіального Управління Сокальської Єпархії УГКЦ. На даний час силами Сокальської Єпархії частина приміщень є загосподарена і примінена для вжитку Церкви. Присутність церковних структур в даному комплексі приводить до суттєвих позитивних змін і відношення людей вже як до церковної споруди. Місця, зайняті церковними структурами, прибирають естетичний вигляд робляться вкрай необхідні роботи по водовідводах і благоустрою приміщень, герметизація дверних і віконних отворів. Робляться заходи для наступного етапу звільнення приміщень від нецерковних структур з послідовним переданням під Управління Сокальської Єпархії.

Стан даного комплексу вимагає повноправного власника і господаря, яким хоче стати Сокальська Єпархія. Ми всіма своїми силами, сприяннями доброчинних організацій, міжнародних організацій і фондів з їхнім властивим напрямком для збереження пам'яток архітектури і підтримання процесів становлення Церкви і пов'язаних з цим процесів у Державі, будемо старатись об'єднати наші зусилля. Відбудовуючи, зберігаючи і примінюючи до церковного вжитку цей ансамбль, збережемо пам'ятку архітектури, збережемо історію, збережемо культуру і будуватимемо нове суспільство, в якому Церква, Держава і ми, люди, будемо втішатись повною свободою і пошаною гідності людських прав.

Загальна позиція Церков Греко-Католицької і Римо-Католицької в плані даного ансамблю оо. Домініканів є об'єднаною і налаштованою на засвоєння даної пам'ятки архітектури для цільового призначення УГКЦ Сокальської Єпархії.

Коли як не тепер, роздумуючи над дотеперішньою трагедією святинь і людських душ, станом теперішнього суспільства, який кличе про порятунок, ми зможемо відізватись, щоб відновити те, що занедбане; відбудувати те, що зруйноване і запобігти новим руїнам і будувати щасливий світ.

Мої слова, об'єднані разом з вірними перед Богом у вірі, дають надію, що Бог благословитиме усі наші добрі зусилля. Усім жертводавцям запевняємо у своїх молитвах благословіння Боже за здоров'я і щасливе життя.

Храм Богородиці, ім'я якої носить цей церковний архітектурний ансамбль і його чудотворна ікона є нашою духовною запорукою.

Їй і нам жити.

З вдячністю у молитвах до Господа
†Михаїл Колтун
Єпископ Сокальський

• Сучасний стан комплексу монастиря оо. Домініканів

Відповідальні конструкції (склепіння, ділянки стін, конструкцій даху) знаходяться на грані руйнування, яке місцями уже почалося. Ці процеси набувають інтенсивності, про що свідчить порівняльний аналіз фотофіксацій 1980, 1990, 2003 років.

           

Несучі дерев'яні конструкції даху у значній мірі поражені гниллю, шашелем. Наявні великі ділянки замокань.

У стінах на великих площах наявна деструкція цегляної кладки, вертикальні тріщини шириною 5-30 мм.

У будівлях практично не функціонують інженерні системи, відсутнє теплопостачання, не працює водовідведення, каналізація.

        

Віконні заповнення характеризуються втратою прозорості, пошкодженням підвіконних зливів, повністю втрачені вітражі.

Дверні заповнення мають деструкцію зовнішньої поверхні дверних стулок, розсихання дерев'яних елементів та втрату щільності з'єднань. Втрачені дверні заповнення багатьох прорізів.

Наведені світлини засвідчують великі вивали, відшарування штукатурних декоративних елементів. Втрачені декоративні елементи оздоблення, огорожі та самого вівтаря, наявні значні пошкодження ділянок скульптурного оформлення надгробків Собеських; втрачені окремі елементи дерев'яних панелей. Непоправні пошкодження та втрати поверхневого стінопису.

        

Первісне призначення будівель відновить повернення у їх стіни тих функцій, для яких вони будувались.

Окрім приміщень єпархіального управління УГКЦ та парафіяльної церкви планується розмістити у келіях монастирського комплексу Центр катехизації, християнської духовності та освіти із недільною школою для дітей, бібліотекою та приміщеннями для семінаристів. Важливі суспільні функції будуть відігравати Дорадчий центр “Християнська сімя”, благодійний центр “Карітас” капеланський центр для людей з особливими потребами. Пам’ять про тяжкі часи гоніння на Віру збереже Меморіал жертв тоталітарних режимів.

• Історично-архітектурне значення компексу
  

Ансамбль монастиря оо.Домініканів побудований на місці дерев'яного костелу Діви Марії, спорудженого у 1588 році коштом Станіслава Жолкевського, тодішнього власника села Винники. Під час нападу татар 1594 року цей костел був знищений пожежею, але зруйнований не повністю. У писемних джерелах з 1620, 1631 рр. є згадки про дерев'яний костел і кладовище біля нього. Монахам ордену св.Домініка, які прибули до Жовкни у 1653 році було дозволено спорудження нового костелу на місці занепалого попереднього. Фундатором цієї споруди була Теофілія Собеська, тодішня власниця міста. У 1655 році було завершено спорудження кам'яного костелу та дерев'яного монастиря, які були оточені високим муром. На дзвіниці, очевидно дерев'яній, встановлено три дзвони. У 1736 році монахи отримали дозвіл на будівництво мурованої дзвіниці на Львівській брамі, спорудження якої завершили лише у 1752 році. Коли у 1834 році Львівська брама була розібрана, дзвіницю вимурували уже на подвір'ї монастиря. Після руйнівних пожеж 1667, 1677 рр. костел відбудовується, покривається дахів кою, купол бляхою, в інтер'єрі споруджуються галереї. З 1686 року розпочинаються роботи з виконання мармурових надгробків для похованих у крипті костелу Марка та Теофілії Собеських.

Проте у 1692 році знову постає питання про встановлення надгробків Марка та Теофілії Собеських у домініканському, Якуба Собеського та Станіслава Даниловича у парафіяльному костелах. Алегоричні скульптури з алебастру виконав німецький майстер Андеас Шлютер у 1693 році і на початку 1694 року вони були встановлені у домініканському костеррлі. Надгробок Теофілії Собеської біля вівтаря святого Якова мармурова пристінна плита, на фоні якої урна, над нею геній підносить медальйон із зображенням Теофілії, обабіч алегоричні постаті, що символізують господні милосердя, під урною орел з розведеними крилами, на на грудях у нього щит з гербом, під скульптурною композицією мармурова епітафій на таблиця з написом. За аналогією виконано надгробок Марка Собеського біля вівтаря св.ДомінікаІнтер'єр костелу оздоблювали живописні портрети Теофілії, Марка Собеських, Михайла Радзівіла, образ Вознесіння Діви Марії, роботи І.Яблонського, робота художника Яна Стражевського (жив у кінці 18 ст.) у стилі картин „обманок”. У 1750 році встановлено бароковий вівтар та амвон, придбаний у Львівських монахів-домініканців.

Для зменшення небезпеки виникнення пожеж, які у 1707, 1710, 1717 рр. руйнували костел, у 1734 році видано наказ про заборону дерев'яного будівництва біля мурів домініканського монастиря. Після пожежі 1754 року починається будівництво мурованого монастиря, до цього часу дерев'яного. За планом монастир повинен бути одноповерховим і складатися із трьох крил. Спочатку були збудована західна з вежею та північна сторони (остання до рівня партеру), у 1764 році добудовано поверх північного крила та партер східного.

Закінчено будівництво монастиря у 1792 році. Ще однієї відбудови зазнали костел і монастир після пожежі 1833 року. На відновленому фасаді костелу виконано портрет Т.Собеської, встановлена фундацій на таблиця. У 1913 році відновлювався інтер'єр костелу, про що свідчать збережена дата і підпис львівського художника Карла Політинського, автора стінопису незначної мистецької вартості. Костел і монастир було націоналізовано у 1939 році. З 1952 до 1980 року тут знаходився штаб військової частини, з 1980 року відділи райвиконкому та архів, які займають значні площі монастиря і сьогодні. У 1995 році костел передано Українській Греко-Католицькій Церкві.

Незважаючи на часті відбудови після пожеж архітектурний ансамбль зберіг свою планувальну структуру, барокові риси в оздобленні фасадів.

Споруда костелу, орієнтована по осі північ-південь, своїм північним крилом вписана у П-поді бний двоповерховий об'єм келій монастиря. Замикаючи його південну сторону костел разом з келіями творить прямокутний замкнутий внутрішній двір. Споруда костелу являє собою в плані однонавну хрестову у плані, шестистовпну базиліку з скороченим трансептом, обабіч апсиди розміщені захристія, одне з яких, праве, двоповерхове.

Споруджені після пожеж 1677 року галереї виділяються від середньої нави аркадою на колонах. Через переходи влаштовані у товщі стін другий ярус має зв'язок з захристями. Над головним входом влаштована верхня галерея - хори.

Головний вхід орієнтований на південь. Середохрестя завершується стрімкою шестигранною у плані сигнатуркою. Споруда має підвали - крипти під боковими крилами трансепту, апсидою, захристям. Дахи двосхилі, криті бляхою.

Зовнішні та внутрішні стіни цегляні, отиньковані. Стіни інтерєрів оздоблені живописом, декоровані ліпними елементами з штукатурного розчину. В декоративному оздобленні фасадів простежуються барокові риси.

Північний внутрішній фасад розчленований пілястрами, оздобленими волютами, декорований фризом, мотивом ангельських голівок. Виступаючий карниз ділить фасад на три частини. У верхній півциркульні та прямокутні прорізи, пів циліндричні ніші із Закінченням у вигляді ракушниці, з боків масивні волюти. Південний головний фасад, оздоблений значно простіше, також розчленований карнизом, частини розбиті пілястрами, півциркульними прорізами, обрамленими профільованим кругом отворами у вигляді чотирилисника. Вхідний портал обрамлений пілястрами з капітелями. Завершуються фасади трикутними розірваними фронтонами, на північному фундацій на таблиця з написом.

Бічні фасади нави членовані пілястрами іонічного в нижньому та спареними тосканського ордерів у верхньому ярусі. Інтер'єр костелу не зберіг характерних стильових рис: головний вівтар стилізований, збережена цокольна мармурова частина, скульптурні та живописні елементи втрачені.

Надгробки значно пошкоджені. У захисті збережена деревяна галерея, балюстрада якої виконана в народному стилі. Настінний живопис частково пошкоджений.

До крил трансепту із західної та східної сторони примикає двоповерховий монастир закритого галерейного типу, з півночі замикає Внутрішнє подвір'я. У північно-західному крилі монастиря півкругла вежа. Фасади корпусів завершені трикутними фронтонами, оздоблені арками, прямокутними та круглими прорізами. Коридор та приміщення першого поверху склепінчасті. Весь ансамбль оточений мурами, які разом із нарізною північно-західною круглою вежею становили частину міських фортифікацій. Зовнішня південна стіна муру оштукатурена, оздоблена аркатурним поясом. Мур оточує монастирське подвір'я, у південно-східній частині якого збереглися залишки цоколя дзвіниці.

Комплекс костелу та монастиря разом із оборонними мурами замикав просторову середньовічного міста, а при в’їзді до Жовкви зі сходу сприймався як перший акцент у міському ансамблі, сформованому у 17 столітті.